Зрадив дружині

↩ Реакція на відповідь № 367926 для Ирина Константиновна

Ситуація дуже складна. Бо через 3 неділі ми начебто зійшлись разом. Але Вона мені сказала, що це через дитину...Це не її вибір, Вона не визначилась до кінця. Її емоційний стан дуже був не стабільний, і в моментах вона мене відправляла до іншої " іди до своєї ясі". І я в цій не визначеності знаходився деякий час, і майже щоразу була оця фраза "іди". Так тривало майже 2,5 місяці. День все ок, два дні тотальний жах. Я в силу свого замкнутого характеру не йшов на розмову яку вона наважувалась розпочати. І на фоні цього були постійні недосказаності. В мене почалась з'являтись думка. А може все-таки я обрав не ту з якою треба зходитись. І підібрав момент коли дружина з дитиною поїдуть з міста, для того, щоб зустрітись з іншою і поговорити. Інша в мене закохалась (каже час від часу)

↩ Реакція на відповідь № 367926 для Ирина Константиновна

І от на цій зустрічі я зрозумів, що вона не та людина, це була помилка. Але про цю зустріч дізналась дружина і тепер подає на розлучення.

↩ Реакція на відповідь № 367923 для Алла Володимирівна

Ваша порада залишити її саму з малою дитиною. Я сам виріс без батька. І я не хочу цього для нього...я не знаю чого моя невизначеність була весь час примирення. Зараз чітко і ясно все розкладено по поличкам. "Інша" мені сказала прямо. "Я тебе заполучила, це був спортивний інтерес." Я їй не був потрібний як партнер по життю... В неї також чоловік і дівчинка 7 років. Але вона була з ним розлучена, а зараз знову на ньому одружилась, бо вона військовослужбовець і щоб його не забрали вона пішла на цей крок. Не дуже я розуміюсь в жіночій логіці...
І що ви маєте на увазі " бо її можна ніколи не побачити"?

↩ Реакція на відповідь № 367920 для Віталій Вікторович

Хіба не працює принцип " Ви вдвох згоріли. Тепер ви різні люди, а от чи закохаються ці різні люди це питання часу"

