маніпалюції мами

Ми з мамою дуже різні. Вона має керівну посаду, дуже активна, дуже емоційна і любить увагу і спілкування. За день їй може зателефонувати 15 -30 людей. Я працюю вдома, інтроверт, майже не користуюсь телефоном, люблю час наодинці з книгою. Я вже давно зрозуміла, шо не можу підлаштуватись під неї і не буду і тому уникаю спілкування. Живу давно окремо, але часто приїжджаю до будинку, який мені віддали батьки. Ситуація сьогодні- пійшли купувати речі для будинки(я купую) і мама хоче допомагати. В реалі це- вона знає, які магазини, яка ціна і навіть розмовляє за мене з продавцями. В одному магазині з нами повелись грубо, і я сказала що не буду тут нічого купувати і пішла. На що мама почала наїждждати, що я не вмію домовлятись і звертаю увагу на продавчинь. Я зауважила, що ледве могла вставити слово в розмову і хочу вибирати речі сама Слово за слово- мама сказала, що я її не ціную, як завжди,(шось на кшталт) і -головне-почала плакати. До мене дійшло давно шо вона регулярно в розмові зі мною може розплакатись. Типу прийшла без попередження до мене додому- я трохи розсерделась-і вона в сльози. По телефону- шось не та сказала-образи сльози. Сьогодні до мене дійшло шо сльози і докори як я не ціную її в примітивниї конфліктах завжди використовуються в спілкуванні зі мною! лише зі мною Чоловіки в нашій родині загалом ніколи не сперечаються з нею(але в крайньому випадку теж вмикаються сльози). Я уявляю, що в день моя мати вирішую купу робочих проблем з купую людей і якби вона була дуже емоційна на роботі то навряд чи так довго там працювала. Значить все ОК. Тож, питання. Я не можу уникати спілкування повністю, хоча намагаюсь. Як діяти в таких ситуаціях-пояснення розбиваються об сльбози чи об слова- "знов ти з демагоією". Я сьогодні артичтично теж розплакалась, що мамау зупинило в цьому-паттерні.Але я взагалі так емоційно ніколи не реагую. Як мені діяти в таких ситуаціях? Як спробувати пояснити?