Доброго вечора!
Знаєте, я Вам скажу так. В кожній родині бувають складні періоди, і моменти, коли хтось хоче розлучитися. Це життя і воно іде по синусоїді. Не буває безтурботних стосунків в принципі. Тому те, що Ваша дружина погодилася трошки почекати, вже дуже гарний знак. Значить Ви змогли знайти правильні слова і почали правильно діяти.
Інша справа, що тепер Вас переслідує невпевненість і сильний
страх зробити якусь помилку...
Насправді, якщо б Ваша дружина остаточно вирішила розлучатися, Ви б її вже не вмовили. Бо так влаштовані, у своїй більшості, українські жінки, що дуже довго мовчки терплять, а потім зриваються і за одну мить все остаточно руйнують, найперше, шкодячи собі. Це все наслідки певних етнічно-соціальних установок: "Терпіти, щоб люди чого не сказали... Щоб не залишитися самотньою... Бо всі терплять... і т.д." Адже, ніхто в дитинстві своїх дітей не вчив висловлювати почуття, відверто говорити про те, що не подобається, що заважає щасливо жити... От і Ви чомусь десять років свого життя "заглядали у чарку? Навряд чи від великого щастя...
Певне, може бути багато прихованих причин, чому саме у дружини склалося таке сприйняття Вас та стосунків з Вами вцілому - насправді, з цим можна розібратися навіть,якщо дружина не хоче іти до психолога.
Але як на мене, є одна, дуже важлива причина, яка лежить на поверхні.
От Ви пишете: "Я обожаю её. Очень люблю...". Коли ми щось пишемо або говоримо, зачасти, несвідомо, проявляємо саму суть проблеми. Саме слово "обожаю", тобто "обожнюю", означає - сприймаю свою дружину як певну "ікону", на яку молюся... Тобто, не розуміючи цього, приписую дружині якості Бога, Богині...
А отже, знову ж таки, несвідомо, очікую від коханої людини відповідної ідеальної поведінки. А коли жінка кохає, вона такі речі відчуває і намагається щосили відповідати очікуванням чоловіка.Тому весь час знаходиться в напрузі, щоб не схибити...
Насправді, зараз Ви помінялися місцями і в деякій мірі, тепер Ви вже на собі відчуваєте те ж саме, що і Ваша дружина відчувала роками... Уявляєте, як вона втомилася?
Ваші стосунки - це качелі. То вона Вас обожнювала і була ладна все терпіти, навіть коли Ви безбожно пили, тепер Ви... Це так звані, співзалежні стосунки, в яких люди просто міняються періодично ролями: жертва - аб'юзер. Тепер Ви, певним чином, зайняли роль жертви... Але чи довго зможете терпіти? Вам уже важко...
Який вихід?
Потрібно не розлучатися, а просто виходити із таких залежних, задушливих стосунків, в яких мало "повітря" і суцільні очікування одне від одного.
В парі люди схожі на взаємопов'язані ємності. Якщо в одній ємності води прибуває, вода прибуває поступово і в іншій. Тобто, якщо Ви внутрішньо глибинно змінитеся і з позиції обожнювання (пристрасті), а отже, сприйняття дружини як власності, перейдете на рівень любові, а отже, почнете поступово трансформуватися і навчитеся певним премудростям у спілкуванні, дружина зможе почати нормально "дихати" в Вашій присутності і відверто з Вами про все говорити. Тому, в решті решт, розслабиться, і зможе бути щасливою. А якщо жінка з чоловіком щаслива, для чого їй від нього іти і шукати когось іншого? Адже, це зайві клопоти, насправді. Від добра добра не шукають.
"Но теперь проблема у меня в голове. Что мне делать? Как мне сней жить?..."
Почати розбиратися з психологом, найперше, не з дружиною, а зі своєю головою...
Відредаговано автором 12-02-2024 21:23:54