Самоідентифікація

Я не знаю хто я і для чого живу. Розчиняюсь в людях. Не знаю своїх бажань. Не знаю себе. Завжди шукала для себе приклад і робила так само. Бо мені подобалось як живе людина і мені теж хотілось таке життя. Я робила так само. Обирала таку ж діяльність. Але зрозуміла, що якщо я роблю так само не означає, що в мене буде таке ж життя, як і в них. Що в них таке життя просто тому, що вони це вони, а не тому що вони займаються такою справою чи в них є щось, чого нема у тебе. І от у тебе буде те ж саме і твоє життя стане таким, як у них. Я часто озираюсь на інших. І дивлюсь, як комусь круто живеться і думаю може мені треба те ж саме робити. Така ж робота, такі ж хобі, такий же відпочинок, так само вдягатись чи в такій же манері говорити. Мабуть в цьому щось є, бо ти бачиш, що тобі подобається і забираєш це в своє життя. У когось взяв приклад, як одягатись, у когось як говорити, у когось якою справою займатись, бо це тобі подобвється. Але я оглядаюсь на інших постійно. Я не можу жити як я хочу. Я живу як хтось. Мені треба бути на когось схожою. Я не знаю себе. Ні що мені дійсно хочеться, ні чим займатися в житті. Мені не приносить задоволення те, чим займаюсь. Я хотіла таке ж життя, як у когось. Але отримала інше. Бо я така як хтось. Бо саме вони робили своє життя таким, їхнє ставлення до роботи, речей, їхні думки і дії,а не те що вони мали. Бо куди б ти не пішов, ти береш з собою себе. І я дуже хочу знайти себе, роботу, яка буде подобатись. І я не знаю, як мені віднайти себе. Може вже якось трохи пізно. Зазвичай ці питання задають собі в дитинстві. Але мене часто в дитинстві критикували, що б я не сказала. Моя думка завжди була неправильна. І мабуть я боялась розізлити і мовчала. Старалась підлаштовуватись. Підлаштувати, що правильно сказати. Щоб на мене не кричали. І навіть, коли виросла, я намагалась налагодити спілкування, але все одно шоб я не казала, на мене кричали, і казали що я нічого не розумію, бо є тільки їх правильна думка і неправильна, що так як вони вважають, так і треба робити, говорити, жити. Можливо то проблема була не в мені. Але коли я була дитиною я завжди мовчала. Банально просто боялась. Боялась сказати щось не те. І старалась не висовуватись. Вдома, в школі,в житті. Я подолала страх говорити, виражати свою думку. Але у мене досі проблеми із самоідентифікацією. Я боюсь. Боюсь, що буду якоюсь не такою, як інші. Бути непринятою, мабуть. І я себе не чую. Як знайти себе? Допоможіть, будь ласка. Рекомендації, книги, поради. Дякую.