Question

16-12-2024

В мене на даний момент якийсь дуже важкий стан, мені важко чомусь справитися з емоціями, постійно плачу і ніби от от і буде нервовий зрив, панічні атаки, страх бути в публічних місцях, бо здається що втрачу свідомість і буду себе неадекватно вести, коли курю, то маю тривожність, наче перестаю дихати, тому я кинула, деколи здається, що не можу вже себе взяти в руки і не зможу себе контролювати, що не зможу зберегти розум та почнеться неадекватна істерія і я собі щось зроблю. Але з виду я тримаю все під контролем, навіть дуже сильно, в мене всюди перфекціонізм, все має бути поскладано, зібрано, я вічно контролюю вагу, страх поправитися, бо коли розслабляюся і їм що захочу, то збільшується вага, постійно ретельно доглядаю за собою і не вийду з дому чи поїду кудись, якщо не буду нормально виглядати. Це все почалося, коли в дитинстві з мене часто сміялися, що я товста, в сімʼї казали, що надто багато їм, подивися на себе в дзеркало, батько раз на всю хату кричав, що я товста і чому ніхто нічого з цим не робить. Мама теж страждає перфекціонізмом, я вічно не так виглядаю, то я виглядаю як бомж, не охайна, не доглянута, не так одягаюсь, не то говорю, і все не так, я маю бути ідеальна, як каже моя бабуся, вона теж багато що мені наговорила, всі у неї дурні і не такі, із-за мого вигляду, я соромилася бути коло інших дівчат, бо вони красивіші, хоть я часто отримувала компліменти в свою сторону, але я часто чула, ти така красива, а таке робиш із собою, а так не шануєш себе. Майже все дитинство та підліткові роки, мене бив тато, ми билися часто, він часто був пʼяний і на зривах через роботу, то я товста, то я не з тими дружу, зараз я нічого не добилась, він все моє життя мене тероризує. Мала важкі відносини із сестрою, з якою нас у сімʼї вічно порівнювали, вона краще вчилася, була авторитетом у класі, а я аутсайдер, вона мене цькувала та насміхалася, казала я гидка, але при цьому без мене нічого не могла наважитись зробити, використовувала мене, також втягнула мене у дружбу із токсичними дівчатами, які потім мною маніпулювали, не давали з кимось дружити в класі, обговорювали за спиною, і я все життя не можу від них піти, досі з ними спілкуюсь і вони спеціально мене ігнорують та знецінюють. І деякі подруги теж використали, забули так ще й підставили, і створили провокацію, щоб я розійшлася зі своїм хлопцем.

Питання від: Софія; Вік: 23

подобається запитання?

16-12-2024 17:35:20Доповнення від автора

Я ніколи не могла за себе заступитися, мене було легко образити, і сказати що-небудь, бо я надто добра та лояльна, вічно косо дивилися, що я фінансово краще живу, аніж вони, і що я закрита, але я була закрита, бо не довіряла людям, страх що мені боляче зроблять. Згодом після ізоляції через ковід я змогла віддалитися від людей, часто була одною вдома, рідко з кимось бачилась, стало спокійніше на душі але самотньо, наче життя йде повз мене, постійно мене знаходять у житті дивні та підступні люди, де б я не була, тому бажання мати дружбу зникало поступово з роками і довіра теж. Згодом в іншій країні я знайшла собі хлопця, і ми на відстані, здається це єдина людина, яка мене розуміє та підтримує, хоть в нас багато розбіжностей у характерах, ми на відстані, бо ще не можемо жити разом через фінанси, в Україну він не хоче їхати, а сама я не знаю де хочу жити, просто закордоном спокійніше, бо люди, які мені роблять боляче вони далеко від мене, і тут спокійніше і я щаслива із хлопцем. Хоча морально мені важко зараз з батьками, саме через них в мене такий стан та й через війну емоційний стан нестабільний, батько весь час до мене вимогливий, спочатку каже чому ти не працюєш, я довго шукала роботу, морально була виснажена після закінчення навчання, згодом найшла роботу не по спеціальності, бо ніде не брали, мою творчість ніхто не оцінює та й сама маю розчарування з приводу роботи дизайнера, відчуття наче нереалізована, але я просто втомлена, мене втомила робота, де я не маю задоволення, і там мене й несправедливо звільнили, батькам навіть не кажу, що так сталось, бо вони мене не зрозуміють, згодом як почала працювати, батько каже, ти надто скучно живеш та ізольовано, ти втрачаєш свої молоді роки, їдь вчитися, куди я тебе відправлю, що я час витрачаю будучи з хлопцем, і що я все неправильно роблю, йому вічно все не так і в мене постійно відчуття провини, що я не справляюсь, що не все ідеально, і що я зовсім нічого не хочу і нічого не роблю місяцями зараз, навіть погляд та іскра в очах погасла, зневіра та прийняття того, що життя не стало краще, навіть якщо я все закінчила, школу, універ і далеко від токсичних людей, коли я кажу батькам, що нічого не хочу, вони зі злості кажуть, що я психічно не здорова і це не нормально, як можна нічого не хотіти, що мені треба психіатра, хоча я просто хотіла розуміння та підтримки, щоб мене вислухали. Я закрилася повністю, нікого не хочу бачити, хочеться втекти подалі на край світу, щоб мене просто не тероризували, я навіть в іншій країні, і все одно відчуття провини, що не дзвоню батькові часто, просто через те, що важко з ним спілкуватися. І не вірю, що найду хороших та нормальних людей, бо наче й не хочеться вже.

