Як виховати сина?

Соломія, з батьком дитини розлучена.він бере сина до себе раз в тиждень. Син батька любить. Я після цього інциденту перед сином зателефонувала його батькові, син почав плакати і просити не телефонувати. Але я все таки подзвонила, батько сина мене підтримав, і сказав, що теж прийме міри виховання сина. Але сину знову ж всеодно, вийшов з кімнати і закрив двері.
Але все таки дитина більше часу проводить зі мною, і виховання більше на моїх плечах.
Із приводу батьків, просто теж неприємно постійно слухати від них як я погано займаюся вихованням. Мене це дуже ображає, особливо чути таке від них.
Тільки що поговорила з сином, так як про це написали ви. Але він знову ж таки близько до голови це не взяв, і думає вже про зовсім інше, розмовляє зі мною, як ніби нічого і не сталося.

Валентина Михайлівна, хлопчик хотів покататися на самокаті мого сина, а син не хотів ділитися і штовхнув дитину з свого самокату. Так я розумію, що син штовхнув його не для того аби той впав, а просто хотів відігнати від свого самоката. Я вважаю, що мій син сам вирішує ділитися йому своїми речами чи ні, але якщо не ділиться, то я не хочу щоб він робив це з агресією. Як навчити сина адекватно не ділитися?
Так, мені страшно, шо син завжди буде так агресивно реагувати і не буде відчувати за собою провину. Я йому пояснюю, що могла статися біда через те, що хлопчик впав, що могло статися незворотнє, що хлопчику було дуже боляче. Але син не сприймає цього всерйоз.
Я інколи сумніваюся в своїх методах виховання бо син не завжди мене слухає і буває мені хамить, тому мені здається, що я виховую його занадто м'яко, що моєму сину не вистачає чоловічого виховання. У розлученні я вже 3 роки, живу зі своїми батьками, батьки мені дуже допомагають: відводять і забирають сина з садочку, коли в мене не виходить через роботу, чи коли садочок закривають на ремонт, то я залишаю сина на них. Я була ініціатором розлучення, тому про це не шкодую. Не боюся виховувати дитину одна, але переживаю за те, щоб поставити сина на ноги. З батьком дитини у нормальних відносинах, я з ним не сварюся і сина не налаштовую проти нього. Думаю колишній чоловік теж не налаштовує дитину проти мене.
Я не вважаю мого сина через міру агресивним, але він дратується, коли, наприклад, я скажу йому прибрати іграшки, почистити зуби, чи коли роблю якесь зауваження. З дітьми він товаришує, але буває і свариться, коли хтось із дітей може взяти щось його без дозволу чи коли йому ще щось не подобається.
Син каже, що хотів би щоб тато жив з нами, але я кажу, що ми не можемо з татом жити разом, бо вже жили і в нас не виходило мирно жити, але він завжди може бачитися зі своїм батьком і, що ми його сильно любимо, навіть якщо не живемо з батьком разом.
Я подзвонила батькові сина, бо думаю, що синові не вистачає чоловічого виховання, і хотіла, щоб з сином поговорили по-чоловічому. Вирішила, що якщо мене - жінку син не слухає, то послухає батька.

Валентина, я вважаю, що насамперед треба бути для дитини прикладом правильної поведінки. Ми з дитиною маємо поважати один одного, говорити з дитиною як з індивідуумом, а не власністю, пояснювати. Мені здається, що дитина при такому вихованні буде сприймати мене як маму-друга. Інколи я підвищую на нього голос, суворо розмовляю з ним, якщо він провинився, але у таких ситуаціях він навіть не реагує, не піднімає погляду на мене, або дратується.
У сина з бабусею і дідусем нормальні відносини, вони навіть на маю думку через міру його бавлять (він один онук). Але він теж часто їх не слухає, вони можуть насваритися на нього. Інколи мені здається, що вони перебільшують із його заборонами, і часто роблять мені зауваження, що я дитині багато дозволяю. Наприклад, мій син може взяти мій телефон і зателефонувати своєму батькові і попросити, щоб той взяв його до себе. Син завжди перед тим питає в мене чи можна, я ніколи не забороняю. А мені батьки кажуть, що він не повинен їздити до свого батька, коли йому заманеться. Я так не вважаю, син любить свого тата і я не хочу перешкоджати їхньому спілкуванню.
Мої батьки більш суворіше відносяться до виховання внука, вони вважають, що невдоволення у такому віці це неприпустимо, що дитина не має права не погоджуватися, бо поки він дитина, то має слухати старших. Я м'якша у вихованні сина, але помічаю, що син не завжди всерйоз сприймає моє виховання, інколи я помічаю, що він може мене обманути, коли зробив щось погане, або каже: Мам, це не важливо. Нічого, мам не сталося".
Батьки кажуть мені, що я потім взагалі не зможу справитися з дитиною, бо він буде некерованим, бо знають таких мамів, які виховували своїх дітей лише розмовами і так і не виховали.
Мені неприємно слухати критику від батьків, я починаю їм пояснювати і аргументувати свою правоту, а у відповідь чую, що всі мої методи виховання це маячня, і що дитину інколи треба добре випороти, щоб іншого разу боялася таке робити. Що я нічого не розумію у вихованні дітей, що я погано виховую, що я взагалі не виховую і що дитина в мене не слухняна..

Соломія, я вільно висловлюю невдоволенням своїм батькам, буває просто промовчу, але частіше сперечаюся з ними, бо в нас дуже різні погляди. Так, мені здається, що вони часто бачать в мені дитину, не розуміють, що я вже доросла і в мене є своя дитина, і що я маю слухати їх. Я часто сперечаюся з ними, а потім думаю, навіщо. Що я не повинна їм нічого доводити. Але оскільки я живу з ними і такі сварки бувають часто, то я не можу завжди змовчати.

Дякую, Валентина. Я з вами погоджуюся і вже задумуюся над тим, щоб знайти для себе і сина окреме житло.