Я не могу справиться

Здравствуйте, Вика! Вы живёте с насильником, которого, кажется, все устраивает. Зачем Вам это?

Доброго дня, Vika.

Разве у семьях не бывает раздора, ссор, ну почему у нас всегда такие крайности.

Мені так шкода. Так у Вас же не "сварки", а психологічне і фізичне насилля. Це зовсім різне.

Его первая жена ему изменила

Це не дає йому права Вас принижувати, контролювати і бити.

Я уже оградила себя стеной от всех, чтоб никто даже не говорил со мной.

Ви ж розумієте, що це не вихід?

После того как вернулась, сразу он меня начал бить и орать. Доказательства какие я предоставляла не подходили, всё равно я б.. ь.

Ничего не ест что я приготовлю, сказал, что в конце месяца давала половину за комуналку.. Что я просто дно!

Як думаєте, людина, яка любить, буде так робити?

Доказательства какие я предоставляла не подходили, всё равно я б.. ь.

Звісно, адже справа ніяк не у Вас, а у ньому. У Вашого чоловіка серйозні психологічні проблеми.

Я не знаю как мне самой вылезти с этого болота

Скажіть, будь ласка, а що Вас досі тримає у цих стосунках? Заради чого їх варто зберігати? Якщо Ваша відповідь "любов", то аж ніяк - це щось зовсім викривлене і ненормальне. Любов - це взаємне поняття, а у Вас скоріше созалежні стосунки. Крім цього, як думаєте, що Вашій доньці дасть батько-диктатор, який ображає матір (Ви ж розумієте, що чим донька буде ставати старшою, тим більше його "ревнощі" і абюзивний контроль поширюватимуться і на неї)?

Ответ отредактирован автором 17-01-2022 10:53:21

Он только со мной такой, к другим бежит на помощь, всегда всем рад.

Звісно, адже Ви, по-суті, "груша для биття". Що особисто це означає для Вас?

А я уже как тряпка.

А хочете не бути нею?

И мне всё страшно

Чого боїтеся?

Я запуталась.

ОК, чого Ви хочете?

Мне было страшно, она его любит, а я возьму уйду и что будет?

Важлива складова любові - це вміння її приймати і отримувати. Ваш чоловік її не приймає і не віддає, тому це не любов. ОК, давайте поглянемо на ситуацію з двох перспектив:

1 - Ви не пішли з цих стосунків і вони продовжуються: чоловік Вас ображає, б'є і чим далі, тим більше йому "рве дах". Ви нещаслива і це бачить донька. Вона відчуває, що Ви залишаєтеся в цих стосунках заради неї і починає звинувачувати себе. Вона бачить як Ви плачите і бере на себе роль "Рятівника" сім'ї, захищаючи Вас від Вашого чоловіка (можливо навіть, в якийсь момент їй "перепаде", коли вона захистить Вас своїм тілом від побоїв). Донька живе в постійному стресі (виділення кортизолу, адреналіну і т. д.), що призводить до депресії та інших можливих психологічних проблем. Коли донька йде в перехідний вік її "горомони" вибухають і вона має сепаруватися, однак її деспотичний батько починає контролювати її і поширювати свій "брєд ревнощів" і на неї, адже починає проявлятися її сексуальність. У доньки вибудовується модель абьюзивних стосунків, які вона згодом поширить і на власні партнерські стосунки, обираючи деспотичних чоловіків і дозволячи їм себе ображати. Вона відчуває себе "грязною", адже вона жінка і тому вона не заслуговує на хороше ставлення.

2 - Ви пішли з цих стосунків: донька сумує, адже це втрата. Ви їй співчуваєте та підтримуєте, однак пояснюєте, чому це варто було зробити і що причина ніяк не у ній. Вона погано спить на новому місті, однак це процес адаптації і через декілька тижнів-місяць донька вже спить нормально. Якщо у доньки якісь труднощі і вона не може з ними впоратися - Ви звертаєтеся до дитячого психолога. Ви запитуєте у неї, чи хотіла б вона іноді зустрічатися зі своїм батьком і якщо так, то встановлюєте договір з чоловіком щодо його поведінки, однак якщо він веде себе неадекватно, то обмежуєте спілкування доньки з ним і пояснюєте доньці причину. Тепер донька не живе в постійний криках та насиллі. Вона бачить, що Ви стали спокійною щасливішою, тому цей спокій та щастя наповнює і її. Вона бачить, що насилля - це не ОК і це не варто терпіти, тому в майбутньому не йтиме у такі стосунки. Ви їй дали силу у переконанні щодо власної безумовної цінності (на власному прикладі).

Який варіант Вам більше подобається?

Ответ отредактирован автором 17-01-2022 11:20:16

Конечно 2 вариант (((

Чудово, радію, що Ви його обрали). Ви молодець! Тепер важливо подумати, які перші кроки вже сьогодні Ви готові зробити для підкріплення цього рішення. І найголовніше - хто Вас може підтримати у цьому процесі?

