Я просто не коммуникабельная или же социофоб?

Здравствуйте Виктория! Вы описываете сильное чувство страха в общении с другими людьми. Чего бы боитесь?
Страх присутствует при обращении с определенными людьми, или со всеми? Кого из близких раздражает такое ваше поведение? Что уже делали, чтобы себе помочь?

Виктория, доброе утро!
С Вашим запросом можно работать индивидуально, но с разрешения родителей. По закону консультирование несовершеннолетних возможно только с их разрешения. Поговорите с ними и обратитесь к специалисту

Виктория, проблема которую Вы описываете серьезная, но с ней можно работать. К сожалению сложно дать какой-то совет. Нужно работать индивидуально, в детство. Сейчас возможно найти специалиста и очно и онлайн. Будет желательна также работа з родителями, но это не обязательно. В Вашем возрасте возможно работать самостоятельно. Буду рада помочь.

Добрий день, Вікторія.
Ставити діагноз, в режимі переписки, базуючись на невеликому шматку інформації, не психіатром - не професійно і шкідливо. Пропоную піти іншим шляхом: якщо виявиться так, що у Вас соціофобія, що тоді? А якщо ні, що тоді?

С класса 3-4 заметила за собой, что очень волнуюсь или даже боюсь общаться с незнакомыми людьми. Как только возникает ситуация, когда нужно обратиться к незнакомцу(или даже просто малознакомому человеке), то меня сразу же бросает в дрожь. Это довольно таки сильно раздражает моих близких, да и самой мне доставляет не мало хлопот.

Припускаю, що в 3-4 класі була якась травматична соціальна подія (це потребує детальнішого індивідуального аналізу), але, насправді, мене сильно схвилювало наступне: Вам страшно, Ви хвилюєтеся, а батьки, замість того, щоб Вас підтримати, заспокоювати, звернутися до спеціаліста - дратуються. Це ж також може бути підкріплюючим механізмом Вашого стану.

часто могу ловить себя на мысли, что мне хочется человеческого внимания. Что-то вроде восхищения, постоянно интересовались мной и тому подобное.

Це ОК, що Вам цього хочеться. Це нормальна людська потреба.

Но как только такое происходит в реальной жизни, то мне сразу же хочется убежать или спрятаться. Как только я понимаю, что на меня направлено чужое внимание, то сразу же появляется - головокружение, тошнота, трясутся руки, озноб.

Припускаю, що це пусковий механізм, який відтягує Вас у якісь попередні ситуації. Крім цього, можливо Вам завжди забороняли проявлятися у Вашій батьківській сім'ї, адже це викликало роздратування. Коли Вам страшно, Ви ж також проявляєте себе, проте це не зустрічає відповіді найближчого оточення.

А иногда бывает такое (я называю это маленькими паузами), когда мне становится абсолютно все равно на то, что мне придётся как-то контактировать с неизвестными/мало знакомыми людьми или же, что они обратят внимание на меня.

Також цікавий момент, важливо проаналізувати, що передує таким моментам.

Найкраща рекомендація - це заручитися підтримкою батьків (так як Ви неповнолітня) і почати індивідуальну співпрацю з психологом-психотерапевтом. У Вас є така можливість?

Но напрягать как-то их мне совсем не хочется.

Так сумно це читати. По суті, повторюється та сама ситуація, що і з іншими людьми: Ви боїтеся "напрягти", тому і не проявляєте себе, тому й існує страх. Тут справа не про "напрягання", а про Ваше психологічне здоров'я і благополуччя, а Ваша матір, як опікун, зобов'язана перед законом Вам забезпечити спеціаліста при виникненні необхідності. Ви не зобов'язані радувати Ваших батьків, адже хто тоді порадує Вас?

Ну и вообще был такой случай, когда я уже достала мать и она отвела меня на один приём к психологу, что в то время уже работал с ней самой и моей младшей сестрой. От этого было не комфортно, да и сам психолог сказал, что ему будет очень тяжело работать сразу с нами 3.

Звісно некомфортно, адже, по правилам, у кожного члена родини має бути свій психолог, щоб не було змішування ролей.

Поэтому эта встреча стала и последней. Позже я напоминала матери о том, что мне обещали отвести к другому специалисту, но меня опять же либо игнорируют, либо постоянно откладывают этот вопрос на потом.

Я б Вам рекомендувала наступне: скажіть своїй мамі, що так, як вона не відгукується на Ваші потреби, а Ваш стан погіршується, Ви звернетеся самостійно до шкільного (чи університетського) психолога або в соц. службу. Зазвичай на таких моментах батьки "лякаються" і починають відчувати свою відповідальність та підбирати психолога індивідуально. Якщо цього не трапиться - ОК, звернетися в соц. службу, а там маму можливо притягнуть до відповідальності, а Ви отримаєте допомогу.

Поэтому мне было бы интересно узнать можно ли как-то в этом разобраться/исправить самой?

На жаль, у Вас проблеми в контакті і через контакт вона лише і пропрацьовується.

Если окажется, что у меня социофобия, то думают это будет не хорошо. Ну, не прямо таки трагедия жизни, но все равно неприятно как-то. Как думаю об этом, то сразу ощущение, что я какая-то неправильная. А если окажется, что её нет, то это хорошо ведь. Значит моя проблема не такая уж сложная и с нею справиться будет легче/быстрее

Тоді складається враження, що Ви прийшли сюди, щоб Вам поставили оцінку, чи Ви "нормальна", чи ні. У Вас присутня критика (Ви розумієте, що те, що з Вами відбувається не ОК - вона є навіть при соціофобії), Ви вже апріорно нормальна. Інший момент, що Вам нав'язують цю "ненормальність" інші люди, що лише загострює Ваш стан. Припускаю, що Ваша поведінка закономірна реакція на те, в якому середовищі Ви перебуваєте, тому це нормальна реакція на ненормальні умови.

Ответ отредактирован автором 11-02-2022 15:32:15