Сварки батьків

Вітаю вас, Альона!

Так, це дуже неприємно чути сварки своїх рідних батьків.

"Я не можу стояти осторонь так як розумію що вони нещасливі, це також впливає на мене і сестру, я намагалась з ними поговорити,"
не можу стояти осторонь так як розумію що вони нещасливі, це також впливає на мене і сестру, я намагалась з ними поговорити, але не знаходила влучних слів, це продовжується скільки я себе пам‘ятаю.
Вони також відмовляються звернутись до спеціаліста."

На жаль ви взяли на себе саму важку, марну та не посильну ношу - робити щасливими своїх батьків. Тому що це неможливо від слова зовсім.
Їх життя - то не ваша відповідальність.

"Прошу вашої думки, вона буде дуже важлива для мене, дякую наперед."

Порадою буде звернутися за допомогою до психолога і почати сепарацію від своїх батьків, щоб змінити свою болючу реакцію на них і почати життя своє життя.

Добрий вечір.

Я не можу стояти осторонь так як розумію що вони нещасливі,

А ви щасливі?
Як сталося так, що ви піклуєтеся про щастя ваших дорослих батьків, якщо вони змінювати нічого не намагаються?

Добрий день, коли сваряться наші рідні це зачіпає, наче ця агресія направлена саме на нас. Ми відчуваємо біль та смуток. Але тут важливо пояснити собі свою зону відповідальності. Ви не відповідальні за почуття та спілкування ваших батьків. Ви не відповідальні за їх сварки. Навіть якщо вони нещасні та досі живуть разом, то в цьому все ще щось є, що їх тримає разом, будь то звичка чи якась більш глибша причина.
Для чого вам брати на себе місію рятувальниці ?

Я не можу стояти осторонь так як розумію що вони нещасливі, це також впливає на мене і сестру, я намагалась з ними поговорити, але не знаходила влучних слів, це продовжується скільки я себе пам‘ятаю.
Вони також відмовляються звернутись до спеціаліста.

На жаль, Ваші батьки не кращим чином проживають своє життя, сваряться, конфліктують, не знаходячи порозуміння. Так їхня поведінка відбивається на Вас та Вашій сестрі. Прикро. Але що вдієш - вони дорослі і чомусь вперто реалізують декструктивний сценарій стосунків.
Ваші почуття і хвилювання цілком зрозумілі, а намагання природньо людяні і гуманні. Та річ у тім, що будь-які зміни Вам непідвладні(!)
Вам потрібно налагоджувати своє власне життя, намагатись робити його гармонійним і щасливим.
Що реально - так це висловити свої почуття жалю з приводу того, що коїться між батьками. От і все.
До речі, хочу спитати - скільки років сестрі? Чи живете ви разом з батьками? Що можете сказати про своє особисте життя?

Это тема сепарации от родителей, то есть психологического взросления и отделения от них.
Дети ни в каком возрасте не должны быть включены в разборки родителей, в их женско-мужские отношения, не должны становиться на чью-то сторону, делая из одного родителя жертву, а из второго монстра, который обижает эту самую жертву.
К сожалению, у детей, пока они живут с родителями, нет выбора и нет возможности ни физической, ни психологической не включаться в эти семейные дела. Но во взрослом возрасте, когда ребенок уже старше 18 лет, он должен отделиться и перестать играть в спасательство.
Да, родителей жалко, хочется помочь, но вы не только не должны, но и не можете. Как бы не было жалко кого-то из них, кажется, что один обижает, а второй беспомощный, но важно осознавать, что ваши родители взрослый люди. Они сами выбрали друг друга и ту жизнь, те отношения, в которых они живут. У них есть выбор, но они выбирают жить именно так.
Вам же нужно прожить ваши детские травмы (которые однозначно есть при таких отношениях в семье), прожить бессилие от невозможности что-то изменить, повзрослеть и отделиться психологически и дать право родителям жить так, как они хотят. И тогда их отношения не будут так влиять на вас.
Для сестры, если она совершеннолетняя, аналогично.

Доброго дня! Дуже співчуваю, що Вам і Вашій сестрі, що у сім'ї, де ви живете, панує така атмосфера.
Але змушена сказати, що ваші батьки - дорослі люди, які самі роблять свій вибір. На даний момент він такий, як Ви описали вище. Страждання і перебування в абьюзизних стосунках - це теж вибір. Єдине, що можна з цим зробити - прийняти їх такими, які вони є.
Але Ви - не ваші батьки. Ви окрема особистість. Єдине, що ви можете зробити, то взявши до уваги досвід батьків, поступати у своєму життя так, як вважаєте потрібним. Запитайте сам(а) себе: "Як є хотіла би жити у майбутньому?", "Що для мене окей, а що ні?", "На які недоліки інших людей я можу закрити очі, а на які в жодному разі ні?"

Вік: 26

Альона, Вы уже достаточно взрослая.
И у Вас должна быть самостоятельная жизнь.
Есть ли у Вас работа, друзья, отношения, хобби, цели и планы на будущее?
Как Вы проводите свое свободное время?

Прошу вашої думки

Переключитесь на свою жизнь.
Ваши родители - взрослые люди и они сами разберутся, что им делать со своими отношениями.

Альона, доброго часу доби!
Це дуже белісно бачити, коли найдорожчі люди руйнують своє життя. Мені дуже шкода, що Вам доводиться проходити через таке.. В цій ситуації є 2 моменти.
1 - Ви, Ваші реакції. З цим обовязково я б радила розібратися. По-перше, за для того, щоб мати спокій. А по-друге, щоб знати як про себе подбати, якщо опинетесь в подібній ситуації. Бо якщо Ви не будете у відносному спокої та ресурсі - Ви не зможете подбати про того, хто потребує допомоги. Тож принцип літака - маску спочатку на себе - діє завжди. Над цим треа попрацювати, бо мені здалося, що Ви настільки погрузилися в проблеми батьків, що почали втрачати власне життя. Чи я помилился?

2 - взаємовідносини батьків
Нажаль,моя відповідь та мої припущення можуть Вам не сподобатися, але всеж ризикну.

це продовжується скільки я себе пам‘ятаю.
Вони також відмовляються звернутись до спеціаліста.

Маю припущення, що Ваші батьки нещасливі в парі від початку їхніх стосунків, або вони не витримали сімейну кризу "народження дитини\дітей". Якщо такі непорозуміння та напруга були в їх відносинах з самого початку - то при народжені дітей, вони зберігали сімю лише заради Вас та сестри. Тобто їх самих крім дітей нічого не поєднує. Тому якщо вони обидва не мають БАЖАННЯ налагодити взаємовідносини та залишитися в парі - в такому випадку розлучення може бути єдиним рішенням.
Як окремо батько та окремо мама аргументують відмову попрацювати з сімейним психологом? Причина відмови может прояснити особисте ставлення до їх стосунків.