А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

16-12-2024 18:32:29Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 375350 для Алла Григорівна

Дякую вам за поради та розуміння моєї ситуації, оскільки довго в собі це все тримаю, бо немає кому виговоритися без осуду та нарікань, що вся причина в мені. Ви праві, варто жити за власними правилами та потребами, а не за батьками та суспільством. Я якраз почала займатися бігом та бути часто на природі, відсутність роботи на деякий час дало трохи видихнути та жити для себе, хоть часто картаю себе, що не хочу зараз щось робити. А психотерапією варто далі продовжувати займатися, якийсь час мала сеанси із психологом, але ставало деколи гірше, скоріше за все потрібно змінювати спеціаліста. Ще раз дякую.

16-12-2024 18:57:47Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 375352 для Алла Григорівна

Дякую вам дуже за поради, обов’язково спробую ще духовні практики, давно хотіла спробувати, і бігати дійсно треба спокійно, бо зазвичай спортом якраз себе перевантажую через інтенсивність з метою скинути вагу, а треба займатися для душі більше.

17-12-2024 03:30:00Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 375360 для Павел Леонидович

Дякую, що уточнили, у чому полягає моя проблема, лише в свої 23 я усвідомила, що все життя жила із нарцисами у вигляді батьків, які самі страждають від спільного особистого життя та вцілому у душевному стані. Мені не хочеться мати така пекло в голові, як у них, тому я обираю терапію із компетентним спеціалістом по цьому питанню.

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Дарія Рудь
(Онлайн)

Тетяна Афанасьєва
(Київ)

Схожі онлайн консультації

27-08-2021 Не чувствую себя взрослым в 23 года.

16-07-2019 Как помочь 23 -х летнему сыну справиться с депрессией?

31-05-2019 здравствуйте ,мне 23 года и я еще нигде не работал.

01-04-2017 Что делать? У моего сына 16 лет отношения с девушкой23года

30-11-2015 Инфантильная дочь 23 года

21-05-2008 Я девственница в 23 года, что делать?

