Не переношу своїх дітей, не маю до них терпіння. Хочеться здохнути від того, що я їх так мучу(

Моя мама сама мене виховувала. Були складні часи, вона не мала де жити, на роботі не платили зарплату, та і нерви в неї в поганому стані, от і зривалась на мені. Психологічно добивала, читала моралі годинами, коли я була менша била мене. Пам"ятаю в років 5 я вже думала про те, щоб викинутись з балкону. Потім мала готову сумку із необхідними речима, щоб піти з дому. Я її в дитинстві дуже боялась але і бунтувала сильно, була неслухняна, робила все на зло... Виходило замкнене коло. І зараз це продовжується. Мене дратує все, що вона мені говорить і те, як вона це говорить, ми придираємось до кожного слова... Спілкуємось лише заради дітей, вона їх дуже любить. До них має терпіння, хоч і не дуже справляється в плані догляду, через це часто сваримось.

З чоловіком у мене складні стосунки. Якось хвилями... Був період, що я хотіла розлучитись, але якось настав момент і я почала старатись якось налагодити наші стосунки. Але щось не дуже виходить... Коли ми зустрічались він був ніжний зі мною, турботливий, я бачила в ньому надійного чоловіка батька. Але коли ми одружились, він дуже мене розчарував, я побачила який він егоїст. Для нього на першому місці тільки він і його потреби.

Старшому синові 4 роки. Зривалась на ньому від народження. В мене була важка вагітність, дуже мене виснажила, потім малий був неспокійний дуже, ще й в розвитку трішки відстає. До 3х років було дуже з ним важко, хоч він порівняно ще не є дуже прикра дитина. Після 3х стало простіше, але народилась дочка, якій зараз рік. З нею не так складно, як було з малим, на ні менше зриваюсь, бо вона менша, але коли і вона капризує, то не завжди стримуюсь(( Найбільше перепадає старшому синові. До нього чомусь найменше терпіння маю.

На рахунок допомоги і відпочинку, з одної сторони, то багато хто допомагає мені з дітьми, свекруха з ними на вихідних сидить, моя мама (правда частіше із старшим, мабуть відчуває, що йому найбільше перепадає від мене).
В будні часом няня приходить погуляти з малими. Але коли з дітьми хтось сидить, то дома море справ, на цілий день їх не забирають. Крім того, мама привила мені рису перфекціонізму, від якої я тепер мучусь і не можу позбутись. Дуже нервуюсь коли вдома неприбрано, брудно. речі лежать не на своїх місцях, а з дітьми це взагалі є нереально, через що я постійно до ночі розгрібаю завали, потім невисипаюсь, потім рано зла і роздратована, і просто забити на все і піти лягти, просто не можу(((
Відчуття, що я як загнаний кінь(
Ні психологічно ні фізично відпочити ніколи не можу. Ще й чоловіка кілька років просила поїхати десь відпочити, так хочеться нових вражень... Але вічно недостатньо грошей, хоч і заробляє він добре, просто не всіє ними ропоряджатись, і мене до фінансів не підпускає. А мені обідно, бо ж дома типу "сиджу і нічого не роблю". Коли намагалась з ним поговорити на рахунок того, що я зриваюсь на малому, він якось дивно реагував на це, замість того, щоб допомогти, в ньому появляласось презирство до мене(( І я перестала йому це говорити, але боюсь це може погано закінчитись(