Не хочу жити

Ірино, Ваш стан можна зрозуміти.
Рівень стресу в сім'ї, де зростає дитина з аутизмом, вище, ніж у сім'ях з типовими дітьми, і навіть вище, ніж у сім'ях, які виховують дітей з іншими порушеннями розвитку.
Ваш стан є наслідком стресу та втоми.
Розлад аутистичного спектра – найпоширеніше у світі порушення розвитку. А це означає, що кожен день тисячі сімей стикаються з цим діагнозом, і їм доводиться приймати рішення, від яких залежить майбутнє їхньої дитини.
Вам потрібно шукати достовірну та сучасну інформацію про те, як допомогти вашій дитині.
На сьогоднішній день немає медикаментозного способу «лікування» аутизму. Але це не означає, що дитині не можна допомогти.
Є сучасні методи з доведеною ефективністю, які дозволяють розвивати комунікацію та мовлення, освоювати соціальні навички, вчитися грати та спілкуватися з однолітками. Ці підходи успішно застосовують у різних країнах і дають хороші результати.
Чого не можна робити - чекати, що "все пройде само собою".
Дослідження показують, що своєчасно розпочаті якісні програми допомоги призводять до значних результатів для дітей з аутизмом.
Ірино, Вам не можна закриватися від світу. Дуже важливо знайти сили, щоб звернутися за допомогою.
Шукайте однодумців в Інтернеті.
Батьківські організації можуть допомогти знайти адекватну інформацію про програми допомоги, спортивні установи та секції. Батьки можуть поділитися безцінним досвідом того, як справлятися зі складною поведінкою, порекомендувати хороші книги та інші джерела інформації.
Потрібно також шукати можливості для інклюзивної освіти

Відредаговано автором 20-04-2024 07:03:54

Ірина, доброго ранку!
Прочитала вашу сповідь, в ній, дійсно, відчувається ваш відчай.
Але у вашій сповіді чути ще вашу безпорадність/беспомощность.
Вам 39! Золота вікова середина життя, коли є досвід, є розуміння життя.
Ви пишите про втому від хворої дитини, а як себе почуває здорова дитина? Про неї ні слова! А ви потрібна обом дітям однаково, бо ви мама для обох.
Ви вините себе за народження хворої дитини, як це? Хіба тільки ви "винна", а чоловік?
Хто зна, як зпрацює генетика при зародженні дитини? То чому ви винна?
Ви не можете бути винною! Ви повинні бути відповідальною мамою, якщо така дитина. Відповідальною за обох дітей!
Відчувається, що ви меланхолічна людина, тобто меланхолік за темпераментом нервової системи, тому ви копаєтесь у своїй жалобі до себе і не бачите позитиву в житті. Меланхолік це не означає, що людина погана, в неї більш слабка нервова система, тому меланхолік по життю страждає більш за все від своїх надуманих проблем чи думок.

Відчувається ваше безсилля та ємоційне вигорання, але ж воно у вас від особистих думок, жалю.
Ми живемо в інформційному бумі, сьогодні. Пошукайте приклади сімей, де діті аутисти живуть в радості з батьками, бо у батьків зовсім протилежне відношення до утизму дитини ніж ваше.

Ірина, поки людина сама не почне шукати позитиву в житті, особливо поза квартирою, вона його не знайде.
Ви втомлена , виснажена тільки від своїх негативних думок.
За кордоном дуже гарні садочки або інші заклади для дітей аутистів, гарний соціальний захист. Чому ваша дитина з вами, як ви її розвиваєте вдома?

Розберіться в собі, Ірина! Чому вам не вистачає сил жити нормальним радісним життям? Чоловік поруч з вами, працює, не покинув вас з хворою дитиною. Він на перший погляд, не підтримує вас, може він втомився від вашого плачу?
Зверніться до психолога, можна онлайн поспілкуватись та розібратись в собі, зрозуміти свої ресурси, зрозуміти, як бачити позитивні речі навколо себе.

У вас типова криза особистості, а не життя! Життя прекрасне завжди та має багато можливостей! Вам треба навчитись бачити можливості навколо та позитивні речі.
Я готова вам допомогти, як що у вас є бажання жити, а не вигоряти від своїх негативних думок.

Відредаговано автором 20-04-2024 07:52:22

Доброе утро!

