Доброго ранку Дана!
Як на мене, є багато співпадіння ( і чи співпадіння, а не закономірностей, насправді?) у самому формулюванні питання. Ви пишете "Я вірю в справжню дружбу ( бо віруюча, християнка)". Така собі тавтологія, але чи випадкова? Вірю в дружбу і віруюча християнам...
Як на мене, проблема у самому розумінні слова "віра". Якщо говорити про "віру в цілому, то це слово підходить лише для розуміння чогось такого, що має непохитну, цілісну та вічну природу. І до людини і до дружби з нею, ніякого відношення мати просто не може. Адже, людина по своїй суті, недосконала. І чим сильніше ми її обожнюємо, тим швидше будемо розчаровані нею. А Ви пишете, що вірите в дружбу з людиною...
На поверхні, схильність до сильних ідеалізацій, які породжують очікування, які не мають нічого спільного з дійсністю...
Складається враження, що Вам стосунки з подругою потрібні набагато більше, аніж подрузі стосунки з Вами.
Ви пишете "Чи відпустити її, хай друже як може, не прикладати до неї сильно свого серця?". А Ви можете так зробити? Ви можете собі наказати не прикладати до неї свого серця? І якщо все ж так зможете, чи буде "закрита" Ваша внутрішня потреба комусь допомагати та підтримувати?
Ви задумувалися, а для чого Вам потрібно цій дівчині так допомагати тоді, коли у неї є її чоловік?
Ми ставимося до інших таким чином, яким би дуже хотіли, щоб почали ставитися до нас. Тобто, своєю поведінкою, нерідко транслюємо світу прохання про допомогу нам самим.
Які стосунки у Вас були в дитинстві з батьками? Вони турбувалися та піклувалися про Вас, чи, навпаки, тепла в стосунках було замало?
І ще... Вірити можна лише в Бога. А якщо ми починаємо вірити у щось людське, то воно зречення на руйнацію... То чи добре Ви розумієте слово "віра"?
Відредаговано автором 13-03-2024 07:36:51