Как найти смелость уйти ? С чего начинать жить заново?..

Здравствуйте.

С чего начинается эта новая жизнь? Сейчас она у меня напоминает барахтанье в воде или болоте - ни тыла, ни опоры ни дна.

А как Вы думаете, что будет напоминать Ваша жизнь после того, как разойдётесь с мужем? Какой бы хотели её видеть? Чем хотели бы заниматься?

Нужно будет налаживать контакты с людьми, где-то черпать вдохновение для работы графическим дизайнером (. Учиться слышать себя, а не только других, доверять себе, рассчитывать на себя.

Что вам мешает начать это сейчас? Ощущение, как будто вы закидываете себя в будущее, и там нет опор. Кроме вас их никто вам не создаст.

Сейчас желание одно - закрыться где-то от всех и всего и просто исчезнуть.

Это может быть и нормальным желанием - как для набраться сил, так и привычным способом - избегать проблем. Как это у вас?
В чём видите помощь психологов тут на форуме?

Боюсь, не буду ли жалеть.

О чем жалеть? Расскажите более детально и по факту.
О чем вы можете жалеть, живя на пороховой бочке?
Я не знаю какой вы хотите взгляд со стороны и как он вам поможет, но Похоже вам необходимо работать индивидуально с психотерапевтом. Научиться замечать себя из реальности. А Советы - это у подруг, которых у вас почему то нет.

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже жити у стані знецінення дуже важко... Але, як на мене, Ваше питання з розлученням не вирішиться, бо є набагато глибша проблема і стосується вона Вашої самооцінки та психо-емоційної залежності... І те, що у Вас саме такий чоловік, як на мене, не випадково. Ви потрапили у таку собі схему "жертва-кривдник", яку відповідно, перейняли від своїх батьків, від своєї матері... А це вже рівень поведінкових моделей та установок... зараз, до того, Ви ще й просто психо-емоційно виснажені... Чи є у Вас можливість на деякий час пожити хоча б трохи окремо, щоб знайти сили для внутрішньої роботи?

Чомусь саме зараз у мої 35 , чого я досі не збагнула, я зрозуміла як багато життя вже минуло, як багато того, що не повернеться

Це правда, але інші ваші 35 у вас є шанс прожити інакше.
Починайте

налаживать контакты с людьми, где-то черпать вдохновение для работы графическим дизайнером (. Учиться слышать себя, а не только других, доверять себе, рассчитывать на себя.

.
Працюйте з психологом.

Ви віддали владу над собою своєму чоловікові, вам її і повертати. Бережіть себе

Дякую Вам за відвертість, адже вміння говорити самому собі правду, то вже величезний крок вперед...Знаєте, людина сподівається на краще навіть за мить до переходу у потойбічне життя... Тому цілком нормальне, що Ви маєте надію повністю змінити себе та своє життя... Та у таких складних питаннях як у Вас є один дуже важливий момент: Чи хочете Ви насправді вже щось змінювати? Адже, зачасти, людина яка заплуталася, нічого не робить тільки тому, що глибоко всередині її все влаштовує, якби це не звучало неприємно. І тому все завершується лише підсвідомим сподіванням, що хтось прийде і все влаштує... З того, що Ви написали, як на мене, з дитинства у Вас напрацьована дуже потужна модель поведінки людини, що сама не несе відповідальності за своє життя, тому нею керують абсолютно всі... От Ви пишете про чоловіка "Тому завжди приймала вибачення і поверталася до нього". Те, що Ви йшли після моментів агресії, цілком правильно, але... Чоловіки так влаштовані, що починають сприймати щось серйозно тільки через конкретні і дуже чіткі дії, коли розуміють, що відступати Ви не збираєтся... І для цього одного вибачення дуже замало. Це як маленький хлопчик який зробив шкоду і одразу вибачився... для нього це просто така гра і нічого змінювати в собі він не збирається, бо відчуває, що далі може продовжувати себе поводити як завжди... Є таке поняття внутрішньої межі, кордону, далі за який ми нікого не пустимо і у кожного він різний... Як на мене, у Вас ці кордони дуже розмиті і швидше за все, ще з дитинства... Надмірна прив'язливість, психо-емоційна залежність від близьких людей, страхи, почуття провини блокують сили, які потрібні щоб почати просто почувати себе людиною, а не чиєюсь власністю, з якою можна робити що завгодно... Окрім того, ще є інший бік "медалі". Страхи, образи та претензії - це та ж сама агресія, але завуальована. Їі зовні не видно, але вона має дуже руйнівну потужну силу, на яку оточуючи підсвідомо реагують. А у разі, коли це чоловік, можуть почати реагувати фізично, як у Вашій ситуації... При чому зачасти, така агресія переходить у "спадок" від мами до донечки... Які стосунки у батьків?

Знаєте, а не потрібно нічого міняти кардинально одразу! Та і загалом, я не сторонниця кардинальних змін в родині... Адже це тільки здається, що щоб поміняти своє життя, потрібно робити зовні якісь "різкі" рухи, тоді, як насправді, основні зміни повинні відбуватися всередині нас... От Ви пишете "І тепер я взагалі не маю бажання щось робити, старатися, починати, пробувати.. Навіть на свою зовнішність стала менше звертати уваги. Примушую себе, переконую, обіцяю взяти себе в руки, але щось поки тільки гірше"... А задайтеся питанням, для кого Ви намагаєтеся взяти себе в руки? Для кого і для чого бути гарною? І для чого потрібно намагатися бути фінансово незалежною, якщо в душі залишатися рабськи "приліпленою" до близьких людей? Питання, як на мене, стоїть у напрацюванні самодостатності, без якої жодна з Ваших героїчних дій не принесе ніякого результату... А стати самодостатньою можна лише тоді, коли будуть пропрацьовані оті всі дитячі травми та установки, які, як на мене, ще й досі керують Вами...