потеряла радость

Здравствуйте, Настя! У Вас есть возможность поговорить с родителями о том, что Вас волнует? Какие у Вас с ними отношения? Обращаю Ваше внимание, что, так как Вы несовершеннолетняя, родители несут за Вас ответственность по закону. Консультация (работа с психологом) возможна только с их разрешения.

Доброго дня, Настя.

Так вот, может есть какие-то упражнения, которые мне стоит делать, чтобы начать открываться людям??

На жаль, спеціальних вправ для початку "довіри і відкриття" іншим не існує. Це проблема в контакті і в контакті вона пропрацьовується (у терапевтичних стосунках з психологом-психотерапевтом). Крім цього, Ваша проблема багатокомплексна, припускаю, що там існує багато чого ще (Ви вказали на емоційну сферу).

Даже самая близкая моя подруга, с которой я сейчас живу, извиняется, если случайно заденет меня, будто мне это противно.

А це вже Ваша інтерпретація ситуації. Подруга Вам прямо казала, що вона думає, що Вам бридко?

А вторая проблема заключается в том, что я опять впала в какую-то депрессивную стадию, я виню себя во всем, мне трудно работать, если я одна, а о чувстве счастья нет и речи.

Депресивний епізод - це Ваше припущення, чи Вам поставив такий діагноз психіатр? Наскільки я зрозуміла, такий стан був і раніше?

Я Вам однозначно рекомендую, для початку, заручитися підтримкою батьків і звернутися індивідуально до психолога-психотерапевта.

Добрый вечер! Почему не разговариваете с отцом ? Жаль, что мама Вас не понимает? Если у Вас действительно депрессия, с обращением к специалистам лучше не затягивайте. Постарайтесь объяснить родителям свои проблемы. Всё-таки они не чужие люди для Вас и пока несут ответственность за Вас.

но я думаю, что она правильная, потому что я говорила подруге, что не тактильная, она видимо восприняла это как «не дотрагивайся больше до меня» и теперь вообще не контактирует со мной физически, даже в таких мелочах когда передаёт мне какие-то вещи

Даже самая близкая моя подруга, с которой я сейчас живу, извиняется, если случайно заденет меня, будто мне это противно.

Ви відчуваєте різницю у цих двох твердженнях? У першому випадку скоріше подруга приняла Вашу позицію і не намагається порушувати Ваші особистісні межі, адже поважає Вас. А от у другому випадку звучить начебто подруга від Вас відсторонюється. По суті, я тут бачу непорозуміння і якщо Ви хочете, щоб подруга по-іншому реагувала, то важливо це відкрито проговорити (наприклад, я не люблю, коли мене обіймають, але я не проти, коли ти мене торкаєшся, коли щось передаєш). Це доросла позиція.

Говорить с ней об этом пока не хочу, потому что, думаю, ничего не измениться.

А щось зміниться, якщо Ви не говоритемете їй про це? Так Ви хоча б даєте їй шанс і шанс цій дружбі. Чи можливо для Вас ця дружба і не настільки важлива?

Я все также остаюсь холодна к ней, а она безразлична в общем-то ко мне.

Замкнене коло: Ви холодна - вона холодна і чи його розірвати вирішувати Вам. Ви не здатні керувати поведінкою інших людей, але здатні керувати своєю. Якщо Ви хочете змін, Ви здатні вносити зміни, Ви можете взяти свої 50 % відповідальності у ваших стосунках і подивитися, що з цього вийде.

Вчера попыталась ей выговориться, показала рисунок, который нарисовала, когда чувствовала себя плохо, а она просто отшутилась.

А якої реакції, якої підтримки Ви хотіли б від подруги в цей момент? Як Ви її підтримуєте у важкі для неї моменти? Знаєте, дуже часто люди "відшучуються" не тому, що їм пофіг, а тому, що їм на стільки не пофіг, що вони бояться зробити гірше і не знають як реагувати. Тоді наше завдання говорити конкретно, якої поведінки ми від них хочемо, а їм обирати - чи вони можуть вам це дати, чи - ні. Чим керувалася Ваша подруга я не знаю, це потрібно детальніше аналізувати саму ситуацію і йти у контакт з нею, а у Вас труднощі у встановленні контакту.

Я решила, что больше не хочу пытаться открыться ей, наверное я постараюсь вернуться в начальную стадию наших отношений, постараюсь стать веселее с ней, проще и не говорить о своих проблемах, возможно и общаться и жить с ней тогда будет легче.