Історія наступна. Ми з дружиною вже 12 років разом. Майже дев'ять років одружені. Маємо сина 2,8 років. Все життя ми робили все разом, пліч опліч проходили всі негаразди. Мої батьки (мама) допомогли з житлом. Ми самотужки зробили в квартирі ремонт(не "вбили" один одного при цьому). І за неділю до народження сина заїхали. Через 3 місяці почалось повномасштабне вторгнення. Ми майже 25 днів в сховищі, а потім моя мама знайшла спосіб вивезти дитину і дружину відразу за кордон в Польщу. Я ж при цьому залишився в місті, так як моя мама працювала на пекарні і там потрібні були робочі руки. Коли "русня" відійшла і місто почало оговтуватись я повернувся на свою роботу. Дружина залишалась в Польщі, так як вже оформила документи на допомогу та безкоштовне житло. Я працював по 12-14 годин на день, з одним вихідним днем на місяць. Бо в нас був борг треба було його віддавати, а враховуючи що сім'я далеко друзів в мене немає я з головою кинувся в роботу. І так проходить 8 місяців. Ми спілкувались в месенджерах по відео. Я бачив як їй там важко самій з зовсім малою дитиною і відчував себе безпорадним, що я нічим не можу допомогти, окрім як щось казати. Через вісім місяців коли малому мало виповнитись рік вони приїхали, але приїхали на дві неділі. Ми довго розмовляли, я хотів би щоб вона поїхала сама за речами, вона ж побоювалась що взимку все повториться і знову потрібно буде тікати. І я мусив їх відпустити знову. Вони поїхали, я знову сам, дім робота, дім робота. В дружини є рідна сестра. Сестра навчається в інституті, щось зв'язано з харчовими технологіями. Сестрі потрібно було проходить практику і вона пішла на пекарню де працює моя мама. Так як жити було ніде вона оселилась в нас. Розмовляючи з сестрою(вона молодша за дружину на 8 років) в розмові випливло, що вона вже побула з хлопцем і я перший хто про це дізнався. Ну і так слово за словом стало зрозуміло що в сестри в 20 років сексуальне життя (нетривалий час) набагато яскравіше ніж в нас з дружиною за десять років. Виходить так що до цього часу мене все влаштовувало абсолютно. Я не задумувався на цю тему взагалі. Єдине... Це в 90% ініціатива була завжди від мене. Я б не сказав що статеве життя в нас було бурхливе, але обом вистачало. А тут як би кажучи а дізнаюсь, що може бути трошки цікавіше. Я починаю вивчати всілякі теми, придбав курс еро масажу. Так сказати готувався до приїзду дружини. І ось вони вирішують повертатись. Так вийшло що вони пробули там рівно рік(прямо день в день) з моменту виїзду в березні 2022 року. Починаємо вибудовувати сімейне життя в трьох. Син до мене не йде. І це зрозуміло він мене майже не знає я для нього чужий. Він був весь мамин. Коли вони приїхали я поговорив з дружиною розповідав як нам запалити іскру. Бо знаєте... Склалось відчуття що вона трошки згасла. Вона пробула сама в чужий країні з дитиною їй було не до того. Я навпаки чекав її дома, хотів обнімати, цілувати, займатись коханням. По приїзду я дарував їй комплекти еротичної білизни, подарував "помічника". Їй було не до того. Вона була хранителем домашнього затишку. Завжди вдома було що їсти, речі виправні і т.д.. Що бо чистоти в квартирі, були питання. Бо за рік життя я звик що квартира виглядає, знаєте як ото кажуть "Наче мавзолей" ідеальна чистота, все на своєму місці. Бо що, я дуже рано встаю на роботу в дуже пізно приїжджаю робити безлад в квартирі не було часу. А тут ну воно трошки "підїдало". З характером нашого малюка було не реально тримати квартиру в порядку. І дійшло до того, що вона стала боятись мого приходжу з роботи, що я знову скажу " а чого оце тут лежить, а чого ці речі валяються". Потім коли вона мені це розказала, я трошки збавив обороти. На роботі я ввійшов в нормальний графік. Все було чудово. Далі я отримую підвищення. Починається дурдом. Я зі звичайного робітника перетворююсь на майстра виробничої діяльності в якого в підпорядкуванні 35+ чоловік. Я знову сутками на роботі, а коли вдома то постійні телефонні дзвінки, смс. І так з'являється інша. Вона була моїм помічником. Ми разом опановували цю роботу. Потім так сталось, що ця дівчина запідозрила мене в тому що я хочу її звільнити( не було не правдою, навіть думок таких не було). І вона вирішує звільниться сама. При цьому вона вже знайшла собі нове місце в лавах зсу. І коли я з нею поговорив вже було пізно щось робити. Хоча вона не хотіла звільнитись бо ця робота стала для неї тим місцем де вона пережила втрату коханої людини. І тут я почав себе відчувати винним. Вона почала мені писати, кожен ранок писала " доброго ранку" кожен вечір " на добраніч" ну і розмови в нас бути типу "ти все витримаєш назад на підприємство дороги немає" і вона мене підбадьорювала, бо я також залишився без помічника і треба було знайти нового. Дружина в цей час реагувала стримано на моє спілкування з нею. Потім вона попросила щоб я перестав з нею спілкуватись. І нічого кращого не придумав, як просто приховати факт спілкування. Це спілкування переросло з чисто робочих моментів і підтримки до особистих тем.

↩ Реакція на відповідь № 367933 для Ирина Константиновна

...особистих тем. В якийсь момент вона сказала що вона боїться своїх почуттів до мене. Я типу " та які почуття ти що смієшся в тебе дитина в мене дитина в тебе чоловік(на той момент колишній) в мене дружина" Якось я ці штуки переводив в жарти.
Дома почались негаразди на фоні моїх відносин з сином. Він до мене не йшов, від слова зовсім. Інколи можна було з ним погратись на одинці. Малий не відпускав дитину нікуди без нього, відразу плач, істерика. Вона не могла банально спуститись в поштамат забрати посилку. Потім ми почали "ламати" цей стан. Я залишався з ним він плакав, я його заспокоював, але не надовго. Для нас похід дружини кудись самої це було щось не реально складно. Так і почалось ми один на одного зриваємось одне, друге, п'яте, десяте. А Інша в цей момент запрошувала пору разів на каву. І одного разу я погодився. Ми пройшлись попили кави поговорили і розійшлись. Тоді вона (інша) почала вже зовсім по іншому вести себе. В повідомлення почав з'являтись флірт, на який я повівся. Потім ще раз сходили на каву де була не просто кава , ми трошки випили і вона полізла цілуватись я спочатку не піддавався, але врешті решт здався. Потім було 2 тижні безсонних ночеї( коли прокидаєшся в 3 ночі і більше не можеш заснути). Я стаю роздратованим дружина намагається мене вивести на розмову( в нас було завжди заведено, що не так сідаємо і говоримо) але я в силу свого характера замкнувся в собі. Я сам виріс без батька він нас покинув коли мені було 2-3 роки. Прямо збіг якийсь, я пішов по його стопам. Не дарма Сергій Сергійович... Я боявся якщо по цю історію дізнатися дружина, вона піде. Тому я все приховував(з розумінням, що все тайне рано чи пізно стає явним) але я хотів підготуватись до цього. Інша ж навпаки почала дуже настирно діяти. На мій ігнор була протидія, вона приїздила на підприємство(наче як в гості до друзів) де я знову починав з нею спілкування. Одного разу ми з нашою робочою компанією сиділи в кафе в же було пізно. І тут з'являється вона(інша) ми сиділи в кафе потім кафе зачинились і вона запропонувала посидіть в неї вдома( вона жила з чоловіком в його квартирі і мала невеличку кімнату в гуртожитку неподалік). Сидимо ми в кімнаті вже залишилось година до початку комендантської години я не можу викликати таксі... Інші гості швидко роз'їхались і я залишаюсь віч на віч. Вона каже залишайся... Ми були добряче на підпитку. Вона знову полізла цілуватись і не тільки...виходить так що вона залізла на мене... Я зрозумів що сталось швидко зібрав речі і просто втік. Їхала машина яку я зупинив вибігши просто на дорогу дав багато грошей щоб мене відвезлиза адресою. Так стався перший раз... Потім були погрози " я все розкажу" . А потім я зловив себе на думці. Може це не просто так... В цей час дома було так 60/40 то спокійно то не дуже. Але дружина хотіла розмову, бо шось відчувала. Ми емоційно дуже прив'язані один до одного відчували коли комусь з нас зле. Але я на стільки. Закрився, що в мене пелена на очах була і було байдуже в якому стані дружина. Був страх її втратити, якщо вони дізнається. І от вона дізналась... Це був кошмар... Ми місяц не бачились, я місяц не бачив малого... І коли ми трошки остили вирішили починати все спочатку. А потім почались "то йди до неї" і з'явився сумнів. Тепер сумнівів точно немає... Тема з іншою закрита назавжди. Але при цьому я втратив дружину знову...

