Как настроить своё мышление в сложившейся ситуации

Як зараз виглядає Ваш звичний день? Що раніше надавало Вам ресурсу, в чому Ви почували себе впевненою?

Звичайний день виглядає так: прокидаюся, приношу дрова, запалюю вогонь у грубі, снідаю, сидячи за компом, і так весь день сиджу за компом. Іноді їзджу до магазину або на базар і шукаю те, що треба купити, якщо воно там є. Ввечері вішаю на вікно старе покривало з ліжка для світломаскування і сиджу при нічній лампі.
Раніше ресурсу теж було небагато, як і впевненості. Після того як я звільнився з роботи на початку минулого року я проводив день майже так само як зараз, лише без світломаскування, страху і з можливістю знайти потрібний продукт в магазині у будь-який час. Наважитися на переїзд кудись в пошуках роботи я так і не зміг.

Можлива теперішня ситуація, як це не парадоксально, дозволила Вам зараз подивитися на своє життя "до" і виставити нові пріоритети. Як би Ви хотіли, щоб виглядало Ваше життя?

У мене і до цього не було особливих пріоритетів у житті. Воно складалося в основному із надії і чекання. А потім надія зникла.

В этом случае надо мечтать о том, какой будет Ваша жизнь после нашей победы.
Для этого надо написать список желаний - того, чего Вы хотите для себя.
Да, возможно, не все из этих желаний могут быть реализованы сейчас и в будущем. Но некоторые из них точно можно будет превратить в цели.

В жизни я в своё время достаточно много мечтал, но с реализацией всегда были проблемы. Страх общения и инициативности практически ничего не позволил сделать. Не думаю, что когда всё закончится, станет лучше.
Да и настроения у меня пессимистические, добро, к сожалению, не всегда побеждает.

И вера - в себя, в своих близких, в других людей, в свою армию, страну и т.д.

В себя веры особо нет. В близких тем более, они и в лучшие времена никак не помогли.

Но самое главное, это иметь смыслы - то зачем Вы живете.

Этого как раз и нет.

Когда Вы написали, что пошла не так и уже давно, то, наверное, стоит разобраться, как ТАК получилось?

С одной стороны - ошибки в воспитании и появившиеся из-за них страхи, другая, связанная с первой - отсутствие каких-то своих достаточно четких целей.

Когда свернули с Пути?

Не думаю, что я вообще на нем был. Я жил так, как от меня требовали родители, ждал когда стану взрослым и самостоятельным и жизнь пойдет так, как мне нужно. Взрослым стал, но ни самостоятельности ни правильного направления жизни так и не появилось.

В чем ошибались, заблуждались. чего не понимали и недооценивали?

Не понимал и недооценивал значения собственной активности, быстротечности времени и необходимости постановки своих четких целей.

Ок, на що надіялися і чого саме чекали?

Надіявся, що прийде час, коли я зможу жити таким життям, яке буде для мене цікавим і яке буде мені подобатися.
Чекав, доки я стану досить самостійним, коли буде підходящий момент для якихось дій, коли трапиться щось хороше. В дитинстві я чекав дорослості, яка мала принести мені свободу і самостійність (не принесла), потім закінчення університету з тією ж метою - теж не відчув ні самостійності ні свободи, потім коли закінчиться рік на роботі, яка мені не подобалася. Просто щоб закінчився. Без мети. А потім уже нічого не чекав особливо. Просто гаяв час і думав над тим, коли буде якийсь підходящий момент.

Як би хотіли, щоб виглядав Ваш день? Що хотіли б у нього привнести?

Мій день: прокинутися вранці, поснідати, піти на цікаву роботу з хорошим колективом, повернутися додому, де мене буде чекати кохана дівчина, провести годинку за якоюсь цікавою справою, якимось хоббі. А на вихідних проводити більше часу з друзями.
Нажаль усього цього у мене немає і досягти цього надто складно.

Ви часто акцентуєте увагу на цьому страху, однак Ви змогли проявити ініціативу і почати спілкування тут, Ви себе недооцінюєте, заганяючи у позицію Жертви.

Не впевнений, що варто порівнювати написання слів в інтернеті і переїзд в інше місто з пошуком життя і роботи. Може я і справді себе недооцінюю, відчуваю себе жертвою, але страх справді є, я його не вигадую.

Можливо в цьому також лежить один із моментів проблеми? Ви постійно намагаєтеся знайти цю "правильність", що заважає Вам робити якісь дії та визначити чітку ціль. Хто саме визначає цю "правильність" і як Ви зрозумієте, що саме цей шлях "правильний"?

