Аутизм у девушки

Мне 19 лет, и про аутизм я много стала читать только заметила что многое сходится... Я знаю что только специалист может определить или поставить диагноз, но я боюсь что если я обращусь к нему мне могут поставить неправильный диагноз или напичкать таблетками... Родителям я не хочу розказивать ето, так как почти год назад я узнала что у меня дислексия, мне не хотели верить и поддержки не было почти, я ето трудно пережила, у меня была затяжная депрессия... Сейчас у меня нет депрессии, но часто я волнуюсь за что-то. Я могу сказать что у меня аутизм по таким симптомам:
В детстве играла в одиночку большую часть времени и у меня всегда должно было всё стоять в линейку сложено с великого до малого .
Очень любила собак и щитала их своими друзьями, понимала их .
В школе у меня не было друзей и я не могла понять почему, мальчики меня все обижали.
Потом я дружила с двумя мальчиками, мне с ними было легче общаться, девушки мне казались скучными немного и не понятными.
Ещё я не успевала за учёбой и не уловлювала суть поэтому я просто перестала учиться, интерес тоже пропал.
В старших классах я подружилась с одной девочкой, и многое копировать почала от девушек чтобы не отличаться.

Сейчас меня волнует что я часто не уловлюю контекст в разговорах, замечаю что не смотрю иногда в глаза при розговоре или слишком настойчиво смотрю, заниженная самооценка, не люблю носить всякую женскую одежду неудобную и туфли, всегда в спортивном и удобном, не знаю как правильно общаться с парнями, я не особо женственная с ними а веду себя как друг, меня часто странной называют и не такой как все, выгляжу намного младше своего возраста и веду себя как-то по-детски, не умею лгать, часто люблю одиночество, если мне что-то сильно интересно я погружаюсь полностью в ето и могу даже не есть и не спать долго, с едой у меня тоже проблемы я 1.61 и важу где-то 42, могу просто забивать про еду .
Нащот звуков и чувствительности, я не люблю когда меня трогают, слышу то что другие не слышат, когда болею очень чувствительна к шуму стаю, если шуму много могу даже плакать. Ещё я очень талантливая творчески, знаю стихи на изуст по 40 и больше стовпчиков*, хорошо фотографирую, читаю стихи хорошо, знаю много фактов по некоторым темам, и т.д.
Ещё я слушаю много раз ту музыку которая мне нравится или могу смотреть одно и тоже видео много раз, не люблю перемены внезапные, и живу по ритуалом немного, образно мыслю и фотографическая память.

Ето только некоторые факты .

Буду на українській писати. Чому ви вирішили що це не аутизм?
Саме так схоже поводять себе дівчата з аутизмом, це я не говорила детально, я вже півроку вивчаю цю тему і можу впевнено сказати що я відношусь до аутистичного спектору. З батьками відносини добрі але я не довіряю їм таке і не відчуваю привязаності. Батьки між собою спілкуються, тільки немає близькіх відносин, але і не конфліктів серйозних немає, мене це не зачіпає.
Живу з батьками і братами ,сестрами, з ними добре лажу.
Я працюю няньою але рідко вихожу на роботу, в церкві відповідаю за медіа служіння на підлітковому, співаю в хорі.
Друзів багато, спілкуюсь близько з
двома людьми.
Зараз я місяць не працюю по деяким причинам, ніде не навчаюсь, день вдома, ввечері часто зустріч з друзями чи служіння.
Да страхи у мене є , після депресії осадки лишились, а ще боюсь бути собою, бо я відлічаюсь від інших поведінкою та нестандартним образом мислення, люди це помічають, і боюсь показатись тупою* наприклад в математиці, табличку множення до цього часу не знаю( Дискалькулія) , також дислексія, дисграфія .

Я б не хотіла щоб мені ставили діагноз лише тому щоб до мене було нормальне відношення, так як до цього в Україні відносяться не дуже добре, і не мають розуміння що це, та і я читала що це рахується як дитячий розлад.

Найперше я б хотіла щоб хтось мене зрозумів в моїх проблемах і допоміг мені з ними боротися, або розібратися. Я можу ігнорувати цей факт, але якщо стається якась ситуація схожа я знову страждаю, і закриваюсь тримаю в собі. Можливо якби мені б сказали що так в мене є аутизм, мене б більше розуміли і я б могла відповісти чому я так себе веду бо в мене аутизм, а не лінива, відставша чи страна. Для мене важливо щоб мене розуміли бо я дуже вразлива.

Дякую що вислухали і дали пораду!
Всього вам найкращого!❤

Які ви бачили в себе симптоми? Чому Ви вирішили, що у Вас саме депресія? Батьки бачили Ваш стан? Як на нього реагували? Які у Вас відносини з батьками?

Пам'ятаю що були проблеми зі сном, могла цілу ніч не спати, і весь час потім бути сонною, тривога велика була, радості та інтересу до життя втратила були думкі що я не хочу жити і зробити щось погане собі ( не зробила нічого лише томущо я вірю в Бога і це мене зупиняє), апетиту не було, їла один раз в день приблизно щоб погано не стало, мені було важко щось робити, сила втрачалася, головні болі, нікуди не хотіла виходити сиділа в темноті більшість часу та весь час плакала і думала що це кінець...
В сім'ї я не одна, батьки не знали що у мене депресія, я нікому не розказувала бо боялась що мене насварять і що я себе до такого довела, із-за того що я багато чого читаю , не довіряла...
Вони тільки бачили що я слабша, без настрою і не вимагали особо ніякої допомоги, жалкували, більше нічого не помічали, і я не розказувала.
Я з ними спілкуюсь но не довіряю такі теми , мені здається вони тільки серйозно до цього віднесуться коли їм це скаже психолог чи психотерапевт, а не я.

Це тривало десь 2 місяці, до цього я просто стресовала, це закінчилось потрохи тим що після трьохденого табору для дітей, мене взяли в команду для роботи з підлітками, з командою я часто зустрічалась, здружилася і стала більш веселою і відкритою, я відчувала себе більш потрібною і відволікалась від того всього, за два місяці приблизно я наладила сон майже, хоча до цього часу працюю над самооцінкою і більш відкритою бути, успіхи є в цьому...

Я не можу точно сказати, але все що я описала це правда, і я важко від цього відходила... Забула уточнити що найбільше мені допомогла довіра Богові!

Клас, спасибо! Я так по чучуть и делаю😁