Як наважитися на роботу, або що робити?

Доброго дня. Дякую всім за підтримку. Відповідатиму поступово.

Добрий день, Яна. Щиро дякую за підтримку і увагу до мого допису.


"Но возможно, вам страшно сдвинуться с места, из-за того, что может разрушиться порядок вещей в настоящем, если вы найдете работу. Сейчас вы более-менее контролируете, что происходит в вашей жизни. А новая работа - это неизвестное будущее."
— це так. Зараз ніби все зрозуміло з тим, що і як, звично.

Страшно і за наслідки, що буде, якщо зараз нічого не робити, але це буде потім, поки-що ніби все зрозуміло і безпечно. Мені здається що мій розум готовий на все, щоб зберегти все як є. Разом з тим розумію, що мушу діяти, бо те що є і буде якщо я не працюватиму/не матиму своїх фінансів — мене не влаштовує. Мені стало легше, коли я написала про це на сайті і отримала підтримку, але все-одно знаю, що знову і знову буде накал відчуття що так є — нестерпно, якщо нічого не змінюватиму.

Тобто те що є — ніби щось контрольоване і стабільне, але і з цим так як є я не можу жити.

↩ Реакція на відповідь № 366583 для Яна Валерьевна

"Если попытаться пофантазировать, чего же вы все-таки боитесь? Что произойдет, если вы начнете активно искать работу?"

Дуже багато страхів, щодо різних варіантів рішення проблеми. Напишу про них по черзі:

Взагалі щодо пошуків — страхи, що буду шукати і нічого не знайду, що піду на співбесіди, а мені відмовлять, і довго та нудно витрачатиму сили, а нічого так і не вдасться.

Якщо буде робота дистанційна і я її виконуватиму, знаходячись з дітьми вдома і паралельно доглядаючи за ними, то боюся що через втому буду дратівливою, кричатиму на дітей, ще більше ігноруватиму їх потреби, завдам більше шкоди, ніж користі.

Взагалі щодо роботи, то страх що коли я зароблятиму на сім'ю, то чоловік перестане заробляти і я буду на нього сердитися. Що буде нехтувати своїми обов'язками і пити, гуляти, тощо (так робив мій батько).

Якщо працюватиму офлайн, залишаючи дітей на чоловіка, то страх що він розбещуватиме дітей поки я працюю (теж так робив мій батько поки мама працювала). Або буде жорстоко чи недбало поводитися з дітьми.

Якщо виїду за кордон працювати до сестри наприклад і проситиму в неї допомоги з дітьми поки я на роботі, наприклад якщо позмінно працювати, то боюсь від неї жорстокого поводження щодо дітей, що таким чином я їх підведу. Ще в сестри є син майже повнолітній. Наприклад якщо з ними залишатиму дітей, то від нього боюся і жорсткості ставлення, і домагань (здається це мій страх щодо чоловічої статі взагалі)
Також страх що коли мене не буде поруч, то діти одне одному можуть завдати шкоди, фізично, психологічно.
Якщо піду на роботу офлайн то страх від чоловічої статі домагань, від жіночої — принижень, насмішок, якщо буду неналежно справлятися з роботою, не одразу зможу адаптуватися.

Ще страх що пішовши на важку і/або неприємну мені роботу зараз то залишуся на ній все життя і не буду ніколи щасливою, не матиму часу і сил ні на себе, ні на сім'ю. (Можу провести паралель що мама важко працювала до пенсії, бачила її завжди незадоволеною, вона була грубою, жорстокою, чужою, байдужою, може не мала сил на дітей через виснаження на роботі)

Варіант шукати роботу щоб працювати вже коли почнеться навчальний рік і діти будуть в школі, тоді їх ні на кого не треба лишати, а поки що закривати потреби за допомогою кредитів — страшно, що а якщо тоді все-одно не знайду роботу, не зможу відробити, віддати, або якщо діти будуть хворіти і треба буде з ними все одно сидіти, або якщо через війну не буде норм навчання чи інші причини — тобто теж не варіант, потрібне рішення яке можна застосовувати вже і наважитися на нього.
Ще через те що місто маленьке і ніби всі всіх знають, то наприклад якщо тут почну звертатися по вакансіях шукати роботу, намагатися, то боюся осоромитися, осоромити чоловіка (що йому буде за мене соромно) чи осоромити дітей, якщо я зроблю якісь помилки, покажу себе з негарної сторони, як невмілу, несміливу, потребуючу.
Щодо офлайн і онлайн роботи також страх що візьму на себе зобов'язання і не зможу впоратися. Чи якщо мені роботодавець не захоче оформляти співпрацю і оплачуватиме за роботу гроші на карту, то в мене виникнуть проблеми з податковою і я матиму штрафи які не зможу оплатити.

