Доброго ранку!
Я розумію Вас. Починати стосунки, знаючи, що в них буде боляче, дуже складно. Але і проживати своє життя, не маючи стосунків з чоловіками - це також не вихід. Ви пишете, що зі сторони батька було недостатньо уваги. І згодна, така швидка прив'язливість до чоловіків, і як наслідок,
страх втрати стосунків, може працювати у Вас як компенсаторика. Таке собі підсвідоме намагання отримати від інших те, що не додав батько, але... Чоловіки ніколи не дадуть того, що міг би дати батько. У них зовсім інша функція. При тому, що схильність до "залипання" може ще й перейти в "спадок", наприклад, від мами, у вигляді певної програми. Схильність до залежних стосунків виникає ще й тоді, коли ми не маємо внутрішньої цілісності, опори. І тому підсвідомо прагнемо знайти когось, на кого можна повністю "перевіситися". А для цього та людина, той чоловік, має бути ідеальним, щоб відповідати нашим потребам. Звідси істерики і скандали, коли людина чомусь не така як ми думали, не відповідає нашим канонам...
Що робити?
Якщо я Вам зараз пораджу не прив'язуватися до чоловіків, не ідеалізувати їх, стати самодостатньою, знайшовши внутрішню опору в собі ( це зовсім не те, що самостійність, не плутати), Ви зможете так себе поводити? Ви зможете собі наказати не бути в очікуваннях, не бути до чоловіків в претензіях?
Навряд чи. Адже, нашою поведінкою керує підсвідомість, до якої ми самостійно не маємо доступу. І така поведінка відбувається на рівні рефлексів. Тобто, щоб повністю перезавантажити своє життя, необхідна глибинна трансформаційна робота з психологом. Ну, або роками "наступати на одні і ті ж граблі"...