Правильний - це той, який би я хотів бачити, яким би хотів жити. Правильність не заважає. А от неможливість отримати таке життя заважає, але проблема у тому, що я не знаю, як визначити ту ціль і як її досягти. І чи варто це робити якщо перші цілі ніколи не будуть досягнуті. Бо з одного боку страх щось робити, а з іншого відсутність чіткої мети. От хочу я цікаву роботу, а яку саме - не знаю. Доведеться шукати щось таке, що буде хоч якимся, аби було. Або знайти дівчину - знаю як, але надто складно знайти підходящу, так що аж пробувати не хочу.

Ви пишете, що усвідомили свою проблему, тоді питання - якої саме допомоги Ви хотіли б від психологів тут?

Якби я сам знав...
З одного боку хотів би якось справитися з тим станом, який виник через війну надодачу до того, який був і до цього. Мені тут написали кілька порад і вони можуть спрацювати.
З іншого боку для того, щоб вони спрацювали треба якусь надію, а для надії треба мета.
Тому, можливо, мені могла б допомогти якась допомога у постановці цілей для життя.

Однако, мой опыт подсказывает, что многое, если не все в жизни человека можно изменить, если он того по-настоящему ЗАХОЧЕТ. Именно захочет, а не будет имитировать. С психологом этот путь перемен будет проще. Исхожу из убеждения, что человек - это процесс. а не что-то статичное и потому неизменное. Человек саморазвивающаяся и самовосстанавливающаяся система. Да, помощь других нужна и важна. Спору нет. Но главное, все же усилия самого человека.

Возможно и так. Но когда нет цели и смысла в жизни то и желания что-то делать против воли не очень хочется. Заставлять себя делать что-то проще когда есть видимая и реальная цель.

Так какой Вам представлялась взрослая жизнь? Чем она наполнена? Что Вы в ней из себя представляете? Не просто же мужик в штанах.

В детстве мне давали какое-то задание и для его выполнения создавали условия и давали определённые полномочия. Ожидалось, что во взрослой жизни будет что-то подобное, только задания буду я сам для себя выдумывать, а полномочия и условия будут появляться каким-то другим образом. Но оказалось, что это не так.
Она должна быть наполнена интересными событиями и занятиями, приятными людьми рядом.
Ну а я из себя представлял бы специалиста в какой-нибудь профессии у которого есть и друзья и любовь.

А сейчас понимаете и объективно оцениваете? И что с этим пониманием намерены делать? Что уже делаете, кроме переписки с психологами?

Скорее понимаю, чем нет. Что с этим делать - пока не знаю. Меня такие правила жизни как-то совсем не устраивают.

Одно другого не исключает.
То что у Вас есть проблемы с реализацией, это еще не означает, что не надо мечтать.

В этом нет смысла уже. Мечты должны быть реализованы уже давным-давно. Но пока ещё не реализованы. И когда будут, и будут ли вообще - неизвестно. По крайней мере есть отставание на многие годы от того времени, когда это всё должно было случится. Так что многие пункты никогда не сбудутся.

может говорить не о простом пессимизме, а о наличии депрессии

Она есть, я знаю, и уже давно.

Из-за этого и не реализуются Ваши мечты.
Депрессия - это болезнь, которую надо лечить.
В любом случае формат переписки с психологами Вам точно не поможет, к сожалению.

Мне кажется, что она как раз из-за нереализованности мечт и возникла. Когда перед мечтой возникает препятствие, которое кажется непреодолимым, возникает фрустрация, а это прямой путь к депрессии. Ну а потом да, уже возникшая депрессия мешала реализации мечт в последующей жизни.

Ви живете не "тут і тепер", а якимось абстрактним "моментом", який може так і не настати. Навіть, якщо Ви досягнете чогось, то далі побачете нову "вершину", яку треба досягнути і знову процес продовжиться. Ви не насолоджуватиметеся ні процесом досягнення, ні результатом. Синдром відкладеного життя. Чому це виникає і що з цим робити?

А чому виникає теж на психотерапії скажуть? Так, якось є такий синдром.
Процес справді часто не дає задоволення. Результат дає, але не завжди.
Спочатку, коли я звільнився з першої роботи у 2014 у мене було дві проблеми: я не знав нормального сайту для пошуку роботи і я не знав, ким би я міг працювати, оскільки за отриманою професією не хотів. Потім десь у середині 2016 важко захворів батько і мама попросила нікуди не їхати, і коли він помер на початку літа 2017 мені вже важко було кудись наважитися поїхати. Хоча до того часу я і знайшов нормальний сайт.

Тепер потрібно це деталізувати: які параметри повинна мати "цікава робота", "хороший колектив", "цікава справа", "кохана дівчина", як саме "проводити більше часу з друзями на вихідних"?

