Боюсь людей, але хочу з ними взаємодіяти

Добридень! Я навчаюся далеко від дому, в іншій області. Минулий навчальний рік весь був дистанційно, та цей має бути очно. Чесно кажучи, я хочу туди поїхати і пожити, бо я все життя народилася і прожила у маленькому селі, де у мене у мене не було друзів, а там у мене буде новий досвід і може я таки з кимось подружуся.

Друзі у мене були ще у 6 класі, а зараз я на 2 курсі, може я забула, як то дружити і того мені страшно? Мені взагалі дуже страшно з людьми комунікувати, відповідати на парах, ходити в магазини. Єдині люди з якими я не боюся розмовляти - це мої домашні, більше ніхто. Я себе просто не уявляю у дружбі з кимось, шоб хтось хотів зі нию дружити.

Окрім того, цього літа у мене виявили уникаючий розлад особистості, я не знаю як з цим боротися (я ходила до психотерапевта влітку, але зараз не маю змоги).

До чого я це: я познайомилася, через інтернет, з людиною з того міста, де я вчуся. Та людина мені дуже подобається, у нас багато спільного. Та от проблема: коли вона мені довго не пише, я починаю панікувати і думати, що може у тої людини є хтось набагато важливіший за мене і вона спілкується зі мною тільки з жалю. Коли я пишу перша, то у мене відчуття ніби я нав’язуюся і дратую її (хоча вона цього не показує, я просто так думаю). Мене дуже тривожить думка, що я не подобаюся тій людині.

Якби моя тривога була меншою і якби я була більш впевнена в собі, то я б покликала ту людину гуляти, але мені дуже дуже страшно, бо я ніколи не ходила отак гуляти з людиною один на один. Коли я думаю про погуляти з нею, мене починає трусити, нудити, серце б‘ється, потію. Я боюся викликати відразу, не сподобатися тій людині.