не знаю, хто я

я боюся, що з мене будуть сміятися.
мене булили діти в дворі, не знаю чи можна це назвати булінгом, але коли я виходила на вулицю в дитинстві, чи йшли додому з магазину, вони сміялися, і кричали в слід, що обріжуть мої довгі косички і здадуть їх на гроші. був момент, коли я каталися на велосипеді і у нього різко злетів ланцюг, з мене тоді також посміялися. і багато подібних моментів. можливо, зараз це смішно звучить, але тоді мені було страшно.
проте, до тих всіх подій, вони зі мною дружили і ми гуляли цілими днями, але одного дня, завдяки своїй подружці, я отримала струс мозку. після того до мене почало доходити, що вони мною просто користувалися. виманювали в мене іграшки і цукерки. я ж була найменша у їхній компанії. тай я перестала виходити на вулицю до них. та й зараз перед тим як вийти в двір мені робиться лячно і руки починають труситися, типу не дай Боже зустріти там когось д них, хоча зараз вони мені нічого не кажуть
в той час у мене в школі були друзі і це було не так важко. але потім моя шкільна подруга, якій я робила проєкти і яка просто користувалася мною, але те я зрозуміла тільки недавно, просто так перестала зі мною спілкуватися. я питала, чому, але вона просто ігнорувала, тому я вирішила, що проблема в мені. я не достатньо гарна чи худа щоб зі мною дружили. трішки дивно, мій 12ти річний мозок видавав деколи таку дурню
тай я закрилася і у мене до сих пір вагон комплексів. а про спілкування з ровесниками і мови немає, бо руки починають труситися, серце б'ється дуже сильно, а мозок тільки і видає "він думає, яка ти страшна і тупа" отаке)
вибачте, що так багато тексту. я люблю поговорити)