Вы очень устали... очень... не простую жизнь потому что проживаете... особенную.
А это всегда тяжело.
Плюс нет поддержки вообще не от кого - вдвойне тяжело - когда никто не помогает.
Осторожно спрошу про мужа - как давно у вас такие с ним отношения холодные?
Были ли они всегда такими?
Говорили ли вы с ним откровенно про ваши проблемы?
Как думаете есть ли шанс еще у вас с ним возродить отношения?
А если нету шанса - то может лучше тогда развод?

Второе вам надо определиться - где вам жить в какой стране.
Есть ли у вас перспективы там где вы сейчас живете - по работе и т д ?
Или может лучше вернутся в Украину?
Хороший ли контакт у вас с родителями?

И самое главное - больной ребенок - это всегда испытания для всех.
И для родителей - и для родственников - и для самого ребенка.
Да очень жаль - что ваш ребенок не сможет жить полноценную жизнь - как все.
Но уже есть как есть. Нужно учится жить даже в таких условиях.
Дети с аутизмом особенные дети - с особенным восприятием мира.
У них свой мир уникальный.

Они тонко чувствующие люди. И если научится их слышать - понимать их настроение - язык тела - их желания - то можно увидеть какие они прекрасные люди.
Ваш ребенок по каким то причинам замкнулся в себе - не захотел контактировать с этим миром - слишком враждебным для него.

Но он уникальный и прекрасный всеравно! Как личность прекрасный! Да особенный - ну и что!
Поменяйте свой ракурс на проблему ребенка. Учитесь ( прошу) не так сильно драматизировать свою ситуацию.
Да есть проблема - но она не катастрофическая.
И у вас еще, один ребенок, которому тоже нужно внимание и любовь.
А у вас же сквозит вина и долг - которые вам пока, мешают по другому на свою ситуацию посмотреть.
Не на как тупик в жизни - а на как новую возможность.
Что то новое познать и про себя, и про мир, и про своих детей.
Чемто новому научится.
А еще посоветую вам найти свое дело - может хобби какоето.
Вспомните что вы любите делать?
Вам очень важно найти источник радости - в самореализации.
Чтоб у вас была личная самореализация - и радость от этого процесса - а не только фокус на детях и муже.
Это будет вам как стимулом идти дальше и не сдаваться!
И психотерапия вам нужна обязательно - с психотерапевтом.
Сил вам и Удачи!

Відредаговано автором 20-04-2024 08:32:53

Доброго дня Ірино!
Певне, кожна людина має право робити зі своїм життям все, на що вона наважиться, але... Можливо, все ж варто було хоча б спробувати розібратися у законах, за якими це життя і створюється?
Так, це дуже важко, коли дитина хвора, і особливо, якщо не має підтримки з боку чоловіка, але у Ваших дітей без Вас взагалі не буде ніякої підтримки. Адже, батьки не вічні і можуть душе швидко "піти за Вами"...
Окрім того, якщо перестати сприймати себе лише як тіло, і побачити в собі душу. Тоді одразу стане зрозумілим, що душа не живе одне життя
А отже, ймовірно, закінчивши життя самогубством, можна знову і знову перевтілюватися в такі ж самі ситуації, а може ще й в гірші... Бо природа не любить тих, хто тікає " з поля бою". Адже, межа щастя в цьому світі існує, а от межі поганого - не має...
І ще... Як на мене, найбільша біда не в тому, що дитина хвора, а в тому, що Ви втратили себе та сенс життя... Людина без розуміння свого призначення та розуміння для чого взагалі ми народжуємося у цьому світі, жити не зможе і за будь яких інших умов!
До речі, існує думка, що аутисти - це не хворі діти, а діти майбутнього, які приходять до нас, щоб через себе нас навчити любити. Адже, вони "зчитують" наш внутрішній стан так точно і так швидко реагують на нього, тільки для того, щоб зробити нас більш досконалими. А отже, кращою версією самого себе.
Я б Вам щиро порадила знайти в ютубі канал Ісіти Гаї. Це жінка, яка має дитину аутиста і при цьому, повністю реалізована та щаслива.

Відредаговано автором 21-04-2024 17:48:09

Доброго дня!

Ваша душевна сповідь дуже щемлива. Багато відчаю, самотності, втоми та зневіри. Спічуваю вам! Страшно, що ви сама собі не потрібні. Це є головною проблемою. Ви забули, що таке власна самоцінність. І це тепер має бути вашою задачею розвитку!

