Недовіра

Доброго дня Аліночко! Співчуваю Вам. І Ви дійсно праві, коли вважаєте, що ключ до рішення Вашого питання потрібно шукати саме в стосунках з батьком, але і не тільки... Ота сама недовіра, яка "отруює" Вам життя, має під собою більш глибокі корені... Як мама ставиться до свого чоловіка, Вашого батька? Як у них склалися стосунки?

Аліна, доброго времени суток!
Грустно читать Вашу историю.

Завжди є думка, що мене неможливо любити.

А на основании чего такая мысль? По каким причинам Вы не заслуживаете любви?

Как давно у Вас мысли о том, что не заслуживаете любви? Почему не заслуживаете? Бывают ли моменты, когда становится легче, если да, то какие мысли приходят в этот момент к Вам?

Ви пишете, що мусите змусити себе повірити у свою значущість для інших.

Але починати варто з того, щоб навчитися приймати свою значущість для самої себе. Коли людина вважає, що її не можна любити, це означає, що людина сама в собі сумнівається. Тому їй і важко повірити, що хтось інший може її любити.

Мені здається я зовсім нічого не варта і нікому не потрібна.

Тобто Ви не впевінені?

Люди зі мною напевно через те, що я їм зручна якийсь час.

А Ви з людьми заради чого?

думаю, що я така яку любити не можна

А за що любити можна?

Доброго дня Аліночко! Ви пишете, що раніше любили тата, а тепер ні, бо зрозуміли який він... Так, його вчинки не дуже гарні, але... По-перше, танго танцюють двоє: чоловік та жінка - дві половинки одного цілого. Поведінка батька певне дзеркалилася з якимись внутрішніми проблемами мами, однозначно! Окрім того, мені чомусь здається, що у бабусі також з дідусем якось не дуже було... Це все певні життєві сценарії, поведінкові моделі, які, зачасти підсвідомо передаються по жіночій або чоловічій лінії... І діють на рівні рефлексів... Тому "шукати винних" не кращий варіант. Тим паче, що є негласний закон: чим більше ми засуджуємо свої батьків, тим швидше наступаємо на ті ж самі граблі... Отже, потрібні практики прийняття та прощення, однозначно! По-друге, те що Ви зараз відчуваєте, це швидше за все не почуття Вас як дорослої жінки, а почуття "маленької дівчинки", якій було дуже погано в дитинстві.. Отже потрібна робота по відокремленню Вас-дорослої від Вас-дитини... Те, що Вам не пощастило одразу вирішити питання з психологом, ще не означає, що не потрібно працювати знову! Тим паче, що це Ви відчуваєте інтуїтивно, бо зайшли на цей сайт... а випадковстей у цьому житті не буває...

Я розумію це і побувала себе полюбити, але кінець кінцем я починаю себе гнобити і плачу. Відвідувала психолога з цією проблемою, проте результату не бачу. Я зовсім не знаю що робити

Аліно, чи обговорювали ви з психологом, те, що не бачите результатів роботи?
Скільки часу тривала психотерапія?
Можливо ви очікували швидких результатів або не вдалося побудувати довірливі стосунки зі спеціалістом.