Питання від:
Endless_Sorrow
Вік:
20
Як змиритися з тим, що ти нікчема?
Останні пів року перебуваю в депресії (як мені здається, можливо не все так погано, бо з фізичних симптомів лише постійна і сильна слабкість та відсутність сил).
Все почалось з того, що я нібито прокинувся від довгого сну і поглянув на себе зі сторони: мені скоро 20 років, а я:
Живу з батьками;
В мене нема друзів та навіть просто знайомих від слова взагалі (у реальному житті спілкувався з кимось окрім батьків останній раз два роки тому, в інтернеті іноді спілкуюся лише з однією людиною з моєї групи в університеті, спілкування рідко виходить за теми навчання);
Ніколи не було навіть натяків на стосунки (зі спогадів дійшов висновку, що я навіть \'привіт\' не говорив дівчатам з 7-го класу, зараз на 2-му курсі універу);
В мене нема хобі та жодних інтересів, цілими днями я просто проводжу в телефоні (який не приносить задоволення, це вимушено, щоб хоча б не дивитися на стелю весь день);
В мене немає жодних практичних звичок (я не те що не вмію щось майструвати, готувати їжу, ремонтувати і т.п., я буквально ламаю майже все, до чого торкаюся, через що батьки намагаються робити все самі);
Не виходжу на вулицю тижнями, якщо виходжу, то тільки з батьками (одному мені фактично не можна виходити в 20-то років).
Можна ще довго перерахувати аспекти мого нікчемного життя, які мене викликають в мене тривогу та сум, але, думаю, картина і так зрозуміла.
Вчуся на математичній спеціальності, достатньо непогано, але зараз дистанційка + війна, вимоги викладачів в 10 разів менші за звичайне очне навчання. Спеціальність не надасть мені жодної професії після випуску, це просто суто теоретична математика, якщо ти не геній, то твій максимум після випуску викладати в універі. Для працевлаштування з використанням отриманих знань потрібно дуже добре розбиратися в комп\'ютері, чого я абсолютно не вмію, без жартів мій рівень трохи краще пенсіонерів, ніколи не цікавився і комп\'ютери в сім\'ї були завжди слабкі або їх взагалі не було в моєму розпорядженні.
Може постати питання чому я раніше не переймався, але я сам не знаю відповіді. 2-3-4 роки тому моє життя було таким самим, відмінність лише в тому, що відеоігри та фільми приносили мені задоволення і не допускали депресивних думок, зараз же мене тошнить буквально від будь-чого чим я займаюсь, нічого не приносить задоволення, повна ангедонія.
Я звинувачую в усьому батьків, особливо матір, які встановили наді мною гіперопеку, через що в мене майже не було соціалізації в школі (побував в 5-х школах, то в цій погано вчать, то в тій будівля стара), всі діти після школи йдуть компаніями гуляти і розважатися, мене ж прямо з порога школи забирає мати (усю школу, навіть в 11 класі) і я вимушений лише сумними очами проводжати однокласників. Гіперопека була у кожній дії, вона зламала мене, повністю вбила мою особистість. Через це в мене також з\'явились деякі мазохістичні схильності. Хоча в той же час батьки заохочували мої малочисельні хобі у минулому, наприклад ігру на гітарі, яку я дуже любив, але кинув грати, бо здавалося, що після 3+ років я не граю як Інгві Мальмстін, і тому не варто далі намагатися бринчати. Таке враження, що матір хотіла виростити собі, а не повноцінну людину.
Я вже написав, мабуть, дуже багато тексту, хоча мені ще багато чого є сказати про моє життя, але розумію, що настільки багато ніхто читати не буде.
Коротше кажучи, у свої 20 років в мене зовсім немає в житті нічого, за що можна зачепитися як за його сенс, я людина-привід, фактично не існую, день за днем проживаю день сурка, ненавидячи себе. Як вибратися з цього замкнутого кругу не знаю і вже не вірю, що це можливо. Пробував багато чого: спорт, пошук нових хобі, саморозвиток. Все зазнало краху і я повернувся назад у ліжко, щоб займатися єдиною справою, що ще приносить хоч якесь задоволення: дивитися сни. Я хотів би тільки прибрати ангедонію, щоб грати в ігри та не заморачуватися, бо я абсолютно не можу повірити в те, що я буду повноцінним членом суспільства, з гарною роботою, сім\'єю, друзями.