Думала що буде більше страхів. Поки більше нічого не можу згадати. Можливо згодом ще допишу.

Дякую за запитання, за увагу.

↩ Реакція на відповідь № 366583 для Яна Валерьевна

Ще дещо пригадалося щодо страхів. Страх, що якщо знайду роботу і буду добре заробляти, то можу ризикнути піти від чоловіка, розлучитися, а потім пошкодую, або він помститься за це, або що знайду іншого чоловіка, який буде гіршим і завдаватиме шкоди мені чи дітям, або якщо розлучуся, то діти мені цього не пробачать, або всі навколо не зрозуміють мене. Або якщо знайду роботу і більш твердо стоятиму на ногах, то буду проявляти злість до чоловіка, буду більш агресивною і поганою.
Або якщо піду на роботу і зароблятиму, то чоловік вимагатиме від мене гроші за те що якийсь час мене утримує, або з мене вимагатимуть гроші рідні, хто мене раніше підтримував фінансово, і зрештою попри всі зус

*і зрештою попри всі зусилля я залишуся в результаті ні з чим і все-одно не зможу жити нормальним щасливим життям.

Ще щодо страхів то є такий страх, що пішовши на роботу офлайн можу зустріти іншого чоловіка, який мені сподобається і я не зможу або не захочу стримуватися, але і побоюсь розлучитися, і зраджуватиму і буду поганою людиною. (З родинної історії — тато звинувачував маму в зрадах, чи були зради насправді — мені точно не відомо)

Також страх що коли буду витрачати сили на роботу, то не зможу в стосунках з чоловіком поводитися достатньо делікатно, тактовно, уважно, і відповідно його ставлення до мене може погіршитися і стати нестерпним.

І ще що якщо всі сили кину в роботу, то не зможу мати ті радощі життя які маю зараз (можливість багато часу бути з дітьми, підтримувати комфортний для мене порядок вдома, займатися фітнесом, дихальними практиками, доглядати за собою, вчитися, читати), і тоді моє життя буде взагалі позбавлене радості.

І ще боюся що працюючи з людьми не зможу з ними підтримувати нормальні відносини. Буду недолугою, дурною, слабкою або агресивною, неприємною, несправедливою. Мене неповажатимуть, будуть ненавидіти або я комусь завдам шкоди, морального болю, тощо.

Перечитуючи те, що я розписала про свої страхи, я розумію що деякі з них зумовлені досвідом травматичних подій. Багато з них ще нав'язані татом, переважно він займався моїм вихованням в дитинстві, і я дуже довго сприймала його як авторитет, а він говорив дуже багато поганого про маму і про інших людей.

Мої страхи по суті трьох категорій: страхи, що мені або дітям хтось може нашкодити, що я можу комусь нашкодити, що нічого доброго не вийде буде тільки гірше і марно намагатися.

І зараз перечитуючи і обдумуючи страхи мені вже здається, що може справа не в страхах. Може в небажанні.

Почала розсилати відгуки на вакансії щодо дистанційної роботи.

Помітила що на момент наближення часу, коли чоловік має повернутися додому, в мене підіймається дуже поганий стан, погане самопочуття. Якесь почуття нестерпності, безвиході, сильно стискає в грудях, не можу повністю вдихнути.

