Скучаю за детством

Добрий день, Вадиме!
Ностальгувати за минулим – це нормально. Навіть більше скажу, звідти можна брати ресурс, із тих спогадів.
Тобто, я можу припускати, що зараз у Вас відбуваються певні особистісні зміни, Ви дорослішаєте, пізнаєте більше цей світ, шукаєте свої орієнтири і цінності. Можливо на цьому шляху Вам складно, можливо є щось, що не влаштовує/ не подобається / хочеться змінити. Тому Ви й повертаєтесь думками в минуле, де було добре і де про Вас піклувались.
В дитинстві, часто хочеться подорослашати – бо є певні обмеження (від батьків, вчителів, інших авторитетів). І от подорослішавши, ми розуміємо, що ці обмеження з часом знімаються – бо ми самі вже можемо приймати рішення. Та з цією свободою приходить також і відповідальність.
Які, на Вашу думку, в цьому є плюси? Що Ви тепер доросліше, можете приймати свої рішення і самі за себе відповідати.

І, як я вже сказала, із приємних спогадів про минуле можна брати ресурс для теперішнього. Ви сказали, що в старшій школі до Вас уже стали більш доброзичливі і вставились із повагою. Це чудове, отже, можна сказати, що Ви людина, яку можна поважати, що ви маєте якісь особисті якості, які є корисними для Вас, які модобаються іншим, Ви цікаві іншим.

Щодо того, що мама чи батьки не будуть більше піклуватися. Ми дорослішаємо, але це не означає, що стосунок з батьками припиняється, ми продовжуємо будувати свої відносини з ними, нам все ще важлива їхня підтримка чи емоційна близькість. Вона може трансформуватись. Якщо раніше батьківська любов проявлялась через безпосередню турботу, фізичну допомогу, то тепер Ви можете шукати інші способи прояляти цю любов до рідних.
З цього минуло досвіду теж можна взяти ресурс – це чудово, що Ви з теплом згадуєте ті моменти, що Ви відчували ту турботу. Ви заслуговуєте на турботу і увагу. Подумайте, а як Ви самі тепер можете про себе піклуватись? В чому це може проявлятися? Помістіть всередину себе ту люблячу батьківську фігуру.

Доброго дня!

"Я смотрю и офегеваю скажите как перестать ностальгировать скучать за прошлым я уже устал за ним скучать, я мечтаю хоть на день там оказаться то и ли за войны то и ли потому что началась взрослая жизнь "

Ощущение что вы хотите - чтоб у вас было как у ваших одноклассниках. Но не знаете как этого достичь - успехи.
И понимаете чтоб достичь таких же успехов - купить авто и т д. Вам нужно трудиться. И брать ответственность на себя. Принимать взрослую жизнь!
Которую пока вам тяжело принимать - психика ваша как будто хочется туда где было комфортно - где не надо было решать взрослые проблемы. И самому за себя отвечать. Где родители все сделают и решат за вас.
( возможно сильная гиперопека матери сыграла такую роль)
Но это иллюзия - время назад не вернуть... мало того, чем больше вы вспоминаете прошлое... тем больше ваша энергия уходит в пустую и силы на разочарование и сожаления...

Так что тут только прекращать сожалеть о прошлом, и переключаться хотя бы на сейчас - или на будущее - на мечты! Чтоб начать двигаться и чтото делать уже в настоящем.

А какие у вас отношения с отцом?
Возможно вам так тяжело сейчас перейти в взрослую независимую жизнь - сепарироваться от родителей - потому что не хватает отцовского авторитет и его внимания и любви - его примера как успешного мужчины.

Боитесь ответственности? Боитесь не удачи? Есть неуверенность в себе?
А так же о чем вы мечтаете? Чего хотите в жизни достичь?
И есть ли люди которые в вас верят и поддерживают вас?