Тому і питання в тому, як ЗМИРИТИСЯ зі своєю нікчемністю. Буду дуже вдячний за будь-які відповіді, це хоча б впевнить мене в тому, що люди поза моєю кімнатою реальні і можуть мене почути.
Все почалось з того, що я нібито прокинувся від довгого сну і поглянув на себе зі сторони: мені скоро 20 років, а я:
Живу з батьками;
В мене нема друзів та навіть просто знайомих від слова взагалі (у реальному житті спілкувався з кимось окрім батьків останній раз два роки тому, в інтернеті іноді спілкуюся лише з однією людиною з моєї групи в університеті, спілкування рідко виходить за теми навчання);
Ніколи не було навіть натяків на стосунки (зі спогадів дійшов висновку, що я навіть \'привіт\' не говорив дівчатам з 7-го класу, зараз на 2-му курсі універу);
В мене нема хобі та жодних інтересів, цілими днями я просто проводжу в телефоні (який не приносить задоволення, це вимушено, щоб хоча б не дивитися на стелю весь день);
В мене немає жодних практичних звичок (я не те що не вмію щось майструвати, готувати їжу, ремонтувати і т.п., я буквально ламаю майже все, до чого торкаюся, через що батьки намагаються робити все самі);
Не виходжу на вулицю тижнями, якщо виходжу, то тільки з батьками (одному мені фактично не можна виходити в 20-то років).
Можна ще довго перерахувати аспекти мого нікчемного життя, які мене викликають в мене тривогу та сум, але, думаю, картина і так зрозуміла.
Вчуся на математичній спеціальності, достатньо непогано, але зараз дистанційка + війна, вимоги викладачів в 10 разів менші за звичайне очне навчання. Спеціальність не надасть мені жодної професії після випуску, це просто суто теоретична математика, якщо ти не геній, то твій максимум після випуску викладати в універі. Для працевлаштування з використанням отриманих знань потрібно дуже добре розбиратися в комп\'ютері, чого я абсолютно не вмію, без жартів мій рівень трохи краще пенсіонерів, ніколи не цікавився і комп\'ютери в сім\'ї були завжди слабкі або їх взагалі не було в моєму розпорядженні.
Може постати питання чому я раніше не переймався, але я сам не знаю відповіді. 2-3-4 роки тому моє життя було таким самим, відмінність лише в тому, що відеоігри та фільми приносили мені задоволення і не допускали депресивних думок, зараз же мене тошнить буквально від будь-чого чим я займаюсь, нічого не приносить задоволення, повна ангедонія.
Я звинувачую в усьому батьків, особливо матір, які встановили наді мною гіперопеку, через що в мене майже не було соціалізації в школі (побував в 5-х школах, то в цій погано вчать, то в тій будівля стара), всі діти після школи йдуть компаніями гуляти і розважатися, мене ж прямо з порога школи забирає мати (усю школу, навіть в 11 класі) і я вимушений лише сумними очами проводжати однокласників. Гіперопека була у кожній дії, вона зламала мене, повністю вбила мою особистість. Через це в мене також з\'явились деякі мазохістичні схильності. Хоча в той же час батьки заохочували мої малочисельні хобі у минулому, наприклад ігру на гітарі, яку я дуже любив, але кинув грати, бо здавалося, що після 3+ років я не граю як Інгві Мальмстін, і тому не варто далі намагатися бринчати. Таке враження, що матір хотіла виростити собі, а не повноцінну людину.
Я вже написав, мабуть, дуже багато тексту, хоча мені ще багато чого є сказати про моє життя, але розумію, що настільки багато ніхто читати не буде.
Коротше кажучи, у свої 20 років в мене зовсім немає в житті нічого, за що можна зачепитися як за його сенс, я людина-привід, фактично не існую, день за днем проживаю день сурка, ненавидячи себе. Як вибратися з цього замкнутого кругу не знаю і вже не вірю, що це можливо. Пробував багато чого: спорт, пошук нових хобі, саморозвиток. Все зазнало краху і я повернувся назад у ліжко, щоб займатися єдиною справою, що ще приносить хоч якесь задоволення: дивитися сни. Я хотів би тільки прибрати ангедонію, щоб грати в ігри та не заморачуватися, бо я абсолютно не можу повірити в те, що я буду повноцінним членом суспільства, з гарною роботою, сім\'єю, друзями.
Тому і питання в тому, як ЗМИРИТИСЯ зі своєю нікчемністю. Буду дуже вдячний за будь-які відповіді, це хоча б впевнить мене в тому, що люди поза моєю кімнатою реальні і можуть мене почути.
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