Розкажіть про що ви мріяли? Що ви цінуєте в житті? Щоб хотіли для себе? Коли ви відчували себе щасливою? Ким ви захоплюєтесь в житті? Чого б хотіли навчитись? Я хочу знайти ті островки життя, надій, мрій, від яких ви відмовились. Так прикро, але я вірю в вас, ви сюди написали і звернулись, значить є вогник Життя!

Доречі, а хто вас розуміє? Чи є подруги? Ви втомились від ролі мами, дружини і забули як воно просто бути, але це можливо згадати. Ваша внутрішня дівчинка теж про щось мріяла, давайте дамо їй голос та простір просто бути і вести вас за собою ❤

Тепер стає більш очевидно чому вам так нестерпно важко. Ви пережили сексуальне насилля, це дуже травматичний досвід, який відігрався знову з побиттям з чоловіком. Щиро співчуваю! Ви знаходитись більшу частину свого життя в лещатах травми, безсилля та оніміння. Як прикро, що ви нікому не розказали і як жаль, що ніхто не був поруч з підтримкою. Ви не винні, ви були постраждалою, що в 17 років, що у шлюбі з чоловіком аб‘юзером. Вам потрібно це опрацювати, бо в травмі життя капсулюється і все завмирає, потухає, що і відбувається з вами. Шукайте травма-терапевта чи спеціаліста, який працює в методі EMDR. З свого боку раджу щиро Євгенія Тичковського.

Ваша внутрішня дівчинка дуже самотня, їй дуже боляче і вона потребує допомоги! Будь-ласка допоможіть їй і організуйте їй психологічне лікування! Обирайте життя і не дивіться в сторону смерті. Ваша душа та серце потребують зцілення, після якого у вас з’явиться ресурс на власне життя та лікування донечки!

Відредаговано автором 22-04-2024 20:11:00

Дуже шкода людину, яка сама себе занурила у відчай і не хоче з нього вибратись!
Ви себе перетворили у жертву свого життя і не хочете боротись ні за своє краще життя, ні за життя дітей.
Дуже вам хочеться допомогти! А ви хочете, щоб вам допомогли?

Очевидно, що у вас затяжна депресія. Чому ви варитесь у своїх негативних думках?
Знайдіть психотерапевта та займіться своїм життям, яке змінити легко зі спеціалістом.
Або почніть хоча б з психолога.
Якщо заболить зуб, то ви йдете до лікаря-стоматолога. А чому не йдете до психолога, чи не шукаєте його онлайн, щоб зняти біль з душі?
Чому не наважитесь хоча б спробувати покращити своє життя?
Є можливість, а ви не використовуєте її.
Зробіть перший крок на зустріч змін у житті! Ви хоч раз спробували шукати допомогу чи прирекли себе на жертву і все: нічого не хочу, не буду нічого робити.

В мене зараз виникло бачення інсайт: жінка потрапила випадково у болото, билася довго, щоб з нього вилізти самотужки, дуже вибилась з сил, але не змогла вибратись сама на берег. Коли її слабку побачили люди, то почали протягувати гілки та кричати: "хватайся, ми тебе витягнем". А жінка навіть не пробує спастись та дотягнутись до гілок , бо втомилась і вирішала не спасатись.
Зрозуміло, що жінка втомилась, але зроби один крок до людей і тебе витягнуть з болота.
Допомоги навколо вас дуже багато. Спробуйте скористатись нею. Якщо ні одного разу не звертались за допомогою, то спробуйте хоч один раз.
Маю надію, що ви так і зробите!

Вітаю, Ірина!

З кожним днем розумію, що стомилася жити далі, не бачу інтересу в житті, нема бажання далі щось продовжувати

Бо живете НЕ за своєю ПРАВДОЮ, НЕ з середини себе, а лише робите вигляд, граєте в життя.
Від того і стомилися. Впевнений, що все саме так.

Єдине, що поки стримувало то мої діти

Добре, що стримувало і стримує. Ще б трохи підтримки, внутрішної сили і розуміння ситуації. І витягнете.

