Як не дозволяти поганого ставлення до себе?

Я не люблю сваритись, ображатись, ніколи нічого не вимагаю, але з часом таке відношення мені вилазить боком, мене перестають цінувати, все більше собі дозволяють, а я кожного разу все пробачаю.

А що найгіршого може статися, якщо Ви висловите своє незадоволення у стосунках з чоловіком?

Добрий вечір. Напевне у вашій історії і є відповідь на це питання

Я не розумію чому мені страшно проявити характер, твердо заявити про своє невдоволення.

Ви пишите, що

думаю що мене одразу розлюблять і охолонуть.

Ну і як можлива причина -

Мій тато має дуже і дуже складний характер. Можу сказати що їх відносини з мамою стали гармонічними лише після 50

Хочу це змінити, але не знаю з чого почати.

Напевне, початок ви вже поклали, коли написали сюди.
Тож продовжуйте вивчати себе, свої кордони, зміцнювати їх у особистій терапії з психотерапевтом.

Лада, у ваших стосунках із чоловіком і з Вами треба розбиратися індивідуально.
Можливо, основною причиною Ващої поведінки є примітивний комплекс неповноцінності.
.Важливо усвідомити, якщо Ви поважаєте себе, то й оточуючі виявлятимуть до вас повагу. Люди на рівні підсвідомості відчувають, як та чи інша людина ставиться до себе. Коли Ви вважаєте, що Ви невдаха, Вам не щастить, то і Ваш чоловік так само думатиме.
Важливо також навчітися цінувати себе такою, якою Ви є. Якщо одруження стало причиною зниження самооцінки, згадайте, як Ви відчували себе раніше, до шлюбу. Поверніть свої особисті межі та не дозволяйте оточуючим вторгатися в них.
Потрібно не забувати. що чоловіки добре відчувають, коли жінки тримаються за них і бояться втратити. І, якщо Ви так поводитесь, то в результаті платите дуже велику ціну. І що сильніший Ваш страх втратити чоловіка, то більше він Вас не поважатиме. Тому не треба робити із чоловіка ідола. Ви повинні бути самодостатньою особистістю, щоб у Вашому житті не виникало таких ситуацій. Ви не повинні боятися розірвати стосунки. Ось тоді він буде чітко розуміти, що в усьому є межа, і йому потрібно більш шанобливо до Вас ставитися, якщо не хоче втратити Вас.
І ще, постійне жертвування не зробить шлюб щасливим. якщо ці жертви приносить лише одна людина, тобто Ви..
Чи варто рвати стосунки, якщо чоловік не поважає Вас? Дайте відповідь самі на це питання.
У деяких випадках пряма розмова з чоловіком допомагає налагодити стосунки. Але це у тому випадку, якщо є бажання чоловіка.
Вашу проблему бажано обговорити з психологом.

Добрый день!

Хочу це змінити, але не знаю з чого почати

Это запрос на индивидуальную психотерапию.
Вы хотите самостоятельно решить эту пробему?
Или все же планируете работать с психологом?

Доброго дня.
"Я не розумію чому мені страшно проявити характер, твердо заявити про своє невдоволення"

Для того, щоб заявляти про своє незадоволення, потрібно мати внутрішній дозвіл:" Мені можна бути незадоволенною", " Я маю право говорити про те, що мені не подобається". Він формується у дитинстві. Для цього потрібно, щоб батьки дозволяли дитині проявляти ВСІ емоції(+,-), також, щоб дитину чули та вона отримала позитивний досвід отримання бажанного.
Якщо за " прояв характеру" дитина отримувала покарання ( фізичне або психологічне), або бачила негативні наслідки такої поведінки у значущого дорослого ( припускаю, що мами), формується отака " неконфліктність". Бо, за таку поведінку перестають "любити".