Я думаю тут такий зв'язок, ніби очікування чогось поганого від чоловіка. Раніше він регулярно випивав і коли повертався то були у зв'язку з цим кілька разів серйозні конфлікти. Далі він почав тиснути на мене щодо того, що я не заробляю достатньо. Я навіть не пам'ятаю щоб він сказав якісь погані слова чи конкретні претензії, вимоги, але відчуття тиску від нього. І ніби от він допоміг відремонтувати ноутбук, день проходить, а я ще не знайшла роботу, і це якийсь такий стан відчуття в пастці, що він прийде і дізнається що я досі не працюю. Звучить якось дико і бредово, адже таке за 1 день не вирішується, але відчуття саме таке.

В мене водночас є розуміння що мені і дітям краще буде якщо я зберігатиму сім'ю і ми з чоловіком дбатимемо один про одного і про дітей. З іншого боку стан ніби під тиском весь час через те що він забезпечує а я не маю грошей, і він цим незадоволений.

Хоча я і роблю вклад в сім'ю доглядом за дітьми і домашніми справами але все одно ніби винна перед ним. Але і працювати під тиском не маю особливого бажання. Не можу знайти в собі сил, щоб поринути в це вдосталь наполегливо.

Тобто з одного боку розумно зберігати сім'ю, і я не маю ресурсів щоб піти, з іншого боку стан в якому я не здатна і не бажаю працювати під тиском, і з іншого ще бажання вирватися з цього, але щоб вирватися — треба мати ресурси.

Деколи я хочу залишатися.

Я відчуваю що заплуталась в цьому, в тому що я хочу, і що я можу, і що повинна робити.

Мені моментами нестерпно. Трохи говорила про свої труднощі в сім'ї із сестрами, і вони кажуть що ніколи б не подумали нічого поганого про мого чоловіка. І цікаво що я сама не можу згадати щоб він саме говорив мені щось погане (взагалі за все життя кілька поганих слів від нього звучало), але саме відчуття тиску і що мене не люблять і хочуть змусити жити не так як я хочу, що не цінують те, що роблю.

Я також розумію що фінансове забезпечення мене і дітей це частково моя відповідальність.

Мені зараз хочеться краще зрозуміти, що саме мені заважає рухатися, щоб набути ресурсів для того чи іншого рішення і змін.

Можливо мені заважає переконання, що це несправедливо, що я стільки всього роблю для дітей і по дому, а а. чоловік хоче/вимагає, щоб я ще заробляла гроші.

Хоча ми не домовлялися про такий розподіл.
І я сама не хочу бути лише мамою і домогосподаркою.
І я взяла на себе стільки обов'язків і справ здебільшого через свої травми і прив'язані до них страхи, і він тут здебільшого ні при чому.
Зрештою я і не мушу бути з ним, якщо ми не домовимося про комфортне і здебільшого щасливе для обох співжиття, але щоб мати вибір маю мати свої ресурси.

↩ Реакція на відповідь № 366584 для Алла Володимирівна

Доброго дня, Алла. Дякую за увагу до мого допису і підтримку.

Дякую за рекомендацію медитувати. Завантажила додаток з медитаціями, і вже практикую по кілька хвилин щодня, думаю мені це допоможе.

Зізнаюсь, що деякі Ваші слова спершу викликали в мене обурення:
"спробуйте ще раз тут про себе розказати, фокусуючись на тому цінному і прекрасному, що ви маєте"
"Я хочу вас підтримати в розвитку, а не в звинуваченнях."
— думаю, ці слова мене зачепили через те, що я вибрала проявити себе з позиції жертви, яка є для мене звичною, передбачає можливість отримати до себе жалощі від інших, самій себе пожаліти і уникнути агресії від інших і відповідальності як людини, рівної з іншими.
Втім, розумію, що насправді в мене є потенціал, сила і можливості щось змінити в своєму житті, розумію що я не цілком біла, пухнаста і бідолашна, а різна і доволі здібна до адаптації в різних умовах.

З оцим потрібна допомога, щоб розібратися і навчитися: "Спробуйте кожного дня відноситись до себе так як би ви цього хотіли."

Оце спробую зробити, думаю, це буде для мене зараз корисною вправою щоб побачити своє становище з іншої сторони і з цього взяти якийсь поштовх, ресурс щоб жити далі: "спробуйте ще раз тут про себе розказати, фокусуючись на тому цінному і прекрасному, що ви маєте (це ваші ресурси)."