Самобичевание/Отрицательное мышление

Здравствуйте, Лина
Обычно такое мышление свидетельствует о высоком уровне тревожности. Не ситуативной, а уже как личностной характеристики.

Скорее всего у вас было стрессовое адреналиновое детство. И вы научились выживать, решать проблемы, но не жить и наслаждаться.

Чтобы это изменить, вам нужно будет работать с психологом, чтобы найти детские концепции, которые вас на это настраивают и изменить их.

Здравствуйте, Лина!

Поймала себя на мысли, что обязательно найду себе повод спускаться в отрицательное мышление. Глубокое чувство несоответствия, что я не такая, как надо. Недотягиваю.

Хорошо, что вы осознаете тот факт, что сами это проделываете с собой, это говорит о вашем высоком уровне саморефлексии.
"глубокое чувство несоответствия" - несоответствия чему?
Поддерживаю гипотезу коллеги выше про тревожность и про стрессовое адреналиновое детство. Психике безопаснее находится в состоянии боевой готовности и постоянном ожидании подвоха.
"все ужасно - привычнее" - понимаю вас, так наша психика и устроена.
Чтобы это изменить, важно начать работать с психологом или с психотерапевтом. Важно получать эмоциональный опыт безопасности, когда жить хорошо и спокойно - можно, гордиться собой - можно, и при этом за это не накажут.

Доброго дня Ліно! Ви пишете "Глубокое чувство несоответствия, что я не такая, как надо. Недотягиваю. Но при этом мне все должны, обязаны..." Коли є таке почуття невідповідності, недотягування, як правило, відсутнє внутрішнє почуття захищеності. А це почуття дівчинка отримує лише у гармонічних стосунках з батьком. Завдяки любові та турботі якого, дівчинка почувається впевнено та має сильно розвинуте почуття власної гідності. І відповідно, навпаки, якщо недоотримала або взагалі не отримала батьківської любові... А почуття , що всі мені винні, формується під впливом неправильного виховання. Коли дитина починає займати в родині таке собі головне місце. Про неї турбуються: вдягають, годують, водять до школи... Але немає головного, немає порозуміння, немає глибини у стосунках. Тоді дитина стає капризною, своєвільною... Нею хочуть насолоджуватися, але її не виховують. І підсвідомо складається враження, що все у цьому світі крутиться навколо малюка... Здавалося б, на перший погляд, абсолютно протилежні речі. Але, насправді, така реакція на життя - це лише "два боки однієї медалі"... Які склалися стосунки у батьків? Як вони ставилися до Вас в дитинстві?

Поймала себя на мысли, что обязательно найду себе повод спускаться в отрицательное мышление. Глубокое чувство несоответствия, что я не такая, как надо. Недотягиваю.

А не такая как надо - это какая?
И какая должна быть, чтобы была такая?

Но когда делается все хорошо - я не могу понять, в чем подвох, где беда, будто не знаю, как себя вести, ведь во внутренней тоске и понимании, что все ужасно - привычнее. Если сейчас хорошо, обязательно надо придумать в голове ситуацию, которая это испортит.

Кто в детстве вас часто критиковал, возможно, говорил, что вы постоянно делаете что-то не так, что вы всегда все портите, или что-то подобное?

Как совладать с таким мышлением? Как его модернизировать, чтобы не было самодеструктива? Спасибо.

Я бы рекомендовала, все же обратится к психологу. Скорее всего эти установки тянутся с детства и их нужно проработать, далее взращивать свою самоценность и значимость.