"Я боюсь зробити боляче, боюсь образити, виглядати байдужою, бути егоїсткою, тому що думаю що мене одразу розлюблять і охолонуть"
Ви боїтесь, бо маєте такий досвід. Ви гарно усвідомили, що буде, коли Ви обираєте себе та свої інтереси. Зразу ж з'являється внутрішня фігура Дорослого та говорить, що так робити не можна, що ти- егоїстка, погана дівчинка, а поганих дівчинок не люблять. Тому, я буду тебе ігнорувати, не буду з тобою розмовляти, не буду близькою з тобою. Щоб ти подумала, та зробила висновки.
Багато батьків так роблять- маніпулюють своїми дітьми, щоб зробити їх зручними й байдуже, як потім ця дитина буде жити з такими настановами. Бо, з " характерною" дитиною важко.

"Я не знаю як не дозволяти поганого відношення до себе, технічно не розумію як це робити"
Вчитись, набувати новий досвід . Пропрацювати з психологом дитячо- батьківськи відносини, питання власної гідності, самоцінності та самооцінки, власних кордонів, відносин з чоловіком.

Коли мені погано я намагаюсь негайно зменшити біль шляхом згладжування конфлікту. Я не знаю як не дозволяти поганого відношення до себе, технічно не розумію як це робити. Кажуть що діти переймають модель сім'ї від батьків. Мій тато має дуже і дуже складний характер. Можу сказати що їх відносини з мамою стали гармонічними лише після 50, не знаю що цьому посприяло. Підозрюю я просто не люблю і не приймаю себе. Хочу це змінити, але не знаю з чого почати.

Лада, доброго дня. Доросла людина любить, приймає та знає, як захистити себе, якщо в дитинстві вона відчувала, що батьки приймають її такою, якою вона є, якщо в неї була можливість проявити своє незадоволення чимось і у відповідь отримати пояснення ситуації чи пораду, а не крик чи ігнорування. Напевно, батьківська родина для Вас не була безпечним середовищем, де Ви могли проявляти себе та відстоювати свою позицію без страху бути жорстко покараною.

Якщо звернетесь до психолога, у Вас з'явиться можливість навчитись самозахисту та новій поведінці в конфліктних ситуаціях, стати більш впевненою в собі. Ваша нинішня модель уникання конфліктів не призводить до їх вирішення, тільки зростає внутрішнє напруження.

Добрий день, Ладо!

Хочу це змінити, але не знаю з чого почати.

На словах дуже просто - почати ПРИЙМАТИ себе. Приймати буть - якою, власне, якою Ви є.
І почати любити себе. Поняття розпливчасте і нібито далеке від конкретики. Але спробую його розкрити.
Варто себе поважати, свої думки, почуття і вчинки.
Прислухатись до своїх бажань і намагатись їх втілювати попри всі перешкоди і обставини.
Не робити те, чого не хочете Ви.
Вчитись прощати себе і вчитись на себе спиратись у складних ситуаціях.

На цьому шляху корисною буде співраця з психологом, де Ви отримаєте новий досвід ІНШОГО ставлення до себе. Протягом певного часу цей досвід має закріпитись. Зрештою, він стане основою подальших Ваших самостійних кроків у бік нарощування САМОЦІННОСТІ.

Для початку раджу уважно ознайомитись з психологічними правами особистості.

ВЫ ИМЕЕТЕ ПРАВО:
1. … ставить себя на первое место
2. … просить о помощи и эмоциональной поддержке
3. … протестовать против несправедливого обращения или критики
4. …иметь свое собственное мнение или убеждения
5. …совершать ошибки, пока Вы не найдете правильный путь
6. …предоставлять людям право самим решать свои проблемы
7. …говорить: «Спасибо, НЕТ», «Извините, НЕТ»
8. …не обращать внимания на советы окружающих и следовать своим собственным
9. …побыть одному, даже если другим хочется вашего общества
10. …иметь свои собственные, какие угодно, чувства, независимо от того, понимают ли их окружающие
11. …менять свои решения или изменять образ действий
12. …добиваться перемены договоренности, которая вас не устраивает
13… судить о собственном поведении, мыслях, эмоциях и брать ответственность за их последствия на себя.
14… не оправдываться и не извиняться за свое поведение
15…решать, должны ли вы брать на себя ответственность за чужие проблемы.
16…сказать: «Я не знаю «, «Я не понимаю».
17…сказать: «Мне наплевать…», «Меня не волнует…», «Меня не интересует…»

