Отношения

Как выйти из этой зависимости?

Добрий вечір, Наталя. Ви спочатку пишите про чоловіка алкоголіка, потім про сина, потім про чоловіка з Ато, з яким хочете зустрічі, але собі не даєте.
Із якої залежності ви хочете вийти?
Розкажіть про це, будь ласка, трішки більше

Здравствуйте, Наталья!

Я замужем, взрослый сын. Муж пьет, употребляет, обижает,живем как соседи. Сын не жалеет, грубит, почти ни с кем не общается замкнут, учиться, но все это с боем.

Написали это, похоже, для собственного оправдания? Если все так плохо в жизни, значит имею право на эти отношения? Но на самом деле одно из другого не вытекает. Это параллельные процессы.

Задать напрямую вопрос раньше не решалась, сейчас вроде как неуместно.

Какой именно вопрос? И почему не уместно? Потому что война? Уместно все, в чем есть необходимость.

А я скучаю, очень не хватает его.

Чего именно не хватает?

Как выйти из этой зависимости?

Выйти из эмоциональной зависимости можно только с помощью индивидуальной психотерапии.
Планируете ли Вы работать с психологом?
Если нет, то какую помощь ожидаете получить на форуме?

Доброго ранку, Наталья!

Как выйти из этой зависимости?

Складна у Вас ситуація. І питання не просте. Проте вихід є. Він полягає в тому, аби розкрити для себе і усвідомити, як в цю залежність потрапили. Точніше, у дві залежності: перша - від життя з чоловіком алкоголіком, і друга - від військового. Насправді ж, і там, і там задовольняєте певні свої потреби. І там, і там спрацьовують Ваші уставновки, світогляд, риси особистості.
Також на якихось гачках Ви "підвішені". Маю на увазі певні сумніви і страхи. А як без них?! Коли позбавитесь цих страхів, життя зміниться, адже почуватиметесь вільною.

Звісно, може здаватись, що накреслений шлях занадто важкий і довгий. Чесно скажу, буває по-різному. Головне, що без розбору причин залежності її не можна позбутись(!) Механічні способи і обивательскі поради дають мало користі. А якщо дають, то на короткий термін.

А я скучаю, очень не хватает его.

Вважаю, що не стільки його, скільки тих почуттів, які переживали поруч з ним.

Задать напрямую вопрос раньше не решалась, сейчас вроде как неуместно.

От спитайте себе, чому не наважувались раніше? Що всередині Вас заважало?

Недоречно - себе знекровлювати невідомістю, а ставити важливі для людини питання завжди доречно, бо інакше за неї це зроблять інші.

Я весь час думаю про цього хлопця. Я перестала займатись домом, відпустила всі домащні справи. Дуже хочеться вернути душевний спокій. Хочеться перестати зпро нього весь час думати

А що саме ви про нього думаєте?
Якщо б в все можна було б зробити, то що ви б зробили?

Мы просто все чаще общаемся по вопросам, связанным с волонтерством. Раньше мы говорили о чувствах, о жизни, о каких-то житейских вещах. Были ближе что ли. Планировали встречи или обсуждали новости, историю и все на свете. И меня тревожит, что отношения стали такими. Мы почти не общаемся. Дважды звонила его мама,я так и не поняла, что она хотела. Просто сказала, что у них все добре. Странные чувства после ее звонков. Вот и не понятно, почему отношения стали такими и хочется выяснить, что происходит и есть ли смысл.

Вот и реализуйте свое желание - выясните. Без откровенного разговора не обойтись. Неопределенность измучивает.

Постоянная тревожность в отношениях Написала и не для оправдания, и не потому что виню себя. В семье просто, чем дальше, тем веселее. Семьи нет, фактически. А разойтись не могу, почему-то. Сейчас я понимаю, что я думаю, что все так живут. И нужно заново учиться тому, как в нормальных семьях

Возможно какие-то страхи мешают сделать решительный шаг. Может страх осуждения? Может одиночества (хотя оно и так по факту имеется)? Может по инерции все.

Чего именно не хватает?
Не хватает заботы, небезразличия и простого счастья. Это общение было отдушиной, наверное

Это как в поговорке "на безрыбье и рак - рыба". Потому и зависимость пройдет ПОСЛЕ того, как начнете решать проблему отношений в семье. "Луч света в темном царстве" оказался не таким уже и лучем, да и похоже уже потух.

Доброго дня, Наталя

Дуже сумну ситуацію ви описали. Співчуваю, що ви так живете багато років. Печально, що цінні роки життя проходять у нещасті. Таке враження, що ви з цією ситуацією ніби міцно зрослися і тепер не знаєте як вибратися.

Скажіть, буд ласка, як давно у вас такі стосунки з чоловіком? Спробуйте подумати, що саме змушує вас у них триматися.

Цікава ситуація, як ви пишете про сина. Я розумію, що ви стомлені від страждання, але дивно, що очікуєте, що син вас буде жаліти.
Дорослий, це скільки саме років?
Якщо я правильно розумію, то описана вами сімейна ситуація триває не перший рік. Тобто, ваш син зростав у дисфункційній атмосфері, бачив постійно пригнічуючу атмосферу, залежність батька, засмучену матір, відсутність щирої любові і піклування в сім’ї. Адже в таких обставинах практично завжди батьки не мають ресурсу належно виховувати дитину. Батько зайнятий алкоголем, мама - стражданнями через це. Тому, швидше за все, ваш син і міг вирости замкнутим, не впевненим, пригніченим, без віри у власне майбутнє. Він сам потребує допомоги, звідки йому взяти сили вас жаліти, звідки він має знати як це робити, де мав побачити? Тим більше, що якщо такі речі тривають довго, він вже може сприймати це як норму.

Що стосується воєнного, схоже, що тут справа не в тому, що ви саме його сильно покохали. Швидше, спілкуючись з ним ви собі нафантазували нове щасливе життя, що він вас врятує і витягне з цього нещастя. Тому так думаєте багато про нього. Хоча, насправді, цей чоловік вам нічого не обіцяв і не пропонував, окрім приємного проведення часу. Принаймі, поки що.

Запитати ви можете будь-що, тут нічого такого немає. Але мені здається, що ви цього не робите не тому, що не вчасно. А тому, що боїтеся відповіді. Якщо він скаже, що не зацікавлений у стосунках з вами, вам буде боляче від руйнування надій на порятунок і щасливе життя.

Хоча, насправді, ви нічого не втрачаєте і не можете втратити, отримавши будь-яку відповідь. Адже єдиною людиною, яка може вам допомогти змінити своє життя є не той воєнний, а тільки ви самі. Бо якщо сподіватися на воєнного, то ви просто поміняєте одну залежність на іншу.

Я б вам порекомендувала обрати психолога, з яким вам буде комфортно працювати і налаштуватися на тривалу, але стабільну роботу і по трохи влаштовувати своє щасливе життя. Чим швидше почнете, тим швидше будете мати привід бути собі вдячною.
Тільки в казках буває, що приходить принц і робить щасливою. В житті, якщо ми самі нічого не робимо, то нічого і не змінюється.

Ответ отредактирован автором 14-01-2023 11:32:00