Депресія у підлітка

Доброго вечора!

Які події, окрім дистанційного навчання, відбувалися в житті Вашого сина, через які він міг закритися в собі? Він довіряє Вам, розповідає, як у нього справи?
Які події відбувалися останнім часом в житті Вашої з сином сім'ї?

Ви кажете, що син був спортсменом і гарно навчався. Це було його особисте бажання чи заохочене кимось?

Силоміць змушувати щось робити не треба, бо від цього буде зворотній результат. Краще за все буде цікавитися життям і захопленнями сина, якщо він захоче про них розповісти, але не нав'язувати своє суспільство і свою думку, коли він захоче усамітнитися. Підліткам важливий особистий простір.
Плюс, сину може не вистачати живого спілкування. Можливо, через дистанційку контакту з людьми стало менше, і він морально занепав. Можна спитати, як у нього з цим і чи є зараз можливість бачитися з друзями поза навчанням.

Перевіритись на предмет того, чи депресія це, можна у лікаря-психіатра. У 15 років син вже може звернутися до нього самостійно. До психолога теж може сам, якщо це безкоштовний психолог у школі чи на телефоні/сайті з психологічної підтримки молоді (на випадок, якщо син соромиться приймати допомогу саме від Вас).
Якщо син поки не йде на контакт - не давіть, але давайте знати, що Ви поруч і можете запропонувати свою підтримку чи записати до фахівця коли буде треба.

Раніше був спортсменом,гарно вчився,мав багато друзів.Вже 3 роки навчання онлайн,з дому майже не виходить, багато спить,інтерес до навчання пропав, тільки грає на комп'ютері, налаштований песимістично,мрачно

Тобто раніше отримував багато УВАГИ та ВИЗНАННЯ, а зараз хронічно НЕДОотримує все це, так?
Бо, вірогідно, є ЗАЛЕЖНИМ від цього.

До психолога йти не хоче

Мабуть через НЕДОВІРУ? Або через те, що вважає, що знає КРАЩЕ?
Який він в цілому за характером?
Егоїстичний чи не дуже?
Самовпевнений чи ні?
Любить вихвалятися чи навпаки є скромним?
Хоча б іноді маніпулює Вами або іншими?
Часто бреше або прибріхує чи є дуже чесним?
Не просто так питаю.

Доброго ранку!

ДЕПРЕСІЯ У ПІДЛІТКА

Співчуваю Вам, бачити щодня свою дитину в такому стані, дійсно, боляче. Тим більше, коли не знаєш, чим йому допомогти.
До речі, хочу спитати - як реагує на цю ситуацію батько Вашого сина?
Чи є з ним контакт взагалі?

Раніше був спортсменом

Зазначили, що син займався спортом. Розкажіть, яким саме? Чого він прагнув у спорті досягти? Яким чином, на Вашу думку, заняття спортом впливали на його характер?
Чи збереглись стосунки з тренером?

гарно вчився,мав багато друзів.Вже 3 роки навчання онлайн,з дому майже не виходить, багато спить,інтерес до навчання пропав, тільки грає на комп'ютері, налаштований песимістично,мрачно.

Очевидно, стався якийсь злам в його емоційних налаштуваннях. Певні бажання і потреби не закриваються через об'єктивні причини, а деякі і через суб'єктивні. Тобто, безпосередньо його, вірю, тимчасову нездатність приймати РЕАЛЬНІСТЬ.

А депресивний настрій є відповідною реакцію на блокування вищезгаданих бажань і потреб.

Тому раджу поставитись до його поведінки і емоційного стану виважено, турботливо і уважно.
І це ніяким чином не означає поблажливо(!)
Стабільна психіка батьків і послідовна поведінка виступають опорою для людини в депресивному стані.

Він має відчувати Вашу віру в його спроможність піднятись і включитись в життя.

Яким чином це робити, які слова вживати, а яких уникати - для цього, вважаю, потрібно безпосередньо Вам проконсультуватись з психологом.