Страшно, что всё вот так!

Так, страшно. Я б також додала - сумно.

Страшно, что не могу изменить ситуацию.

Можете. Так, Ви не здатні змінити інших людей і впливати на їхню поведінку, почуття, переконання без їхнього бажання. Ви не здатні змусити іншу людину чогось бажати, однак Ви здатні обирати, з ким будувати стосунки. Ви здатні припиняти стосунки, якщо вони роблять Вам боляче. Ви здатні відповідати за свою поведінку.

Ответ отредактирован автором 17-01-2022 11:38:18

Вика, всексуальных отношениях в той или иной степени может присутствовать садомазохизм. В Вашей семье муж - садист, Вы - мазохист. Вы оба можете не осознавать этого, эти роли могут играться Вами обоими на уровне подсознания. Мазохист подсознательно тянется к садисту.
Когда Вы начинаете говорить о том, что дочь любит папу и т.д.и т.п., Вы оправдываете себя в том, что не уходите от мужа-садиста. Ребенок не может быть счастливым в семье, где отец избивает маму. Даже если он не видит это собственными глазами, он не может не чувствовать, что маме плохо.

Вам розы дороже ребенка, который вырастет травмированным?

Здравствуйте, Вика!

Разве у семьях не бывает раздора, ссор, ну почему у нас всегда такие крайности.

Как ни горько признавать, но Вы создали семью с искаженными представлениями о здоровых отношениях. У Вас происходит то, что называется связка "Агрессор и Жертва", где Вы в роли последней. Это патология отношений. То есть болезнь, которая почти не поддается лечению.

Я не знаю как мне самой вылезти с этого болота

В первую очередь самой - осознать, в какую ямищу Вы угодили, из-за каких своих особенностей; приложить усилия и при поддержке родных и близких решать проблему, себя и ребенка защитить, обезопасить. Знайте, никому не позволено вытворять над другим человеком такое, что вытворяет Ваш муж(!)

Ответ отредактирован автором 17-01-2022 12:33:18

А как заглушить чувства, что потом кто-то будет ходить по моему дому, который мы вместе строили, будет поливать мои розы... Я наверное говорю ерунду, то меня этот вопрос сильно мучает. Я уйду, но не хочу чтоб другая барышня трогала моё

Ніяк. І "заглушувати" їх не потрібно. Потрібно конструктивно перепрожити гнів, сум і далі, коли Ви це зробите, прийде прийняття. Помітно, що Вам з цим самій тяжко, тому я б Вам рекомендувала індивідуальну співпрацю з психологом-психотерапевтом. Крім цього, якщо Вас тримає лише матеріальний аспект, то потрібно подивитися на Вашу систему цінностей і пріоритетів.

Ответ отредактирован автором 17-01-2022 12:31:45

Доброго дня! Ви пишете "После того как вернулась, сразу он меня начал бить и орать. В итоге месяц подулся и извенился....Ничего не ест что я приготовлю, сказал, что в конце месяца давала половину за комуналку.. Что я просто дно!"... Чоловік та дружина - це одне ціле. Тому все, що відбувається з одним, "дзеркалиться" іншим внутрішньо... Ваш чоловік дуже агресивний зовнішньо і саме з Вами (адже до інших він ставиться дружелюбно), а це може говорити, як на мене, про те, що за зовнішньою Вашою приниженістю та покірністю ""А я уже как тряпка..." приховується дуже сильна "липучість", "прив'язливість", психо-емоційна залежність від нього... Тобто, ставлення до чоловіка як до своєї особистої власності, як до власного предмету або речі "Я уйду, но не хочу чтоб другая барышня трогала моё..."... Чоловіки насправді, реагують не стільки на зовнішні дії дружини, скільки на її внутрішній стан. І чим сильніше Ви внутрішньо боїтеся його втратити, чим сильніше "прикипаєте" до нього, тим гірше він до Вас ставиться - і це закономірно. Насправді, таке ставлення внутршньо "випалює" його , "душить", не "дає дихати"... І він так, несвідомо, насправді, просто захищається від Ваших почуттів та емоцій, які Ви не усвідомлюєте... Тому що жінка у 6 разів емоційно сильніша від чоловіків і насправді, вони у цьому сенсі абсолютно беззахисні і тому захищаються єдиним доступним за їх природою способом - зовнішньою агресивністю (що аж ніяк його не виправдовує, але - це факт)... Адже любов з такою прив'язаністю не має нічого спільного... На мою думку, щоб налагодити стосунки, зовсім не обов'язково розлучатися, і загалом - це не вихід, адже проблема все рівно залишиться всередині Вас самої... А от розібратися, звідки у Вас таке невміння будувати стосунки з чоловіками - край необхідно, тому що чоловіків ще потрібно і вміти виховувати, а не лише про них турбуватися... Але у Вас немає ані знань, як це робити, ані сил... Які стосунки були між Вашими батьками? Яким було Вашедитинство?