Як не відчувати провину при розлученні з чоловіком?

Добрый день!
В чем именно Ваша вина, ведь он взрослый человек и может сам о себе позаботиться. Вы ему ни мама и не можете нести ответственность за его жизнь

Доброго дня.
У процесі розвитку нашої особистості, починаючи з ранішнього дитинства, починають формуватися певні "Правила життя" - приписи, які визначають: 1) як ми маємо поводитися у цьому світі (у тому числі з іншими людьми), 2) якого поводження ми очікуємо від інших людей.
Відчуття провини зазвичай виникає тому, що наші думки, бажання, поведінка не відповідають нашим правилам.
Схоже на те, що одне з Ваших правил - (до речі, досить розповсюджене) "Ми виповідаємо за тих, кого приручили".
Звісно, це добре, етичне правило - дбати про людей, з якими ми вступали у близькі стосунки, особливо, якщо ці люди є вразливими та мають обмежені можливості соціальної адаптації через хворобу. Ми самі хотіли б, щоб близькі люди не кинули нас та допомагали, якщо ми захворіємо.
Втім, навіть добрі, адаптивні правила не мають перетворюватися не залізобетонну тюрму та приносити страждання. Правила допомагають людям, коли вони є гнучкими, змінюються у відповідності до реальності.
Ваше прочуття провини має зменшитися, якщо попрацювати над вашим правилом, та дещо його адаптувати (пом'якшити, модифікувати зміст, ввести обмеження).
Для цього:
1. "Спитайте" у Вашого "Внутрішнього критикуючого режиму", чому це погано, що Ви розлучаєтеся, чому, на його думку, Вам слід залишитися з чоловіком. Що поганого відбудеться, якщо розлучення відбудеться.
Запишіть усі думки, які приходять у відповідь на ці запитання.
2. Кожну думку проаналізуйте з точки зору того, якою мірою вона відповідає здоровому глузду, реальності (зокрема потребам Вашої безпеки та безпеки дитини).
3. Те, що є слушного у вимогах та претензіях Внутрішнього критика - врахуйте (продумайте Ваші дії, які не зашкодять Вам, але врахують адекватні вимоги "Критика").
4. Те, що є нереалістичним та несправедливим - аргументовано відкиньте (поясніть, чому цього не треба робити, і чому Ви маєте право цього не робити), переглянете міру Вашої відповідальності за чоловіка.
5. Сформулюйте нові збалансовані правила поводження з колишнім чоловіком, які врахують, як Ваші потреби та інтереси, так і адекватне й етичне бажання нести обмежену відповідальність за хвору людину (наприклад, надавати помірну допомогу) .Ответ отредактирован автором 28-05-2022 12:11:58Ответ отредактирован автором 28-05-2022 12:15:35

Ответ отредактирован автором 28-05-2022 12:17:20

Здравствуйте!
Вы взрослая женщина которая имеет право действовать в своих интересах и интересах своего ребенка. И если Вам лучше без мужа, то нормально, что Вы делаете такой выбор.
Как звучит Ваша вина? Кто так с Вами говорит?
В Вашей семье(родительской) как относились к разводам? Что говорили о тех кто инициировал развод?
У вины всегда есть оборотная сторона. Злость и\или страх. Какой Ваш вариант?

"Чому виникає таке відчуття та як його позбутися?"

Де, з ким, і в яких випадках ще у вас виникає "таке" відчуття? Як воно вам заважає? Який страх стоїть за тим відчуттям?

Відчуття провини може бути дійсним, а може виявитись хибним.
Дійсне почуття провини-це коли людина дійсно певним чином образила/використала/ зрадила/... , розуміє, що вчинила неправильно та картає себе за цей вчинок (вчинки).

Чи зробили Ви особисто щось таке чоловікові, за що може бути соромно, чимось образили його, або певним чином використовували чи щось подібне?

Хибне почуття провини-це коли людина нічого поганого не зробила іншій людині, але певні "норми/правила/ загальна думка/внутрішні установки", або внутрішні "відчуття " нав'язують :"так не можна/не чесно /не добре".
Якщо точно знаєте, что в дійсності нічого несправедливого не робили, то варто розібратися з причинами такого хибного почуття провини.
Тому, що це почуття живе всередині Вас і може знов і знов з'являтися, перешкоджаючи Вам бути щасливою.

Чому саме за нього вийшли заміж?
Чи знали про його хворобу до шлюбу?
Якщо знали, то як планували з цим жити?

Може виявитись, що це почуття провини не перед чоловіком, а, наприклад, перед дитиною ("залишила без батька"), або батьками ("не виправдала надій")- важливо розібратися, щоб надалі "дихати вільно " та дозволити собі власноруч будувати своє щасливе майбутнє.

Але є відчуття що я його зраджую тим що розлучаюся з ним. Чому виникає таке відчуття та як його позбутися?

Это связано с психическим заболеванием Вашего мужа и/или с чем-то другим?