Доброго дня, Оля.
цитата:
Всегда была с детства необщительной.Но при этом друзья, знакомые имеются. Проблема в том что я общаюсь нормально только с близкими.
Ви так довго жили із цими. Чому вирішили звернутися саме зараз? Що Вас спонукало?
цитата:
Чувствую себя отвратительно, зажато, трогаю лицо, отвожу взгляд по 100 раз, замыкаюсь и немогу толком ответить чтобы поддержать беседу((Вид у меня не улыбчивый, я очень серьёзная, поэтому я играю роль хохотушки! Я всегда пытаюсь показать себя весёлой и жизнерадостной. Надоело играть роль! А если я не буду играть, то меня сочтут за расстроеную и поникшую.
Ваше реагування може мати багато факторів: базова тривожність, відсутність досвіду позитивної прив'язаності в дитинстві, негативний досвід спілкування з однолітками, засвоєння несвідомої батьківської установки "Радуй інших" та "Не будь собою" (тому одягання маски "веселушки"), внутрішня заборона на вираження суму та неприйняття всього емоційного спектру (що підкріплювалося в дитинстві), неприйняття себе та занижена самоцінність, досвід відторгнення і т. д.
Крім цього, Ви звідкись взяли те, що виглядаєте "дуже серйозно" + і це не подобається всім людям + сум не приймається соціумом (перенесення одиничного досвіду на всю людську популяцію).
цитата:
Что мне делать подскажите пожалуйста
У Вашому випадку найкраще - це індивідуальне зверненя до психолога-психотерапевта. Саме через терапевтичні відносини, у безпечному середовищі Ви пропрацюєте себе, свої соц. навички та згодом поширете цей позитивний досвід на Ваше найближче соц. оточення. Ви мелика молодчинка, що наважилися на такий крок і написали сюди - це варте поваги! Тепер зробіть другий крок і зверніться до спеціаліста.
Бажаю Вам знайти хорошого спеціаліста і пропрацювати себе. Вірю у Вас і удачі!
Ответ отредактирован автором 19-08-2020 11:28:22