↩ Реакція на відповідь № 355395 для Владимир Анатольевич
Доброго вечора. Дякую вам що відповіли мені. Почну з того що з партнером ми уже 8 років у стосунках . У нас різниця у віці 10 років .Він старший.
Непорозуміння між нами виникало завжди але я завжди приймала рішення що можливо я ще не доросла і що він правий.І завжди приймала все на свій рахунок: ще недоросла,ще зовсім нічого не розумію,а він все ж таки вже прожив більше життя і має досвіду більше і мабуть краще знає, і що він правий .І весь час якщо я щось робила не поговоривши з ним- то закінчувалось це сварками.
Я не мала своєї думки та завжди погоджувалася з ним навіть якщо в думках я думала зовсім по іншому.
Згодом я зрозуміла що не можу без нього жити і не уявляю свого життя без нього.
Та він завжди мені щось недоговорював та з часом у мене назбиралося багато питань до нього ,спочатку я боялася його щось запитувати але це настільки мене мучило що я зібрала всі свої
страхи та наважилась на розмову .
Після того як я почала говорити що мене багато чого турбує і я хочу почути просто відповіді на свої питання-почула що на все свій час.
Через два роки я сама дізналася випадково що він одружений і має дитину.
Для мене це було як вистріл у спину.Тиждень я немогла нічого їсти,практично не спала та після роботи випила алкоголь щоб хоч трохи втамувати свою біль.
Він тиждень не телефонував і не писав але я знала що побачу його бо ми мали їхати разом на концерт.
Я собі прокрутила собі в голові як я маю йому сказати що знаю правду і просто хотіла побачити що він скаже на це.
Та після концерту коли я вже вдома сказала що знаю про дружину і сина він просто накричав на мене,та сказав що просив мене щоб я нічого про нього не дізнавалася ні в кого бо цим я тільки зіпсувала все.Що він хотів мені сказати про сім’ю але не знайшов за 2 роки нагоди .
В кінцевому результаті ми таки разом до тепер.
Але він з дружиною так і офіційно не розлучився до цього часу.
Перестав мене розуміти після того як я почала себе цінувати і приділяти собі більше уваги.
Я навчилася не мовчати та мати свою власну думку і говорити про неї та виставила свої особисті кордони.Ми в один момент розійшлися з ним на 1,5 місяця .І я мала нові стосунки .Та він мені недавав спокою та просив щоб я повернулася до нього,що жити неможе і що зміниться заради мене.
Я пробачила йому та зробила цим своє життя тільки ще більше нестерпним адже він і справді змінився та це було не довго.
Він часто згадував мені що я його кинула і постійно мене перевіряв ,слідкував за моєю геолокаціє ,перевіряв мій телефон,змусив видалити всі свої соцмережі якщо хочу щоб він мене пробачив.Вкінцевому результаті згодом він відступився від думки що це в ньому була проблема і що ми розійшлися через нього тоді ,а що це я захотіла гульнути і я його кинула і що я все життя тільки те й роблю що курвлюсь.
Я вже купу раз намагалася обрізати всі кінці але він постійно то вибачиться і каже що це все через проблеми.То починає давати мені на жалість а я ведусь і знову одне і те ж саме по сотому колу!
Але ці звинувачення постійні що я десь з кимось гуляю собі поки він на роботі і що я така курва а він мене пожалів,що він заради мене пішов на жертви а я не ціную те що він для мене робить-просто мене доводять до панічних атак ,та до депресії.Я почала скидати вагу дуже швидко і практично недосипаю,на роботі зранку до вечора 22 дні на місяць і всеодно я на його думку встигаю зустрітися з колишнім хлопцем і що в мене є коханці і не один.
В мене просто їде дах .У нас дітей своїх нема,живемо на орендованій квартирі,нікуди разом не ходимо і саму не пускають нікуди якщо не знає з ким я йду.Неможу його самостійно покинути бо думаю що залишусь сама .Адже вік у мене вже не настільки молодий.
Він психічно мене давить.Я пропонувала йому щоб ми разом звернулися до
сімейного психолога-він відмовився бо вважає що проблема не в нас а у мені.Що мені робити?
Я просто хочу бути здоровою і щасливою.Я хочу щоб поруч була людина яка мене підтримає коли мені важко і буде мене любити,турбуватися про мене і більше нічого мені не треба.
Весь цей час що я з ним -я не відчувала що я щаслива і що я потрібна йому.Я тільки відчувала приниження,обман,страх,несправедливість до себе і розуміла що я можу розраховувати тільки на себе.За 1,5 місяці що я була з іншими у відносинах-я відчула більше ніж за весь час з ним.
Той інший хлопець це мій давній друг якого я не бачила 11 років і зустрілись ми випадково коли я з роботи йшла ,раніше ми були друзями та він мені подобався тоді і як виявилось що і я подобалась йому.Тому коли ми зустрілися через 11 років випадково на вулиці (він 6 років прожив за кордоном) в якись момент я подумала що можливо це доля і що це знак .І вже на той час мій партнер мене доводив до такого стану що я просто плакала щодня.
Я чесно собі признаюсь що шкодую про те що зробила вибір не на свою користь,я просто весь час ведусь на те саме знову і знову.
Я образила людину яка за 1,5 місяця мені показала що можна бути щасливою якщо поруч та людина ,я відчувала себе щасливою і потрібною .Я шкодую що сама зруйнувала своє життя
