Відсутність відчуття любові до рідної дитини

Вітаю.
"чим далі тим більше напружують мої відносини з дитиною. "
Якщо нічого з цим не робити, ситуація буде погіршуватися. Тяжко й Вам і дитині, бо вона все відчуває. Я б радила індивідуальну терапію.

Зараз Вам дуже потрібна підтримка.
Народження дітей – новий етап у житті жінки, який супроводжується дуже непростими переживаннями. Це справжнє зростання. Зовсім непросто взяти на себе відповідальність за іншу людину.
Материнська любов не завжди з'являється відразу. Біологічний механізм прийняття дитини матір'ю вивчений недостатньо добре, щоб точно визначити причини «збою».
Можливо, Ви просто втомилися, вигоріли і Вам потрібна допомога.
Ще існує таке поняття, як тактильна втома - вона проявляється у мам маленьких дітей, коли їх дратують дитячі дотики. Дуже часто ці моменти та післяпологову депресію жінки схильні вважати нелюбов'ю до дитини.
Якщо Ви виросли в сім'ї, де почуття відкрито не проявлялися, то і Вам важко висловлювати їх до своєї дитини – цілувати та говорити ласкаві слова. Почніть це робити - відчуйте, як пахне Ваш малюк, які м'які у нього волосики і носик - як у Вас.
Відсутність материнського інстинкту не означає, що на Ваших стосунках із дитиною можна ставити хрест. Щасливе, спокійне материнство можливе.
Якщо дитина Вас дратує – не впадайте у відчай. І найулюбленіші діти можуть вивести спокійних батьків із себе. З дитиною можна побудувати доброзичливі стосунки.
Не вважайте себе поганою матір'ю. Дитина при адекватній поведінці мами, яка не застосовує фізичне та емоційне насильство, знецінювання, не відчує себе нелюбимою.

Відредаговано автором 09-04-2024 00:22:26

Вітаю!
Добре, що Ви стурбовані цим фактом, бо багато мам навіть не замислюються про таку ж саму відсутність у себе.
Так, для дитини це не є гарним, вона точно відчуває відсутність любові у мами і вже страждає від цього.
А окрім дитини, взагалі до когось відчуваєте любов? Бо хороші стосунки - то НЕ про почуття.
До чоловіка? До батьків? До друзів? До інших?

Доброго ранку!

2 роки назад стала мамою, передчасні пологи на дуже ранньому терміні. Пройшовши важкий період реанімації та реабілітації

Вважаю доречним цей момент детальніше дослідити у співпраці з психологом. Можливо, ваші хвилювання у той важкий період, тривога і біль заглушили почуття любові до дитини, адже у Вашому сприйнятті саме дитина була "причиною" душевних страждань.
До речі, має значення, чи було у Вас до вагітності щире бажання стати мамою? Якщо так, то якими Ви уявляли собі виношування і народження дитини? Якою мамою себе бачили в майбутньому?

В мене немає бажання з ним спілкуватися, гратися, займатися якимось розвитком, усе через силу, бо так треба

Тобто Ви приділяєте увагу синові (я так зрозумів, бо зазначали "з ним"), але робите це через силу, під тиском обов'язку. Правильно? Але щирого бажання займатись з ним нема, радості нема, світлого почуття любові нема. Через цю обставину, що відчуваєте до самої себе? Які емоції?
Якими причинами пояснюєте собі відсутність любові?

Також має значення Ваш власний досвід дитинтства. Чи багато в ньому було щирої уваги, душевного тепла і любові з боку батьків?

Відредаговано автором 09-04-2024 10:16:47

Доброго дня!

Співчуваю вашому стану, мені він схожий на депресивний, хоча я можу помилятись!

Народження дитини підіймає та актуалізує всі подавлені дитячі комплекси та травми. Якщо у вас немає опцій всередині як то радіти, бавитись та висловлювати почуття до дітей, то вимагати від себе неможливо то. Цьому потрібно вчитись, практикувати. Ваша внутрішня дитина теж голодна та занедбана, вона не отримала тепла, любові і відповідно зараз треба це давати і собі і реальній дитині.

Рекомендую вам практику - знайти свої дитячі фотокартки і поговорити з собою маленькою, сказати їй те, що вона так хотіла почути, відзеркалити її красу, силу, вразливість та підтримати її просто! Я впевнена там купа задавлених почуттів, що чекають свого часу.

Рекомендую також вам психотерапію! Чим більше ви будете в контакті з собою, тим легше вам буде контактувати з дитиною!