Вдягнути "маску веселості" - не вихід. Ви лише погіршете Ваш стан, адже стримуватимете свої негативні емоції, не даватимете їм вихід + стосунки аж ніяк не покращаться, а стануть "штучними".

но с папой я почти не разговариваю

С отцом не разговариваю, потому что он сам довольно отстранённый и холодный человек, поэтому я просто-напросто ещё с детства привыкла, что к нему за советом нельзя.

Ну и в принципе это будет очень странно, если я так приду и начну ему рассказывать о том, что чувствую, мы даже и по поводу любых других более поверхностных тем не разговариваем.

А ось і орієнтовна причина, чому у Вас труднощі із контактом, адже саме батьківська сім'я - наш перший досвід контакту, на основі якого ми будуємо модель контакту з іншими. Таке відчуття, що Ви зараз займаєте таку саму позицію "відстороненості" по відношенню до інших, як Ваш батько по відношенню до Вас.

у нас с ними очень хорошие отношения, я их люблю, как и они меня

На жаль, Ви суперечите самій собі. Якби у Вас були хороші стосунки з батьками, Ви б вільно говорили з ними про Ваші переживання, а вони б Вас підтримували.

Ещё скорее всего от разговора с родителям меня останавливает то, что я не хочу стать какой-то обузой или неблагодарной для них, грубо говоря, скорее всего мама ответит «мы все для тебя делаем, а ты ещё жалуешься», потому что они и правда очень много вкладывают в меня и я часто чувствую себя виноватой, когда прошу что-то, а тут ещё и сказать им, что при всем при этом, мне возможно нужна помощь специалиста...

Як думаєте, батьки, які люблять свою дитину будуть грати на її почутті провини? Вони будуть їй пригадувати, коли вона для них "не зручна", що вони багато вкладають у неї? Коли вони Вас народжували, то знали, на що ідуть і що це відповідальність та певні обов'язки. З Вашого боку я не чую захмарних претензій, я чую дівчину, якій зараз погано і яка потребує підтримки для свого психологічного здоров'я, яке немаловажливе, ніж фізичне. Ви неповнолітня і Ваші батьи опікуни, які відповідають за Ваше психічне і фізичне благополуччя перед законом. На жаль, це дуже поширений механізм для контролю і впливу - викликати штучне почуття провини. Мені дуже сумно зараз це читати і я гніваюся на Ваших батьків.

В общем может показаться, что она как-то жестока со мной, но это не так

говорить с мамой даже не про себя, а про депрессию в принципе она сказала, что это все надуманное, а когда говорила, что периодически не узнаю себя на фотографиях или теряю реальность (сейчас уже нет, просто у меня был довольно трудный период прошлой зимой), то она грозилась сдать в психушку и быстренько мою «депрессию» вылечить.

Я з Вами не погоджуюся, її поведінка свідчить про зовсім інше. Вона з Вами жорстока. Розумію, що Ви хочете на несвідомому рівні захистити Вашу маму, адже це дуже боляче визнавати, що Ваша мама жорстока, але це так.

Поэтому думаю, что мне и правда легче просто подождать и не мотать нервы ни себе, ни им.

Як Вам сказати: чим довше Ви не лікуєте рану, тим більше вона гноїться і тим важче, тим довше її потім лікувати + більша ймовірність постефектів. Ви можете не чекати училища, а повідомити батькам, що так, як вони не визнають серйозність Вашої проблеми, то звернетеся у соц. службу за психологічною допомогою (а там їх зможуть притягнути до відповідальності, хочуть вони цього, чи ні). Зазвичай, коли батьки чують такі слова, то нарешті згадують про свої обов'язки і погоджуються на індивідуальне звернення. Якщо ні і після цього, то підете в соц. службу. Вам немає чого втрачати.

надеюсь, что психолог при училище мне все-таки немного поможет, может и не депрессия

Насправді, мене схвилювали Ваші наступні уточення:

периодически не узнаю себя на фотографиях или теряю реальность (сейчас уже нет, просто у меня был довольно трудный период прошлой зимой)

я виню себя во всем, мне трудно работать, если я одна, а о чувстве счастья нет и речи.

такое было и раньше, но раньше так называемые «эпизоды» сменялись как американские горки, то чувство какой-то непроглядной тоски и темноты, желание просто исчезнуть, а потом прилив энергии, берусь за изучение языков, новые книги. А сейчас все более плавно, от «плохо» (грустно, печально, обреченно даже как-то) до не «так уж и плохо» (не грустно, но и не счастливо, никак).

