Як мені стати більш стійкою?

Доброго ранку, Анно!

Що б ви порадили в такій ситуації для підвищення стресостійкості?

Спочатку, хочу висловити Вам своє розуміння і співчуття. Так довго затискати свою душу в лещата служіння чоловікові - ще те випробування. Відчувається, що Ви пригнічені, емоційно виснажені, ображені і все одно просите в психологів поради, як ще сильніше себе затиснути. Як перестати бути живою людиною і жінкою. Навіщо? З якою метою?

Все що я зрозуміла за 10 років шлюбу — це те що мені потрібно бути непорушним сірим каменем, не проявляти жодну емоцію, нічого не потребувати і не хотіти, і тільки в такому випадку я можу бути в безпеці з моїм чоловіком.

Ось дивіться, про що Ваш висновок. По суті, Ви приносите себе в жертву заради безпеки.
А, може, варто замислитись, чи безпека то насправді? Підігрувати його нарцисичним проявам і не мати права на емоції, на самовираження, запхати свої думки і почуття самі знаєте куди... Це БЕЗПЕКА?
Хочу спитати, хто Вам прищепив такі спостворені уявлення про сім'ю і про жалюгідну роль жінки?

я не отримаю ніколи ніякої щирої вдячності, компліменту, підтримки, визнання.

Задайте собі питання - а навіщо тоді взаємини, в яких не задовольняються Ваші бажання і потреби?
Зрештою, Ви все це терпите. І, як наслідок, знищується Ваша самооцінка, а разом з нею може зростати ненависть до чоловіка. Таке помічаєте?

Тепер щодо

зрозуміти як рухатись далі

Спочатку роізбратись і усвідомити, який сценарій подружнього життя Ви з чоловіком реалізуєте. І Вам розібратись в собі, у власних уявленнях, поглядах і способах виражати себе в реальності.

Попереду обов'язково постанете перед ВИБОРОМ, яке життя жити далі і що при цьому відчувати.
Або намагатись КАМ'ЯНІТИ далі, або поверати собі гідність, повагу і здатність бути собою справжньою, а не просто зручною терпилою в парі.
До речу, другий варіант необов'язково передбачає розлучення, адже суттєві зміни одного партнера можуть призвести до зрушень у ставленні другого. І також до трансформацій стосунків у бік їхнього оздоровлення.
Виходом буде співпраця з психологом індивідуально, а на якомусь етапі (за спільного бажання) в парному форматі.

Анна, вітаю!


Співчуваю вам! Дуже важко давити в собі живі прояви душі та серця. Ваш чоловік за описом нарцис, а такі люди не здатні до емпатії. Вони окрім себе мало кого можуть вудічути та почути і відносяться до людей функціонально, через власні потреби. Однак, такі люди гарно зароблять і дуже надійні в питаннях соціуму, кар’єри.

Якщо ж ви обрали собі такого партнера, то десь він відображає вашу історію з дитинства. На кого з батьків схожий чоловік? Хто вас не чув, не хвалив, а лише себе? Ця історія про невибраність, про відсутність зв’язку, про нечутливість, відстороненість від вразливості. Здається ви хочете призупинити це і вирішити! Ви досить аналітична і розумна, але ваша проблема лежить в площині почуттів.
Якщо ви не можете отримати підтримку від чоловіка, то знайдіть спеціаліста, який допоможе вам прожити цей біль. Тут порадами не допоможеш, бо ситуація 10 річного досвіду і з глибинним підґрунтям.

Я щиро бажаю вам зберегти себе і свою живу частину!

Доброго дня.

Дякую Вам за таку відверту і щиру оповідь, на це потрібно багато сил і сміливості. І маю велике співчуття до описаних Вами переживань, і багато злості, в тому числі. Це дуже жорстокі речі, коли Вас позбавляють голосу. В своїх емоціях, переживаннях, думках чи рішеннях.
І це НЕ нормально. Це жорстокість по відношенню до іншого. Жорстокість по відношенню до Вас. При чому, і від Вас також(коли допускаєте, що Ваші емоції це Ваші вади).
Я не знаю про умови Вашого життя і як так сталось, що буття сірим каменем стало безпечним способом жити. І це дуже прикро.
Стати більш стійкою можна, за допомогою технік та вправ по саморегуляції та самоконтролю. Але наскільки сірішим каменем Ви хочете стати? Скільки ще емоцій зможете пригнічувати?

З терапевтичного досвіду, я бачу багато шляхів, якими можна тут рухатись, але Ви маєте обрати який. І чи дійсно саме стресостійкість Вам потрібна.