Доброго дня!
Насправді, співчуваю Вам, бо жити з почуттям роздратування до власної дитини - це дуже важке випробовування. І навряд чи Ви мрієте з такими почуттями жити все своє життя...
Материнський інстинкт - це те, що закладається на рівні природи в кожну жінку. І якщо він, цей інстинкт, дає "збій", отже є якась дуже вагома, глибоко прихована, внутрішня причина, всьому цьому, а може й декілька причин...
І те, що Ви пишете, що дуже мало пам'ятаєте щось про своє дитинство, як на мене, може якраз свідчити про те, що були якісь важкі стреси, що заблокували Ваші почуття любові до власної дитини. Адже ставлення
до своєї дитини, як правило, відзеркалює в дитинстві ставлення до нас самих... Навіть, якщо в дорослому віці стосунки ніби то і нормальні... І це підтверджують Ваші слова "Навіть зараз коли в мене може виникнути бажання сказати комусь із рідних що я їх люблю то в горлі відразу стає ком і мені не зручно і не комфортно це говорити". "Ком в горлі" - це ознака дуже сильного психо-емоційного блоку, який міг створитися в дитинстві. Тобто, "коріння" такого ставлення до сина, потрібно шукати саме там...
Окрім того, якщо я правильно зрозуміла, у Вас син.
А син, хлопчик, завжди підсвідомо асоціюється з чоловіками, можливо, батьком або Вашим чоловіком І нерідко іде перенос зі своїх стосунків з ними вже на свою дитину...
Запитую, розуміючи, що швидше за все, Ви нічого згадати не зможете про стосунки з батьком в дитинстві, але... Вважаю, що це потрібно озвучити обов'язково і винести на пропрацювання в терапії... Адже, відсутність згадок може говорити, що непрожиті дитячі стреси глибоко закарбувалися психо-емоційними блоками на рівні підсвідомості. І вже звідти керують повністю життям при тому, що ми вважаємо, що самі керуємо всім що відбувається з нами.
У Вас, як на мене, окрім глибинної заборони на почуття, що прослідковується як родова програма - бо у батьків також стоїть та ж сама заборона... ще може бути, як мені здається внутрішня агресія до
чоловіків вцілому. Тому син лише відіграє роль "громовідводу"..
А як мама ставиться до Вашого батька, і як бабуся ставилася до Вашого дідуся?
І найголовніше, а які у Вас стосунки, насправді, зі чоловіком, батьком Вашого сина? Він Вас дратує, а Ви його мовчки терпите? Він Вас образив чи ображає, а Ви змушені мовчати?

Відредаговано автором 09-04-2024 15:31:06

Це була запланована та бажана вагітність

Можна сказати, що Ви були налаштовані позитивно.
Проте, мені не зовсім зрозуміло, як поєднуються наведені Вами обставини. Ось ця

передчасні пологи на дуже ранньому терміні. Пройшовши важкий період реанімації та реабілітації

з оцією

бажана вагітність, яка проходила в межах норми і без ускладнень

.
Може поясните про реанімацію і реабілітацію?

наша реальність не підпадала під ці загальні положення, адже для нашої дитини в усіх моментах потрібно було враховувати дуже багато індивідуальних факторів.

Розкажіть, про які саме індивідуальні фактори йдеться?

Зараз більшу частину часу з дитиною я сама, чоловік на роботі, я стараюсь поєднувати побутові справи і приділяти час для дитини

Чи задоволені Ви тим, як допомагав після народження дитини чоловік?
Він Вас береже? Ви на нього можете покластися, коли втомились і потребуєте відпочинку?

Зараз в мене постійне відчуття безвиході і розчарування як в цілому так і відсутність відчуття що в подальшому можуть бути позитивні зміни.

Припускаю, що причиною може бути фізичне та емоційне виснаження.
Мамі маленької дитини потрібно багато ресурсу всередині, аби віддавати свою енергію малюку. От Ви особисто з яких джерел поповнюєте витрачений запас?

Я чомусь дуже мало що пам'ятаю.

Маркер, можна сказати, примітний і цікавий. Таке буває, коли певні почуття блокують пам'ять, оберігаючи психіку від повернення в травмуючи події минулого.

Хоча в цілому в сім'ї не було заведено говорити слова любові один одному чи навіть проявити свою любов через обійми.

Обійми як прояв любові на тактильному рівні. Якщо їх не було, то, скоріше за все, батьки були холодними, раціональними і точно не сердечними.

Навіть зараз коли в мене може виникнути бажання сказати комусь із рідних що я їх люблю то в горлі відразу стає ком і мені не зручно і не комфортно це говорити

Я упевнений, якби той КОМ міг говорити, він би багато чого нам повідав.
До речі, в терапії існують певні практики, коли тілесні феномени починають "розмовляти."

Отже, мій висновок полягає в тому, що ВИХІД є. Потрібно лишень розблокувати Вашу енергію материнства, аби звільнити від перешкод внутрішнє джерело любові до сина.

Відредаговано автором 09-04-2024 17:53:01

Про почуття до інших - жодного слова, хоча я питав. Окрім дитини.
Чоловіка кохаєте?
Батьків любите?
Друзів?

Дякую за Вашу відповідь.
І все ж, впевнена, що відповідь потрібно шукати саме в дитинстві.
Я неодноразово стикалася по своїй роботі з ситуаціями, коли людина абсолютно впевнено говорила, що все добре було і що стосунки прекрасні, але коли починалася робота з підсвідомістю, починалися великі здивування...
Адже, коли дитина маленька, вона не вміє, ані аналізувати, ані робити висновки, не говорячи про можливість справлятися зі стресами. Тому сама природа, захищаючи психіку дитини, все непрожите і непропрацьовані "переносить" вглиб підсвідомості до того моменту, коли дитина подорослішає і зможе вже з тим проблемами впоратися. І для того, щоб ми мали можливість звернути увагу на те, що "сидить" в нас і керує несвідомо нашим життям, створює болючі ситуації, які обійти ми не можемо... Діючи через найрідніших для нас людей. Як от у Вас, через дитину...

Доброго дня!

Доброго дня, не бачила ваш коментар, в мене є відчуття любові до чоловіка, батьків і друзів, але до дитини в мене більше негативних емоцій

Зрозуміло. Тоді це однозначно і результат неспівпадіння очікувань від народження дитини та реальності, і в більшій мірі, наслідок психологічних травм дитинства, які 100% були, судячи навіть з:

Навіть зараз коли в мене може виникнути бажання сказати комусь із рідних що я їх люблю то в горлі відразу стає ком і мені не зручно і не комфортно це говорити

Про власне дитинство мені важко щось сказати. Я чомусь дуже мало що пам'ятаю

Бо так буває саме тоді, коли Є щось настільки неприємне, яке дуже хочеться забути.
Тож, без індивідуальної роботи зі спеціалістом, проблему не вирішити. Бо надто глибока.