Заздрість. Психологія заздрості.
У цій дискусії: 7 відповідей фахівців.
Питання для обговорення
- У чому причини появи почуття заздрості?
- Іноді кажуть про заздрісливих та не заздрісливих людей. Чи існує схильність до заздрощів?
- Чи може заздрість спонукати до позитивних змін?
- Що робити, якщо заздрить родичі/друзі?
- «Чорна» та «біла» заздрість. Якщо хтось каже, що заздрить нам «по-білому», значить усе в порядку? Або все ж таки є привід для занепокоєння?
Питання 1
У чому причини появи почуття заздрості?
Причина — у вихованні, коли людина не може або не навчилася радіти за інших, за чужими успіхами. Це добре висловив Спіноза, давши визначення заздрості за ознаками:
1. «незадоволення при вигляді чужого щастя»
2. «задоволення у чужому нещасті»
Друга теорія заздрості як вираження інстинкту смерті бере початок від Фрейда (агресивний інстинкт Танатос) і продовжується у працях Мелані Кляйн. Тут говориться, що заздрість — це первісна модальність, властива немовляті. Поряд із бажанням жити й отримувати їжу існує бажання відвернутися від життя, піти в негатив. Оскільки залежність і визнання реальності власної слабкості — болісні, заздрість надає альтернативу. Очорнити хороший об’єкт, заперечити його потрібність, корисність і таким чином не відчувати залежності та весь спектр повноцінних людських почуттів. Хоча заздрість, мабуть, найбазовіше людське почуття, яке перебуває під найсильнішим пригніченням. Якщо визнати в собі агресію до іншого — означає відчути провину. А визнати в собі заздрість — означає відчути сором.
Якщо згадати своє дитинство, то можна виявити, що ми відчували гірке почуття щодо дітей, яких хвалили наші батьки, порівнюючи з нами, не на нашу користь. Наприклад: «Вася вчиться на «відмінно» з математики, а ти ні».
Тут є позитивна оцінка Васи, але відсутня позитивна оцінка мене. Таким чином, я буду сприймати себе, як «мінус», а Васю — як «плюс».
Якщо ж висловлювання дорослих враховують особливості кожної з дітей, наприклад: «Вася добре встигає з математики, а ти гарно малюєш», то приводу заздрити Васі та таємно ненавидіти його в мене вже немає. Він «+», а я «+», просто ми різні.
Питання 2
Іноді кажуть про заздрісливих та не заздрісливих людей. Чи існує схильність до заздрощів?
- заздрість, як неприязнь і негатив щодо особистості, яка володіє чимось, чого немає в мене.
Якщо йти цим шляхом, то є ризик перебувати в позиції несправедливо обділеної, ображеної життям людини. І при цьому нічого не робити для покращення якості життя.
- заздрість, як уміння бачити те, що важливо для мене, і здатність вчитися в людей, успішних у цій сфері.
Тут виражена активна життєва позиція людини, і можна говорити про здатність визначати свої пріоритети, аналізувати свої якості, які можуть допомагати/заважати в досягненні поставлених цілей.
А ще можна «зависати» у заздрості. Не визнавати її, але відчувати роздратування до того, кому заздриш. І радіти його бідам. І в цьому собі не зізнаватися теж. І нічого не робити, щоб у тебе з’явилося те, чому заздриш.
Визнавати свою заздрість і здійснювати дії задля досягнення того, чому заздриш, — здорова позиція.
Отже, немає схильності до заздрості, є схильність до нічого-не-роблення.
Питання 3
Чи може заздрість спонукати до позитивних змін?
Але цей шлях складний, вимагає зусиль.
Люди без інтелекту обирають ненавидіти Петра, бо йому, гаду, пощастило.
Зате зусиль докладати до чогось не потрібно — ненависть якось сама виникає.
Питання 4
Що робити, якщо заздрить родичі/друзі?
З тими, хто належить до близького кола, можна просто відверто поговорити, а з тими, хто не такий близький і дорогий, краще скоротити спілкування та бути стриманим і скромним, щоб не провокувати негативні емоції на свою адресу.
Питання 5
«Чорна» та «біла» заздрість. Якщо хтось каже, що заздрить нам «по-білому», значить усе в порядку? Або все ж таки є привід для занепокоєння?
О «черной» зависти вам, скорее всего, никто не скажет, но вы можете заметить её в малоприятных проявлениях по отношению к вам, и тогда уже можно побеспокоиться.