"І от що вибираєте тепер Ви?
Безпорадно розводити руками в сторони, жалкуючи, що свого часу не наважились бути з дружиною щирим, що не знайшли нічого кращого, як піддатись на зваблювання помічниці? А між тим сімейні проблеми походом "на ліво" не вирішуються"

Знаєте, такі дурні думки лізуть в голову. Зараз я хочу врешті решт розібратись в собі "хто я?" і "чого хочу?" "що для мене головне в житті". Прибрати цю позицію "жертви" бо я також усвідомлюю, що воно напевно так і є. Характер в мене такий, що мені потрібні відповіді тут і зараз. Я за швидкий результат, на дистанції, якщо немає результату, я просто не продовжую...
Життя склалось так що зі своїми проблемами я намагаюсь впоратись самотужки. Ніколи не чекав допомоги від когось ти паче від мами... А з останньої розмови стало зрозуміло, що мої проблеми - це мої проблеми
І от я залишився сам на сам. Але сам я вже не можу впоратись.
Всі кошти забрала дружина, заощадження, гроші на картах були в неї...
Руки не опускаю, ходжу на роботу, не бухаю, не курю, але дуже погано мені...

"Знаєте, такі дурні думки лізуть в голову"
"Якщо Ви про ці думки"
Я про думки піти згнить в окопах, бо я того заслуговую. Хоча 3 рік я працюю на підприємстві яке є критично важливим і маю всі інструменти для того, щоб не попадати туди " з вулиці через тцк"
Але це не вирішить абсолютно нічого, і легше нікому не стане, коли на таблиці з моїм іменем з'явиться друга дата.
Для оточуючих це буде виглядати як маніпуляція(принаймні мені так здається).
"Можливо, пригадаєте мамині настанови в дитинстві і підлітковому віці - що любила повторювати, на що налаштовувати? Що казала про Вашого батька і чоловіків загалом? Про сім'ю?"
Ніяких настанов не пригадаю. Батько нас покинув коли мені було 2-3 роки. І пішов в іншу сім'ю. Я його бачив раз в 10 років. Останній раз це було аж якщо я не помиляюсь 2007-2008роках.
Я ніколи не питав про нього, а мама ніколи не розказувала
Ми переїхали в інше місто коли мені було 4 роки. Де в нас нічого не було, тільки рідня, бабуся, тітки, дядько. Спілкування з ними я ні тоді ні зараз не підтримую. Одразу у мами була задача забезпечить мене, щоб було де жити, щоб було що їсти. Вона працювала по 12 годин. Їй було не до мого виховання. Але все ж таки, я виріс не зовсім поганою людиною (на мою суб'єктивну думку).
Я з першого класу сам їздив через все місто в школу. В нас було дуже багато змінних квартир. І був "предоставлен сам себе".
В школі вчився середньо. Маму тільки один раз тільки викликали до школи, привід я чесно смутно пам'ятаю. Щось зв'язано з булінгом. В початковій школі в компанії хлопців один раз познущались з хлопця... І на наступний день всі батьки були вже в школі.
В середні школі час від часу я сам ставав об'єктом насмішок, через прізвище. І з роками це ставало частіше. Я про це ніколи не говорив з мамою, носив все в собі.