Відредаговано автором 28-02-2024 10:25:41

Доброго дня.
Важкий період для будь якої дитини - перехіднний вік припав на важкі часи в країні... Це безумовно необхідно враховувати. Але, знімати відповідальність з дитини теж дуже безвідповідальна позиція. Людина його віку має мати захоплення, цілі, мети, сподівання... З іншого боку, людина його віку має обов'язки - в навчанні, в допомозі в хатніх справах, в реалізації ваших загальних планів (ремонт, переїзд, допомога родичам).
Проаналізуйте його життя с позиції батьків - чи є в нього відповідальність перед Вами? Чи розуміє він Ваші почуття? Чи розуміє він, що його родина (і обставини, де він мешкає, в тому рахунку і емоційний стан) це теж його відповідальність? Чи доносили Ви йому колись важкість Ваших умов життя? Кількість Ваших зусиль на забезпечення його безпеки та потреб?
Проаналізуйте уважно, чи не занадто ви відгородили реальні обставини життя від його "дитячої психіки". Бо у 15 років вона вже не така і дитяча... Згадайте себе в 10 класі. Нещодавно в цьому віці вже мали фах і створювали родини. Чи залишились (або знайшлись) реальні вчинки, риси характеру та прагнення, за які ви поважаєте його як людину з великої літери? Чи все його життя побудовано на упередженні бажаннь, та невілюванні проблем та відсторонні від "складних" обставин? Якщо Ваша дитина не має сфер відповідальності в реальному житті - в нього не буде ні цілей, ні бажань, ні задоволення, ні поваги до себе. Це все сфери життя, які напрацьовуються працею та знаннями.
Можливо ви занадто "розуміючі батьки", а може і відветро компенсуючі?...
Гарним батькам помилково здається, що якщо ми створемо "ідеальні умови" то всі будуть щасливі та вмотивовані, але, нажаль, до кожного необхідно пидбирати свій шлях.
Я би пропонувала іти на терапію до психолога саме Вам. Бо, скоріш за все, з Вашою дитиною все добре. Але "нецікаво в реальному світі".
В вашому запиті я чую Вашу невдоволенність станом дитини. А його, можливо, все влаштовує.
В терапії з психологом Ви можете почати роботу через аналіз побудови Ваших відосин, шляхом перегляду ваших дій та вчинків. Прийти до сумісних планів та їхню реалізацію. Через здорову мотивацію та досягнення бажаних результатів. Розумна людина завжди чогось прагне. А сумісні зусилля додадуть Вам теми для спілкування, та можливості для поваги.
Бережіть себе. Та звертайтесь до психолога самостійно. Наші діти - то наша відповідальність. "Проблеми" дітей частіше за все починаються з "проблем" їхніх батьків. І якщо ви не вирішете їх у своїй голові, то Ваша дитина буде змушена вподальшому ревально звернутися до психолога за власною потребою...
Я теж працюю з подібними запитами. Запрошую до співпраці.

Відредаговано автором 28-02-2024 11:39:07

Доброго дня!
Скоріш за все з онлайном ваш син втратив наповнене життя, друзів, спортивні досягнення. І його депресія як наслідок горювання, він змирився з розкладом речей так як зміг. Саме після цього і немає його амбіцій, бажань?

Ви обговорювали саме цю частину обставин його життя? Щось втратилось і щось точно необроблено в його душі. Можливо і він сам цього не усвідомлює. Якщо він не хоче йти в терапію, то ви можете піти. Вам багато чого стане зрозумілим про себе, про сина.
Якщо змінюється один елемент системи, то як наслідок і вся система теж!

Доброго дня !
Найкращий спосіб - це якщо б Ваш син сам захотів працювати з психологом, але...
Як правило, так не буває. І повинен шукати вихід той, кого це найбільше турбує. У Вашому випадку - це Ви.
Мама та дитина, скільки б сину не було років, єдине ціле на психо-емоційному рівні і ще глибше... Ому проблеми з дитиною завжди "відзеркалюють" те, що відбувається з його батьками.
Ви пишете "Вже 3 роки навчання онлайн,з дому майже не виходить, багато спить,інтерес до навчання пропав, тільки грає на комп'ютері, налаштований песимістично,мрачний..."
Так поводить себе людина тоді, коли не розуміє задля чого живе, не має ніякої мети, глобальної цілі, відсутні любі мотивації, тобто, не розвивається зовсім... Діти завжди наслідують своїх батьків, навіть, якщо ми цього не помічаємо і не бачимо.
Скажіть, а в якому стані ще не так давно
перебували Ви самі. Чи є у Вас
розуміння сенсу життя? Як Ви розуміє н слово "розвиток"? Повірте, питання архіважливі імвід відповіді на них залежить, яке майбутнє сформується для Вашого сина-підлітка. Бо цей вік і так сам по собі достатньо складний, бо є перехідним від дитинства до дорослості. І попри зовнє певне відсторонення від мами, внутрішньо залишається дуже залежними від її налаштувань, установок та психо-емоційного стану.