Кризис у відносинах

Ще хотів добавити, що живемо окремо, з батьками, а найближчим часом планували з'їхатися. Часто ночуємо один в одного, але дівчина якось втрачає настрій і стає якоюсь іншою, коли ми ночуємо більш як 2 ночі разом.

Так, іноді я забагато хвилююся за почуття інших. Взагальному мене відносини влаштувують, інколи хотілося б більше уваги, але взагальному вони мене влаштовують. В дівчині мені не подобається те, що вона звикла тікати від проблем, бо в неї від дитинства проблеми у сім'ї, а я навпаки, більше схильний говорити і вирішувати все зразу ж. Просто іноді боляче, коли згадую скільки всього ми пройшли і тут зовсім не те, чого рчікували двоє. Питання в мене наступне, як поступити в даній ситуації і чи потрібно разом розбирати наші відносини, чи кожному розбирати себе окремо?

Ми зараз перейшли до етапу, коли ми розуміємо, що ми різні люди. До того було щось по типу "ми одне ціле" і тд.тп. зараз ми почали розуміти, що так, у нас є як те, чим ми схожі так і те, чим ми відрізняємося. Для себе я недавно усвідомив, що я не хочу міняти цю людину, є деякі моменти, які не првністю мене влаштовують, але взагальному я перестав хотіти цю людину змінювати.
Я сам людина, яка дуже багато переймається за все і накручує себе. По будь-яких дрібницях в мене вже в голові найгірший варіант. Я дуже довго і часто переварюю слова, що мені сказані. Для дівчини наприклад не проблема щось сказати, забути і не звертати на те увагу, а для мене важливе кожне слово. Мене бісить те, що вона каже мені не накручувати себе, оскільки знає, що я постійно все ускладнюю і пртім через це страждаю.
На майбутнє дівчина не може повністб оприділитися з планами, але з тими що зараз є у нас погляди збігаються. Ми бачимо в чому ми різні і в чому схожі. Ми розмовляємо часто, але дівчина каже, що її втомлює постійно говорити про наші відносини і постійно щось виясняти. Її дратує найбільше те, що я пропоную переглянути все з самого початку, розповісти один одному як ми щараз хочемо щоб ставилися, як краще виражати свої емоції і тд.
Я просто прокручував в себе в голові всі можливі сценарії подальшого розвитку цієї події, і були як і думки про те, щоб закінчити це, так і про те, що можливо ми дійсно не підходимо один одному. Але з часом я зрозумів, що ці відносини важливі для мене і я б зотів їх вберегти. Але так, як я дуже все близько сприймаю, то її ось ці "я не можу розібратися" та "я не знаю чого хочу далі" мене ранять. Вона каже, що зі мною їй зараз добре, але вона не знає чи точно хоче мене як майбутнього чоловіка, каже що запуталася.
А я з одного боку хочу вирішити це все, а з іншого не хочу її діставати постійними розмовами, бо я зразу дуже багато всього навалюю на неї.
І я відчуваю, що після паузи в мене з'явилася прив'язаність до неї, зараз я проводжу час більше вдома і я б здавалося, що писав б їй кожної секунди, що зробив і пробачив б все. А від неї зараз іде холод. З одного боку я розумію як це, тому що недавно сам був на її місці, але зараз я не знаю. Хочу допомогти їй, собі і цим відносинам

Я чомусь не задумувався про це.
Я помітив за собою, що досить сильно змінився за останній рік, я з впевненістю можу сказати, що подорослішав. І можливо дійсно, прийшов час не тікати від себе, а розібратися в тому, що я відчуваю і ким я є. Я почав помічати за собою, що я тепер чимось дуже запалююся, хочу це робити, але через деякий час я це просто кидаю і не маю бажання доробляти справу до кінця. А ще я тільки зараз почав вимальовувати в себе в голові того "себе" якого б я хотів побачити.
Але тоді в мене інше питання, як мені не нашкодити партнеру і відносинам? І як взагалі вибратися з цієї кризи, як і у відносинах так і особистої?

Доброго вечора. Дякую за відповідь, пройшло трохи часу і я можу сказати, що ми трошки покращили свої відносини. Почали більше слухати і проводити час як разом, так і окремо. Ми зрозуміли, що деякі проблеми зараз переживає кожен із нас, і що проблему потрібно шукати не тільки у відносинах. І я б навіть сказав, що зараз у відносинах все добре, якби не одне але.
У той час, коли вона попросила паузу у відносинах, вона пішля прогулятися з подругою і другом (з якими вона знайома понад 8 років) і вона мені розповіла, що тоді вони сиділи на лавці і він її приобняв. Потім вони ще перед прощанням довго стояли і дивилися один на одного.
Вона мені це все сама розповіла 2 дні після цього всього, але конкретно гризти мене прчало це тільки зараз, коли я зрозумів, що мені з цією людиною добре і я не хочу її втрачати.
Мене постійно тривожать питання: "якщо при перших проблемах вона таке зробила, чи не шукатиме вона заміну, коли знайдуться нові проблеми?", "чому в той час, коли я старався поговорити і щось змінити на краще, зі мною так поступили?" і головне це - "чи не знайдуть мені заміну".
Я не знаю що з цим робити, ці думки часто проскакують в мене в голові, і я не знаю, що мені з ними робити.
Ми домовилися, що до кінця серпня даємо один одному час, щоб зрозуміти, чи ми хочемо бути разом, ми трішки більше проводили часу, їздили в поїздки, більше розмовляли і дійшли до того, що обоє хочемо залишитися у цих відносинах.
Тільки ось та думка "а якщо..." мене тривожить.
Що мені із цим робити? Розбиратися із цим самому, чи говорити про це із партнером?
Дякую за відповідь.

Тривожність для мене є звичною. Що б у житті не сталося, у мене в голові чомусь завжди з'являються найгірші думки. Ці думки у мене проявляються тільки тоді, коли це пов'язано із близькими мені людьми (близькі для мене це батьки, невеликий круг родини, дівчина та двоє друзів). Коли це торкається моїх знайомих, то я ніколи себе не накручую.
Просто я звик все тримати і обдумувати сам, я ніколи не жалівся на життя, чи щось типу того. Але тепер я відчуваю, що мені погано від тих думок, погано від того, що я все забагато все обдумую.