Дякую Ліно ща щирість! От Ви самі і дали відповідь на своє питання "Глубокое чувство несоответствия, что я не такая, как надо. Недотягиваю". Якщо мама "не додола" любові, дитина все життя підсвідомо буде вважати, що це вона винна в тому, що її не любили. (Не така, не співпадає з маминими очікуваннями тощо). Мама "снежная королева" буває у тому числі тоді, коли вона сама, мама, глибоко нещасна. (Це її ніяк не виправдовує щодо ставлення до своєї дитини, але...) І коли вона "зациклена" думками на комусь або на чомусь іншому постійно. Тоді складається враження, що вона відсутня, емоційно холодна... "Мама воспитывала одна"... Але внутрішні стосунки з ним (навіть, якщо його в житті дитини немає) - це надзвичайно важлива річ. Адже життя дитини тримається завжди на двох батьках, як на певній основі життя... Потрібне "пропрацювання" внутрішніх стосунків, як з батьком, так і з мамою. А ще, як на мене, стосунків самих батьків. Поки що Ви світ сприймаєте очима маленької дитини, бо є дитяча серйозна непропрацьована травмаОтвет отредактирован автором 25-07-2021 09:56:50

Ответ отредактирован автором 25-07-2021 10:02:04

доброе утро. на всех нас, мы хотим или нет, влияет наш опыт привязанности. сложно в чате переписываясь найти причину, важен личный контакт. рекомендую вам обратится к психотерапевте, если хотите разобраться а не просто поговорить.

Вам стоит разобрать, прожить ваши отношения с родителями, то, как сложилось, точнее не сложилось между ними, свои переживания, обиды, свою боль и все то, что есть у вас глубоко в душе.
Позиция "мне все должны" она детская. И только повзрослев (психологически) вы сможете изменить и свое отношения к другим. Как и перестанете ощущать, что не дотягиваете до чего-то или кого-то, а придет принятие себя и своих особенностей.
С этими темами работают в личной терапии, и достаточно длительное время.

Так, Ліно, дійсно, це життя і дається нам для того, щоб ми перосмислюючи себе та сімейні ситуації, розвивалися: вчилися розуміти себе, одне одного, приймати такими якими ми є, прощати і любити безумовно.. "Недавно открыла, что к нему тоже есть любовь, но много и других чувств.. Ярый гнев постепенно сменется принятием, возможно дойдет до понимания". Власне, нам тільки здається, що у цьому світі багато випадковостей та несправедливості. Насправді, є внутрішні закономірності, які так чи інакше впливають на наших батьків, на нас та на наших дітей. І є таке поняття, як родові програми, коли ми неусвідомлено потрапляємо під дію певних механізмів, що керують нашим життям... До того. моменту, аж поки не перебираємо відповідальності на себе за власне життя... І перестаємо взагалі шукати винних...Ви пишете "Не написала про отца, потому как он ушел от мамы, когда та была беременна мной. Я вообще не знаю, как она при своём характере с этим справилась..". Нам здається, що ми сприймаємо людей за їх зовнішніми вчинками та зовнішніми діями. Насправді ми реагуємо на те, що відбувається з людиною на рівні підсвідомості. Жінки фізично слабші за чоловіків, але психологічно потужніші у 6 разів. Образи, критичність, зверхність, категоричність, роздратування, претензії і т.д. - це все є проявами психологічної агресії. І якщо їх рівень перевищує допустимий, жінка не усвідомлюючи цього, починає чоловіка на внутрішньому рівні відштовхувати від себе... Так, зачасти, і буває в ситуаціях, коли чоловіки кидають своїх дружин. Окрім того, такі програми, знову ж таки, несвідомо, можуть передаватися і їх дітям. Саме тому так часто буває важко змінити своє ставлення до життя, змінити свої реакції на якісь події чи ситуації. Бо свідомість лише допомагає проаналізувати, зрозуміти і т.д. А керує людиною та її життям підсвідомість, яка сформувалася набагато раніше. Тобто, зараз з нами відбувається те, що заклалося вчора. А завтра з нами буде те, які ми сьогодні... І у таких випадках потрібне повне "перезавантаження" отієї самої підсвідомості....

Ответ отредактирован автором 25-07-2021 15:07:02

Виктория, спасибо. Мне даже показалось, что это первый вопрос, который стоит проработать. А не перфекционизм и неприятие ситуаций, как мне казалось ранее. Это как бы вытекает из этого..

да, именно так. Пожалуйста. Была рада вам помочь немного разобраться с вашим вопросом и понять в каком направлении двигаться дальше!