З цим як раз усе складно. Наприклад, цікава робота - це щось таке, що пов'язане з технікою, але через проблеми з зором у мене багато обмежеть по технічним професіям і я не знаю, що конкретно можна. А якогось певного бажання по якому можна було б уточнити доступність немає. Є думка спробувати попрацювати пакувальником, оскільки ця професія записана у мене як дозволена і вона здається не складною. Так, вона безперспективна, але для початку може і нормально буде.
Хороший колектив - це той, у якому не ображають, не намагаються якось принизити, не вимагають більше ніж ти можеш. Це той колектив, у якому можна спокійно спілкуватися з людьми і де люди готові заговорити з тобою першими не очікуючи доки ти це зробиш.
Цікава справа - тут складніше. У мене не було якогось такого заняття, яким би я хотів займатися і в ньому розвиватися. Так цікавився футболом, але сам грав не дуже багато з різних причин. Цікавився читанням книжок, але зараз це не так цікаво на фоні інтернету. А якогось хоббі немає і не було.
Кохана дівчина - тут теж не все просто. З одного боку хотілось би щоб були взаємні почуття, любов. З іншлго треба щоб вона відповідала моїм уявленням про порядність і мораль.
Проводити час з друзями - тут простіше. Просто прогулянки містом, рибалка, відвідування якихось заходів. Або просто зібратися і поговорити у когось вдома. Можливо, це будуть друзі, з якими мене буде пов'язувати якесь хоббі. Тоді і це може бути способом проведення часу.

Якщо Ви будете на це дивитися як на єдину ціль без підцілей, то складно, а якщо розділете на підкроки, то, насправді, ні.

Давайте спробуємо розділити?

Якщо Ви включаєте у страх ініціативи переїзд у інше місто та побудову нового життя, так Ваш страх об'єктивний, адже це зміна звичного стилю життя, потрібно пройти період адаптації у новому середовищі.

Так, це теж. Я і у своєму місті недостатньо адаптувався. Але поки я вдома я відчуваю себе досить безпечно (ну якщо говорити про те, що було до війни).

Ви себе недооцінюєте

Можливо. Може я не вірю у те, що справлюся, що зможу знайти потрібну дівчину, або роботу, яка мене влаштовуватиме.

Важливо розрізняти де моє; де чуже, яке я прийняв за своє; а де чуже. І найголовніше - чи ця картинка реалістична.

Я думаю, що те, що я написав - це моє. І здається воно реалістичне.

Ви коваль свого життя і лише Ви створюєте собі можливості, або ж шукаєте "неможливості".

Надто багато у житті залежить від інших людей і різних випадків та обставин.

Ставити Вам депресію в режимі переписки психологом непрофесійно, це завдання психіатра, а навішувати зараз Вам тут діагностичні ярлики безсенсовно і травматично. Якщо Ви дійсно хочете вирішити свою проблему раз і назавжди, для початкупочніть роботу з психологом-психотерапевтом.

Я вже сам собі поставив діагнози) Різні тести показали як мінімум наявність депресії. А її ступінь - уже інша річ.
Стосовно професійності - я все ж навчався 5 років на психолога, так що теоретично можна це враховувати, зоча ніякого досвіду у цій сфері у мене немає.

зникнення фрустрації

Я не думаю, що це станеться. Звісно, біохімію зникнення фрустрації не прибере. Але все ж стане легше.

И это значит, что или мечта не была переведена в цель.
Или эта цель была крупной, нереальной, неконкретной и не достижимой.

Думаю где-то посередине. Например, с профессией было так: та профессия, о которой я мечтал, оказалась совершенно недоступной из-за проблем со зрением. Придумать новую я не смог. Как результат родители заставили учится там, где им было удобно, а у меня не было цели для сопротивления.

Теперь уже не играет особой роли, что было первично.
Главное, как выходить из этого состояния.

Да, наверное. Но может быть так, что это знание как-то поможет избежать повторения ситуации.

Кстати, сейчас многие проблемы со здоровьем решаемы. И профессию можно получить в любом возрасте - ту которую Вы хотели. Или близкую к ней.

К сожалению, на данный момент мои проблемы решить не получится, те методы, которые в теории могут помочь ещё на стадии исследования.

Наверняка, у Вас осталось чувство обиды и несправедливости.
Вот они как раз и будут мешать в дальнейшем.

Да, такое чувство есть. Ведь я считал, что вполне спокойно могу работать по этой профессии. И тут вдруг кто-то вместо меня решил, что нет.

Поэтому чтобы избежать повторения ситуации в дальнейшем, надо в первую очередь убрать эти преграды.

А как избавится от этих чувств, которые мешают? Я не уверен, что они до сих пор актуальны настолько, чтобы реально мешать. Кажется, что нужно как-то найти другую такую же интересную профессию и всё будет хорошо.