"Пишу сюди через потребу в підтримці..."

Якби Вас попросила про підтримку людина, яка збирається кинутися з мосту, Ви б її підтримали? Думаю,що ні. Ось і мені не хочеться підтримувати Ваше бажання вбити всі прояви життя в собі, закамяніти остаточно. Чи Ви інше мали на увазі під стресостійкістю? Що це для Вас?

Можливо, краще стати " більш стійкою" не для того,щоб стримувати себе та не проявляти ніяких почуттів, а для того,щоб навчитися давати отпір чоловіку, не терпіти психологічний тиск та стати сміливою і проявляти свої емоції?

Відредаговано автором 25-04-2024 14:31:56

Доброго дня Анно!
Дуже сумна сповідь, про життя, яке схоже на суцільну залежність людини, що чомусь відіграє постійно роль жертви. Ви пишете "ніби відбуваю покарання за те що вирішила вийти заміж". Що означають ці слова? Складається враження, що саме заміжжя пов'язане з якимось дуже глибоко прихованим болем... А Ви, насправді, не збиралися заміж? Чи, можливо, це якось пов'язане із заміжжям Вашої мами?
Далі, Ви пишете "По суті він і є багато в чому хороша людина, робить багато добрих справ для інших людей і для мене і для сім'ї. Проте неможливо витримати те що я в цій сім'ї слугую ніби
гіршою людиною. А я теж хочу бути хорошою та мати якесь визнання, а не постійне відчуття пустого місця, нікчемності".
Мене одразу насторожили слова "хочу бути хорошою та мати якесь визнання в відчуття пустого місця нікчемності". Але ж таке бажання у дорослої жінки може виникати лише тоді, коли вона з дитинства була недолюблена. Тобто, маленька дитина, яка не може жити без любові, задля того, щоб батьки, нарешті, звернули на неї увагу, весь час намагаєттся бути хорошою і мати визнання, щоб не відчувати себе пустим місцем... Адде, дитині здається, що причина саме в ній, і це вона весь час щось не так робить. Тому, як тільки стане хорошою, її одразу полюблять і побачать та оцінять по достоїнству.
На мою думку, все те, що відбувається між Вами та чоловіком набагато глибше і має "коріння" з дитинства. Адже, насправді, нас сприймають лише так, як ми самі сприймаємо себе. Хоча навіть про це не здогадуємося
От Ви пишете "мені потрібно бути непорушним сірим каменем, не проявляти жодну емоцію, нічого не потребувати і не хотіти, і тільки в такому випадку я можу бути в безпеці з моїм чоловіком". А як реагує чоловік на Ваші емоції? Що він робить? І як саме емоції проявляються у Вас? Бо, виявляється, і емоції можна висловлювати по різному. Навіть, ті ж самі сльози можуть нести в собі різне забарвлення: від суму і прийняття ситуації до образи, гніву, роздратування, претензій...
У мене складається враження, що у емоціях, які виявлялися перед чоловіком раніше, було дуже багато
очікувань... Як у маленької дитини, яка хоче, щоб її пожаліли, звернули на неї увагу та приголубили... Як це може зробити батько... Але ж чоловік не батько і виконує зовсім інші функції, насправді... І мої припущення знаходять підтвердження в Ваших же словах "Коли я максимально стримую емоції і поводжуся незалежно з чоловіком то він в таких випадках і не проявляє до мене будь-якого негативу". Тобто, як тільки Ви стаєте внутрішньо незалежною та самодостатньою ( не плутати з самостійністю), чоловік абсолютно нормально реагує на Вас.
А які у Вас в дитинстві були стосунки з батьками? З батьком? Як вони ставилися один до одного?

Доброго дня!

Сложно так оценивать - так как у вас накоплено много эмоций негативных и разочарования... обид.
Но если вы объективно оценили мужа - то тогда по описанию вы вышли замуж за эгоиста - и скорее всего нарцисса.
Такой человек - почти всегда будет делать все только для своей личной выгоды.
И если чтото не так как он хочет - то наказывает обвиняет и обижается. И обесценивает... играет на чувстве вины.

"Я ніби відбуваю покарання за те що вирішила вийти заміж." - а почему не разведетесь?
Что вас так с ним держит? Идти не куда - финансы? Долг? Дети? Мнение общества? Или просто страх ответственности?
Зачем быть в этой моральной тюрьме?
Ради чего?
Жизнь то проходит...