одна з яких хвора на аутизм, чесно руки опустилися в мене давно, але розумію, що мої діти нікому не потрібні крім мене, теж на можу дивитися як страждатиме моя хвора дитина, що вона ніколи не буде як всі, в неї не буде нормального життя, а це все моя вина, я дала їй життя, а вона хвора

Це НЕ ВАША вина. 100% знаю це. Такі речі відбуваються ТІЛЬКИ в якості НАСЛІДКІВ вчинків Ваших предків. Це 100% родове. І не Ваша провина, а когось кілька поколінь тому. Дитина відпрацьовує. І Ви також. Своїми стражданнями та зусиллями. І любов'ю до дитини. Це потрібно для роду. А Ви і дитина - зможете витягнути цю духовну роботу. Інакше Вам би її не дали. Все тільки по силам дається.
Може мої слова здадуться Вам дивними, але ТАК є. Це саме так і працює.
Якщо б всі люди жили правильно, як то кажуть "без гріха", то ніхто б не хворів і не гинув наглою смертю.
А так, пожинаємо те, що посіяли.

чоловік весь час працює і упркіє мене,що я вдома,а я не маю з ким лишити дитину

Мабуть він не дуже вміє розуміти Вас? Або взагалі інших.

Я тут сама,рідних і друзів в мене нема, підтримки нема

Шукайте і знайдете.

Я зараз хочу знайти можливість відправити дітей в Україну, щоб мої батьки лишилися з ними, як мене не стане, але не хочеться на них вішати такий тягар

Куди-куди?! В Україну? Ви взагалі НЕ розумієте, що тут відбувається і ЩЕ буде відбуватись найближчим часом?
Ви не в реальності живете, а в якомусь ілюзорному, паралельному світі? Прокидайтесь від сну та ілюзій.

я так би хотіла життя віддати, душу продати лиш би моя дитина була здоровою

Не по-божому це буде. Душу продавати. Ваша душа - це велика ЦІННІСТЬ. І я б це довів Вам на практиці - через певні психологічні техніки. Самі б відчули.
От життя віддати - інша справа, але ж НЕ допоможе. Причину хвороби дитини я назвав вище.

Стараюся плакати тихо коли ніхто не чує і не бачить, стараюся усміхатися і вдавати, що все добре, але я більше не можу

Навіщо це ліцемірство?! Від нього ж Вам ще гірше.
Знаєте одне з головних правил психологічно здорового життя?
НІКОЛИ НЕ брехати, ані собі, ані іншим. НІКОЛИ. Завжди правду. Тоді будете здорові, а не криві і хворі - від КРИВДИ, яка викривлює все в людині.
В кого навчилися так робити або через які ситуації? Думаю, що через батьків. Бо вони НЕ СПРИЙМАЛИ Вас СПРАВЖНЮ, а завжди щось з Вас ліпили своє...ось Ви й звикли ліцемірити і ГРАТИ в життя, а не жити.

Я нещаслива як жінка, як дружина, як мама, хоча я обожнюю своїх дітей, я нереалізована як спеціаліст бо тут мої освіти не потрібні нікому. Кожен день не приносить нічого нового, ніякого позитиву

Не приносить, бо Ви нічого НЕ робите, щоб приносив. Тільки насильство над собою, БЕЗ розуміння свого життя.
А що Ви робите ще?
Ви ж НЕ реалізуєте себе як жінка і дружина? А що заважає, до речі? Відсутність любові? В кого з вас? Чи щось інше?
Що заважає реалізувати себе як спеціаліст? Не про освіти мова, про інше.
Чому вважаєте, що не реалізуєте себе як мама? Погано доглядаєте? Не любите?
Обожнювати не треба нікого, окрім Бога. Люди - то є люди. Навіть якщо вони діти. Милота. Вони люди, вони особистості. Зі своїми плюсами, зі своїми мінусами. Нема чого ідеалізувати.

Я не прошу жалості, не хочу, щоб думали, що пишу значить напрошуюся на те, щоб жаліли

Навіть не збираюся це робити. Навіщо? Що це змінить? Нічого. Зміни принесе зовсім інше, а не тупа жалість. Вибачте, але саме так я і ставлюся до неї. Бо вона тільки сили забирає.

Так я боягуз, але більше так жити не можу

Коли людина живе НЕ СВОЇМ життям, не відчуває щастя і задоволення від того, що робить - то нічого дивного, що ТАК жити вона не хоче. Але це НЕ про відсутність бажання жити взагалі.

Написала на цей сайт бо просто хотілося виговоритися про те, чого нікому не кажу

Тільки виговоритися і все?! А чому б не змінити своє життя? Якісно не змінити? Повернути загублене колись. Для цього також звертаються до психолога. Важлива мета.