Я б Вам рекомендувала звернутися індивідуально до психіатра для діагностики Вашого стану, адже психолог цим не займається. Ми можемо лише "бачити", коли необхідна додаткова співпраця із іншим спеціалістом та направляти. Розумію, що для Вас це звучить страшно і Ви можете, для початку, звернутися індивідуально до психолога, щоб провідчувати сам процес, але обов'язково розкажіть йому про ці моменти. Припускаю, що у Вашому випадку важливо працювати на двох рівня: біологічному (фарм. підтримка) та психологічному (індивідуальна психотерапія), адже все зводиться до біопсихосоціальної моделі.

то она грозилась сдать в психушку и быстренько мою «депрессию» вылечить.

Щодо цього. Бачу у Вашої мами страх і неправильні установки щодо сфери психічного здоров'я, які вона може передати Вам, тому мені важливо про це написати. Не існує виключно поняття "норма-патологія", насправді все набагато складніше, є багато проміжних відтінків. У "псіхушку" Вас ніхто не зможе запихнути без Вашого бажання, для цього існує відповідний закон + вся інформація є конфіденційною (лікарська таємниця). На стаціонар зазвичай відправляють "буйних" пацієнтів, які загрожують іншим, або собі, пацієнтів у тяжкому стані, або ж коли потрібно підібрати діючу речовину якомога більш ефективно. Крім цього, існує приватна психіатрія, куди Ви також можете звернутися. Коли у Вас болять зуби - Ви йдете до дантиста, коли у Вас можлива депресія - до психіатра. Це нормально.

я ее всегда активно поддерживала, писала огромные смс с разными вариантами решения проблем, пыталась ей донести, где она не права, что нужно сделать, чтоб больше не волноваться по какому-то поводу, на что она могла просто прочитать и проигнорировать, либо написать да, спасибо, но потом наступать на эти же грабли опять, как будто она меня и вовсе не слышала.

Скоріш за все, Ваша подруга хотіла інший різновид підтримки - співчуття, а не пропозиції по варіантам вирішення.

тогда я сказала, что раз после стольких моих объяснений я до неё достучаться не могу, то ей нужно только обращаться к психологу и уже так решать свои проблемы, на что она обиделась.

Звісно образилася, адже вона хотіла, щоб Ви її жаліли і підтримували її позицію Жертви і грали у психологічну гру "Бідняжка", а Ви цього не зробили). Таким чином вона отримує увагу і визнання, якої їй не вистачає, але це як колодязь без дна - вона цим не наповнюється. Це виснажує. Ви не зобв'язані грати у цю гру.

то она отвечала дословно «ну ты же знаешь, что я тебе ничем не помогу, я не знаю, что тебе писать», думаю теперь немного больше понятно, почему я уже просто не хочу пробовать ещё с ней говорить серьезно.

Ну так для Вас підтримка - це пошук варіантів вирішення проблеми (що скоріше межує навіть з роллю психолога), а для неї - це просто вислуховування. Тому тут Ви і не сходитеся. Питання наступне - що Вам взагалі дає ця дружба?

она все так же отвечает мне «я не знаю, что писать».

Бо вона щиро не знає цього, тому Вам відкрито про це говорить). Можливо вона дійсно не знає як вирішувати ту чи іншу проблему (накидувати варіанти, аналізувати разом), адже не здатна робити це навіть для себе. Якщо Ви чогось хочете від неї, то було б добре говорити чітко чого. А далі вже вибір за нею.

Я понимаю установки моей матери, но у меня на этот счёт, к счастью, мнение совсем отличается от неё, поэтому за помощью я точно обращусь.

Радію Вашій усвідомленості.

Ответ отредактирован автором 08-01-2022 16:35:48

Здравствуйте, Настя! С наступившими и наступающими праздниками Вас. Простите, что раньше Вам не ответила. В принципе коллега многое Вам объяснила. Но хочу остановиться ещё на одном моменте
Вы считаете, что будет странным, если Вы подойдёте к отцу и заговорила о своих чувствах. Вам так кажется потому, что Вы практически никогда этого не делали. У Вас нет такого опыта. Родители не научили Вас с ними общаться. Возможно, они и сами не очень умеют это делать. Но если Вы скажите отцу, что у Вас могут быть серьезные психологические проблемы, разве он не захочет Вас услышать?