ВЫ НИКОГДА НЕ ОБЯЗАНЫ
1. …быть безупречным на 100%
2. …следовать за всеми
3. …делать приятное неприятным Вам людям
4. …любить людей, приносящих вам вред
5. …извиняться за то, что вы были самим собой
6. …выбиваться из сил ради других
7. …чувствовать себя виноватым за свои желания
8. …мириться с неприятной Вам ситуацией
9. …жертвовать своим внутренним миром ради кого бы то ни было
10. …сохранять отношения, ставшие оскорбительными
11. …делать больше, чем Вам позволяет время
12. …делать что-то, что вы на самом деле не можете сделать
13. …выполнять неразумные требования
14. …отдавать что-то, что вам на самом деле отдавать не хочется
15. …нести на себе тяжесть чьего-то неправильного поведения
16. …отказываться от своего «Я» ради чего бы то ни было или кого быто ни было.
ПОМНИТЕ ОБ ЭТИХ СВОИХ ПРАВАХ и также помните о том, что точно такие же права имеет любой другой человек, будьте ГОТОВЫ ПРИНЯТЬ такое поведение от окружающих и будьте достаточно разумными, чтобы с достоинством искать решение, искать компромисс, уважая свои права и права другого человека.

Відредаговано автором 11-09-2023 13:38:16

Доброго вечера!

Вы пишите - что не умеете терпеть... так вся ваша история как раз, про уже невероятное терпение...
Вы все терпите и терпите...
так устроены люди... чем больше терпишь... тем больше наглеют... ( увы)

Ваша задача научится говорить нет! Если вас не устраивает чтото ... или вы чегото не хотите!
Научиться защищать себя и свои интересы!
Научиться отстаивать свои границы личные!
И не бегать за людьми которые вас не ценят... или перестали ценить!
А для этого да вы правы, надо по настоящему себя начать любить и ценить!
Услышать свои желания! Свои!
(Но это на проработку с психологом.)

И вы сами назвали причины... (все с детства...) отец с очень сложным характером (мягко сказали вы...)
а на самом деле - видимо человек, который в рамках держал все семью...
и вы уже с детства привыкли терпеть... и под всех подстраиваться... лишь бы не напрягать никого...

Сильная тяга всем нравится... (потому что, видимо в детстве не было принятия и любви... )
это все уже у вас в крайность ушло... настолько, что себя не цените... как личность!
Проблема давняя - нужна работа с психологом - снимать ярлыки, снимать стереотипы и комплексы.

З теперішнім чоловіком я просто перетворилась в ганчірку, зневажаю себе за це. Я не розумію чому мені страшно проявити характер, твердо заявити про своє невдоволення.

Насправді знаєте. І навіть самі пишете:

Я боюсь зробити боляче, боюсь образити, виглядати байдужою, бути егоїсткою, тому що думаю що мене одразу розлюблять і охолонуть.

Саме так - РОЗЛЮБЛЯТЬ і КИНУТЬ. І ЗАЛИШУСЯ САМА. Так і формулюється Ваш страх. І справді, від родом з дитинства, як і це:

А ще я не вмію терпіти. Коли мені погано я намагаюсь негайно зменшити біль шляхом згладжування конфлікту.

Бо Вам робили дуже боляче в дитинстві, емоційно ВІДШТОВХУЮЧИ від себе. Батько чи мати. А може й обоє.

Хочу це змінити, але не знаю з чого почати.

З психотерапії. Зразу ж попереджу, що самостійно це зробити 100% не вийде. Тому що знову ж надто БОЛЯЧЕ.