Нестерпна самооцінка

Мені просто надридло тиснути на себе порівняннями, але для мене моя цінність існує тільки залежно від того в чому я краще або гірше за когось. Я існую в порівнянні. Воно принизить або мене або когось іншого. Для мене це як виживання в надії на чужу помилку. Якщо хтось помилиться або покаже свою небездоганність переді мною я не зрадію цьому, а відчую полегшення згадавши, що вони такі ж як я і я не маю вижимати з себе все. Я вірю в те, що це не зверхнє приниження інших, а спосіб заспокоєння мого самоприниження. Я не хочу здатись поганим. Я не хочу, щоб мене вважали злосною і заздрісною тварюкою. Я не хочу нікому шкодити і бажаю всім крім себе щастя, бо вони хороші, а я ні. Але чомусь мені здається, що я і є таким. Не те що я ніби зробив або роблю щось погане. Це відчувається по іншому...Ніби в мене погана аура, я просто базово погане. За мною тягнеться провина не знаю за що. Я бачу себе негативним персонажем. Мені іноді здається, що я ворог народу. Постійно відчуваю потребу вибачатись. Вибачатись просто так, ні за що. Мене заспокоює тільки пошук ознак того, що інші такі ж звичайні люди і я заслуговую стояти поруч з ними. І я навіть не уявляю як це бути цінним просто так, як це буди любимим не зробивши для цього нічого, як це вважатись розумним не роблячи нічого видатного. Все, що я маю зараз я повинно була заслужити. І це все незаслужено. Мені дуже потрібна любов, але коли мені її дають я її не приймаю, думаючи 'Дякую, це занадто для мене. Краще хай це отримає хтось інший хто буде вартий цього'.Здавалось би я вартий любові, але тоді приходить думка 'А за що? Я цього не заслужило. З чого би комусь так до мене ставитись? Я не зробив нічого такого'. У мене постійне відчуття того, що я поганий, я зробив щось погане і мені потрібно вибачатись. Я оцінюю себе як негативного персонажа. Якесь злісне, заздрісне, егоїстичне створіння. Коли до мене добре ставляться я ледь не плачу і думаю 'Чому? Заради чого? Чим я це заслужив?'. Я не заслуговую на любов, доброту і гарних друзів. Це таке болото. Я завжди програю у всьому. По моєму терпінню б'є самокритика кожен день. На мене тисне просто все, що мене оточує. Хай всі будуть щасливі, крім мене. А може я теж заслуговую на щастя?...Щастя для такого як я? Я нічого не зробив щоб заслужити це. І так по колу. Чому ні? Я не знаходжу відповіді. Я не заслуговую на любов. Я нічого не зробив, щоб заслужити це. І те, що я отримую хороше ставлення просто егоїстично.