"Якщо не Ви за себе, то хто?"
Склалось так що я завжди через себе пропускав чиїсь історії, товаришів однокласників, знайомих. Вислуховував, намагався підтримати, чимось допомогти. Як слова із пісні
"Все життя плечем для сліз нетверезих
Ти різав собі руки — я забирав лезо" і також в мені відкликаються слова з цією ж пісні
"Хто мені подарував цей принцип дебільний?
Як прошу — то я слабкий, якщо просять — то сильний"

"Цікаво - через які міркування про маму зараз згадали?"
Через вразу сказано не мені особисто а моїй дружині моєму мамою " Я тільки почала жити для себе, а ви тут зі своїми проблемами"
Я не знаю як з цим миритись.

"Вы ничего не пишите что чувствуете к жене!"
Вона була першою, перші серйозні відносини, перша жінка в моєму житті. В неї були відносини але ще в підлітковому віці. Коли ми познайомились мені було 21 а їй 17. Ми зустрічались, гуляли розмовляли, проводили разом безліч часу плюс це студентські роки. Через 2,5 роки ми вперше зайнялись коханням по справжньому. І в це час я вже зробив їй пропозицію. Прозустрічавшись 3 роки ми одружились. Все було прекрасно. Вона світла, добра, чуйна, любляча, турботлива, весела. Мені всі навколо тільки заздрили(напевно шо ж по доброму). Заради неї я пішов в спортзал, бо я був дуже худий. Мені хотілось біля неї виглядати мужнім. Потім ми почали планувати дитину. В 2018 році з допомогою моєї мами ми купуємо квартиру в новобудові, і самотужки починаємо робити ремонт. Через певні обставини з забудовником ремонт був відкладений на 2 роки. В 2020 році ми дізнаємось що вона вагітна. Сльози радості були у всіх бо ми майже 3 роки намагались це зробити. Потім через 2 місяці ми втрачаємо дитину.....
Це нас зблизило настільки міцно, що ми навіть не помітили як пройшли цей період. Підтримка один одного була на самому вищому рівні.
Як би нам боляче не було, руки ми не опустили.
І вже березні 21-го дізнаємось що вагітні. Я влаштовують на теперішню роботу. Вища зарплатня, більше часу для один одного. Закатавши рукава ми в темпі "вальса" робили ремонт в нашій квартирі. За неділю до пологів ми заїхали в неї, не все готово була. Але це було наше гніздечко. Листопад 21-го народжується син. Мій подарунок на моє 30-ти річчя. Це було щось неймовірне. Ці три місяці до кінця лютого 22-го були найкращі в моєму житті. І вона мені сказала в одній із розмов недавно, що тоді вона по справжньому стала щасливою.
А далі повномасштабне вторгнення, її виїзд, і далі все по тексту.
Що я відчуваю зараз... Пустоту. Що я відчував до неї і відчуваю? Що саме вона буде тією старенькою, з якою я буду йти за руку обіймаючись.

Так, я відчуваю провину перед усіма: дружиною, сином, родичами дружини, друзями сім'ї, кумами. Я зрадив всіх же...
Справа в тому що я пішов з'ясовувати стосунки з "іншою" вже після нашого возз'єднання з дружиною. Я хотів поставити для себе крапку хто є хто для кого.
І хотів щоб про це не знала дружина. Я закриваю питання для себе. Вона вже зробила вибір.(Наче)
Пройшла неділя я максимально включився в роботу по відновленню стосунків з дружиною. Ми хотіли звертатись до спеціалістів...точніше сказати дружина, я вагався чи вивезу фінансово.
Так от. Проходить неділя. Я роблю кроки вперед. Поки вони знаходились в іншому місці ми спілкувались по відео зв'язку. І тут вона приїзжає спонтанно роблячи мені сюрприз, приїжджає сама, без малого.
Ми сідаємо обговорюємо плани на майбутнє, як кожен з нас бачить їх. Які очікування і все таке. Проводимо гарно час. Це було на вихідних. Вона в понеділок зібралась їхати назад, щоб привезти малого. Я їду на роботу. І тут вона мені телефонує. Каже є розмова, вийди. Я виходжу і вона мені ставить питання від якого я в ступорі "де ти був тоді то тоді." І я з якогось перепугу починаю брехати. Включилась якась захисна реакція? Потім я включаюсь кажу правду, але вона вже не слухала.
Вона поїхала.
На наступний день, я зателефонував розповів все. Але вона сказала "вже пізно" я буду подавати на розлучення.
Її цікавило чи буду я платити аліменти, коли я з'їзду з квартири.
Сказала не турбувати її, бо вона заблокує мене.