Возможно вам подойдет вариант - нанять няню или специалиста - кто умеет комуницировать с детьми аутистами.
Чтоб он смотрел за вашим ребенком - заодно вы у него поучитесь - как лучше взаимодействовать с ребенком.
Или пройти курсы для родителей с детьми аутистами - там наверняка многое для себя полезного узнаете и научитесь. ( это не так дорого)
Темболее муж у вас зарабатывает.

И вы сможете себя разгрузить - у вас появится больше времени на себя и свои интересы и мечты.
Сможете больше отдыхать. И больше времени уделять второму ребенку.
Сможете жить своей жизнью, как вы того, хотите.
Поговорите об этом с мужем, если хотите.

И не отказывайтесь от общения с людьми - ищите с кем вам приятно общаться и душевно.
Кого вы прям почувствуете - кто сможет почувствовать и понять вашу боль.
Не закрывайтесь в себе - не надо!
Иначе это как пружина которую сдавили - рано или поздно лопнет...
Потому общайтесь с людьми - но ищите именно, тех кто с вами на одной волне.

Так, дитячі травми дуже глибокі та болючі і Можливо я напишу таке, що Вам дуже не сподобається, але... Не написати не можу, бо за Вами діти, яких Ви народили і за яких Ви несете повну відповідальність як мама.
От Ви пишете "Не хочу і не можу бачити як страждають мої діти,вони не винні, що мама така.Це для мене кінець, я не бачу навіщо мені і далі продовжувати це існування..."
Скажіть, тільки щиро, хоч на мить припинивши себе безкінечно жаліти, коли Ви сідаєте і починаєте плакати, про кого Ви думаєте весь час?
Про дітей, яким потрібна турботлива та спокійна мама, про чоловіка, який з усіх сил намагається забезпечувати родину всім необхідним і дати Вам можливість за ними доглядати?
На превеликий жаль, ні.
Велетенські претензії до життя, бо воно не склалося, як Ви собі колись намалювали .. А, власне, чому воно повинне було скластися так, як Вам хотілося? Це ж не стіл замовлень, куди прийшов і взяв, що хотів. Це життя, яке кожному перш, ніж щось дати, обов'язково посилає випробовування.
І якщо ми з чимось не захотіли впоратися, нам прийдеться з такими ситуаціями стикатися багато разів, аж до тих пір, поки не подорослішаємо, не скинемо з себе рожеві окуляри і не приймемо його таким, як воно є. І самогубство аж ніяк не врятує, бо втікти від свого неможливо. А це саме Ваші випробовування, і Ваш об'єм роботи.
Я вже писала, що діти аутисти - діти майбутнього і даються батькам саме для того, щоб навчити їх любити тоді, коли людина зациклена лише на власному болі на стільки, що біль рідних людей, тих же дітей, не суттєва... Тобто, живуть лише власним ЕГО. Яке, як капризна маленька дівчинка, хоче лише подарунків і суцільного свята, але при цьому, не хоче абсолютно нічого робити, щоб змінити себе і змінити життя на краще.
Я десь прочитала дуже глибокий вислів: страждати, то дуже легко, а от стати щасливою не завдяки чомусь, а попри все, то величезний внутрішній труд.
Можете не відповідати на загал. Але скажіть собі відверто: Ви думаєте про своїх дітей та чоловіка? Чи Ви безкінечно думаєте лише про себе? Очікуючи чого? Що хтось прийде і почне за Вас нести Ваше життя? Є слово вдячність, і є слово невдячність.
Спробуйте почати дякувати життю хоча б щось, що у Вас є. Ви на вулиці під відкритим небом? Ні, у Вас є дім. А у багатьох дому немає...
У Вас немає чоловіка? Або є чоловік, але він не працює, все пропливає, Вас б'є? Ні у Вас є нормальний чоловік, який зранку до ночі працює,
витрачаючи всі свої сили, щоб Ви могли дивитися за
дітьми... У Вас немає що їсти, пити, в що вдягнутися? Ви ж ивете в підвалі, очікуючи, що в кожну мить на голови може впасти бомба? Ні, Ви живете під мирним спокійним небом...
Спробуйте хоча раз за життя сказати самому життю "дякую" вже за те, що маєте руки та ноги і можете все бачити...
Коли ми невдоволені весь час тим, що вже маємо, все ж варто пам'ятати, що модемо і це все втратити

Відредаговано автором 23-04-2024 18:05:21