Я не бачу свого майбутнього

Я не знаю ким хочу бути, яка в мене буде професія, чим я буду займатися, що приносило б мені заробіток. Мені постійно здається, що куди би я не поступила, я завжди буду жаліти. При тому в мене, ще й присутній нескінченний страх, що я приречена на бідність, що мені постійно не буде хватати грошей навіть на сплачування комунальних послугів. В мене страх, що мені прийдеться працювати на полі, або на заводі і кожен день бути змученою. Хочу доповнити, що кожен день я по декілька годин приділяю навчанню, читаю книги, малюю, танцюю, роблю тренування, завжди хочу знати щось нове і ненавиджу нічого не робити. Я роздумувала над цим, і думаю що така проблема в мене виникла через те, що не було певного прикладу: стабільного заробітку, здобутої професії, любові до своєї праці, але можливо я помиляюсь. Єдине, що мене інколи заспокоює, це слова мами, яка каже, що все буде добре, і що вона в мене вірить. Але я також боюся розчарувати її. В мене є велике бажання відплатити їй за те, що вона для мене зробила... Вибираючи професію, я звичайно дивлюся на зарплату, але бачучи як люди вигоряють, бачучи їхні сльози і їхні зусилля, я розумію, що слабка. Як мені позбутися цього страху? Як мені закрити очі, як кажуть, і безтурботно жити одним днем?