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 1 · 2024-12-16 18:20:50

Доброго вечора Софіє!
Насправді, дуже сумна історія...
І, як на мене, дуже добре, що Ви все ж наважилися розповісти про себе психологам.
На превеликий жаль, Ваш перший дитячий досвід складався з постійного знецінення та відсутності поваги і почуття любові в родині. Що призвело до багаточисельних дитячих душевних травм, якими Ви живете і до цих пір. І як наслідок, призвело до того важкого емоційного стану, в якому Ви перебуваєте зараз:
"дуже важкий стан, мені важко чомусь справитися з емоціями, постійно плачу і ніби от от і буде нервовий зрив, панічні атаки, страх бути в публічних місцях, бо здається що втрачу свідомість і буду себе неадекватно вести..."
Люба маленька дитина з народження сприймає своїх батьків як основну опору в житті. І це зрозуміло. Адже, вижити малюк без опіки та допомоги просто не зможе. Тому сприймає дорослих як основне джерело любові, радості, підтримки... А коли цього не отримує, завжди звинувачує не батьків, а самою себе. Не така, щось не так зробила, не гарна, дурна, незграбна... А коли ці ж слова ще й чує від тих, хто ту саму Любов повинен був дарувати, загалом, впадає у вічне почуття провини та внутрішньої.безсилості і безпорадності... Бо як можна бути гарною, якщо про тебе таке говорять ті, що повинні були більше за все тебе любити? "У мене постійно відчуття провини, що я не справляюсь, що не все ідеально, і що я зовсім нічого не хочу і нічого не роблю місяцями зараз..."
Звідки почуття провини?
Саме звідти, звідки я вже написала. Коли ми недоотрмуємо від батьків в дитинстві любові та підтримки, завжди вважаємо винними саме себе. Але цього не усвідомлюємо. Бо дитина маленька не може нічого зрозуміти і витерпіти. Тому всі невирішені проблеми та питання в стосунках з близькими ховаються на рівні підсвідомості. Щоб нагадувати про себе якимись зовнішніми проявами. Як от, наприклад, хибним почуттям провини, неймовірної нервової напруги, яка повністю психо-емоційно виснажує і відбирає у людини ініціативу та бажання щось робити. За принципом: нас не люблять не тому, що не вміють цього робити, а тому, що ми щось не так робимо. Звідки і почуття перфекцонзму. Людина несвідомо намагається у всьому досягнути ідеалу, щоб... Несвідомо, рефлексивно отримати ту саму необхідну в дитинстві любов та підтримку.
Це та сама внутрішня установка, яка отруюює життя і не дає можливості діяти за своїми правилами та за своєю ініціативою.
Всі зовнішні прояви, як от, панічні атаки, невроз, почуття провини, знецінення себе та безініціативність і зневіра, на мою думку, це наслідок дуже сильної нервової внутрішньої напруги, яка могла бути викликана постійним бажанням бути "гарною дівчинкою", щоб всім оточуючим догодити.
Що робити?
Насправді, як на мене, потрібний комплекс дій. Перший з яких - це контакт з природою: біг, заняття спортом, танці, гімнастика... Бо щоб пропрацювати всі душевні травми, потрібні не аби які сили. А природа - це бездонне джерело необхідної енергії.
І друге. Потрібно іти в індивідуальну терапію, щоб здійснити глибинну трансформацію застарілих дитячих травм, проблем, установок, звичок... Зовні Ви виросли, але до цих пір сприймаєте все, що було давно і відбувається зараз очима маленької безпомічної та ображеної невинної дитини.

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 2 · 2024-12-16 18:54:10

Насправді, повільний тривалий біг без зупинки по годинниковій стрілці не лише заспокоює й допомагає внутрішньої ставати стійкішою, а ще й "пробиває" ті проблеми та ситуації, з якими не могли довго впоратися.
Не раджу бігати проти годинникової, бо буде ще більше розбалансування.
І краще бігати до 12 ранку. У цей час іде очищення всього організму вцілому від накопичених шлаків. І ще б я Вам порадила, окрім психотерапії, почати займатися духовними практиками на вибір. Певне, краще це робити із спеціалістом, що має тривалий позитивний досвід у цій сфері. Це дасть можливість перемістити точку опори з близьких людей, які приносять лише біль, на власну внутрішню силу...

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 3 · 2024-12-17 03:16:16

София, Вы выросли в нарциссической семье и от постоянной критики-неприятия-сравнения-обесценивания-игнорирования-манипулирования имеете ярко выраженную нарциссическую травму. Она и не дает Вам чувствовать себя полноценной и мешает самореализации. Мамины и папины деструктивные программы продолжают свое воздействие на Ваши выборы и решения и эти программы до сих пор НЕ нейтрализованы. Потому все и так.
Вам поможет психотерапия со специалистом, разбирающимся в сущности нарциссической травмы. Другой специалист вряд ли поможет.

Мені 23, а я так і не знайшла себе у цьому житті