"Може моя потреба виплескувати емоції, звичка потребувати чогось від іншої людини "
Вообщето да... требовать чтото от других людей - не очень правильно.
Иначе это обязаловка какаято... должен должен... должна должна...
Нет тогда естественности проявлений.
В паре или семье все должно быть обоюдно и по желанию свободному. Тогда это гармонично и устойчиво.
Умеете ли вы Благодарить? Искренне?

" Я плачу, але не можу більше нічого обговорити з чоловіком бо стільки разів мої емоції і слабкості були використані проти мене що я не вірю чи може бути інакше."

Смотрите - тут очень важно - как именно вы выражаете свои эмоции ? Насколько разрушительно и негативно - через крики и претензии - тираните ли его в такие моменты? Типа вот ты ? Это все из за тебя... ты плохой... ты не сделал то то... или наоборот забыл чтото...
То конечно любой человек от такого устанет.
Тогда надо учится вам свои эмоции выдавать более взвешенно ( насколько это возможно ) Без сразу обвинений или претензий.
А просто сказать - "я устала ... помоги мне... или мне больно..."
Если же вы на него морально не нападаете - при таких срывах эмоциональных - а просто хотите донести что вам плохо или вы устали - а он сразу вас ограничивает... наказывает... обвиняет... и запрещает показывать свои эмоции.
Тогда это уже у него проблемы - слишком жесткий и эгоистичный человек.
( почему он такой - это уже ему надо разбираться с психологом)

"Що б ви порадили в такій ситуації для підвищення стресостійкості?"
Найдите семейного психолога.
Вы явно не умете с своим мужем нормально общаться... у вас какаято свои игра - в наказания и обиды...
Нет доверия - какаято битва - кто кого психологически подавит или подчинит - все это не норма.
Если говорить про гармоничные отношения.

Анна, у вашій ситуації треба розбиратися.
По перше, емоції пригнічувати не треба. Пригнічені емоції позбавляють Вас життєвої енергії та можуть сприяти виникненню хвороб.
Що сильніше ви пригнічуєте емоції, то гострішими вони стають. Не можна допускати, щоб образи керували Вашим життям. Потрібно вчитися спілкуватися, щоб зуміти спокійно та коректно проявляти свої почуття.
Ви пишете про стресостійкість. Але з цим поняттям також треба розбиратися.
Стрестостійкість не означає, що стрес атакує людину з ранку до вечора, а вона спокійнісінько сидить і терпить, і якщо витримує, значить – стресостійка.
Стресостійкість – це здатність людини розвивати в собі вміння не сприймати ситуацію як дистресову, а утримувати емоції в середньому діапазоні, у раціональних рамках.
Але це поняття не підходить для ваших стосунків із чоловіком. який за вашим описом - самозакоханий егоїст. І головне для Вас у цих стосунках – це навчитися любити себе.
А також Ваше завдання - навчитися жити разом з партнером, намагатися прийняти його особливості, а якщо це неможливо, то розлучитися.
Навчитися жити разом не означає підлаштуватися під бажання партнера, навпаки, Вам потрібно міцно тримати власні межі, вчитися не потурати його примхливій поведінці та відстоювати власні бажання та потреби.
Потрібно також розробити певну стратегію поведінки. У цьому Вам допоможе психолог.

Відредаговано автором 25-04-2024 17:28:00

Добрий вечір. Я уважно прочитала ваше звернення і бачу два конфліктуючих між собою запити:
1.

Є бажання вирватися з цього хоча і відчуваю, залежність, страх, невпевненість.

2.

Що б ви порадили в такій ситуації для підвищення стресостійкості?

Що саме ви хотіли б для себе, наче пишете як вам би хотілося вирватися із цієї пастки тривалістю у 10 років, а потім одразу питаєте, як підвищити свою стійкість, щоб у ній залишатися. Ви наче не можете зрозуміти свою потребу. Чому так відбувається?
Ви пишите

Я ніби відбуваю покарання за те що вирішила вийти заміж.

І начебто у відносинах із чоловіком ви справді відчуваєте себе покараною. Що це за покарання? Звідки воно? Його справді багато у вашому житті. Ви себе караєте, коли перетворюєтсь на сірий камінь, ваш чоловік карає вас за емоційність, несхожість, справжність. Ви кажете - за життя.
Чи хочете ви позбутись кари у відносинах? Із чоловіком, із собою? Бо це нагальне питання для вас. Ваше життя схоже на тюрму, але ви не ув'язнені по-справжньому, ви самі не виходите. Є щось важливе у цих відносинах, і можна припустити, що це саме їх каральна частина, якщо ви не в ладу із собою. Ці питання можливо і варто вирішувати за допомогою психотерапії. Заплутатись може кожен, головне у такій ситуації вчасно звернутись за допомогою.