Question

15-03-2024

Здрастуйте, проблема в тому що я постійно в стресі і в тривозі через страх ,що дитина має якусь хворобу. Неважливо чи то маленька подряпини чи щось серйозне. Постійно думаю що він може захворіти чимось страшним і навіть звичайна простуда викликає у мене паніку. Доходить до того, що я постійно його розглядаю під різними кутами чи немає в нього чогось підозрілого мірою температуру різними термометрами по декілька раз на день . Не можу жити спокійно постійно переживаю. Я розумію що це не норма, і розумію що моя дитина фізично не може мати стільки багато хвороб яких я підозрюючи, розумію що сама себе накручую. Але нічого не можу з цим зробити, воно саме. От сидимо ми їмо він моргнув пару раз сказав що чешется око, а у мене в голові вже думки чи не осліпне він, якась подряпини на грудях а я думаю чи це не рак і т.д. Не знаю як мені з цим впоратись, і ще такий стан не постійно тобто не кожен день коли гарна погода і коли я в компанії людей сім'ї чи друзів це не так масштабно іноді хіба є думки. А коли похмура погода і я сама один на один з дитиною все нічого не можу зробити думки знають мене.

Питання від: Lalala; Вік: 29

подобається запитання?

А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

score 2 · Answer 1 · 2024-03-15 07:08:20

Хочу Вас заспокоїти: бажання захищати свою дитину – це нормально. Але ірраціональний, гіпертрофований страх погіршує якість життя.
Ви дуже відповідальна людина, всі хочете контролювати, а це неможливо і породжує тривожність.
До речі, це характерно для люблячих батьків. Це одна із сторін «синдрому відмінника».
Але якщо тривога і страхи стають нав'язливими, коли вони заважають жити, це ненормально і потрібно звертатися до психолога.
Не можна «ховати» від себе свої тривоги та страхи. Продуктивніше з ними взаємодіяти. Потрібно говорити собі: "так, це нормально відчувати занепокоєння за свою дитину. Так, часом я почуваюся безпорадною, але це також природно".
Подумайте, яка ймовірність того, що події розвиватимуться саме так, як Ви вважаєте?
Якщо у Вашому оточенні є тривожні люди, по можливості скоротите час спілкування з ними.
Намагайтеся виключити перегляд передач і читання повідомлень ЗМІ, які посилюють у Вас тривогу.
Звичайно, можуть бути інші причини Вашої тривожності, але за листуванням все обговорити неможливо.

Ірина Миколенко психолог Полтава · Answer 2 · 2024-03-15 09:58:16

Доброе Утро!

Вам нужно к психиатру обратиться. Или к психотерапевту.
Вы уже себя не можете контролировать - свои мысли.
По разным причинам.
Возможно в детстве у вас было слабое здоровье - и вы теперь свои же страхи, и опасения с прошлого своего личного опыта - переносите на ребенка.
Либо вас так воспитывали родители - тоже были тревожные родители.
Либо вы сама боитесь заболеть - и быть немочной и слабой. ( потому свои страхи переносите - на ребенка)
Либо же боитесь неосознанно, что справитесь с такой нагрузкой - что сможете вылечить ребенка - что хватит у вас сил это пройти.
Либо же это неосознанное желание контролировать слабого - доминировать над ним - и так самоутвердиться и быть нужной. Желание контроля и власти.
Все это само не пройдет - вам нужна психотерапия.
Это у вас первый ребенок?
И как вы сами относитесь к своему здоровью?
Как вас воспитывала мама?
Как относиться отец к ребенку? Помогает ли он вам?
Есть ли еще ктото, кто занимается ребенком? ( помимо вас)

score 4 · Answer 3 · 2024-03-15 10:00:38

Доброго ранку!

цитата:

Не знаю як мені з цим впоратись,

Відповідь очевидна - розбиратись з причинами Вашої тривожності і працювати з ними у взаємодії з психологом.
Любити дитину і дбати про неї - це добре. Проте, коли перейдена межа здорового балансу, коли хвилювання надмірне і безпідставне, то така поведінка не може вважатись нормальною. Вона шкодить мамі. І вона шкодить дитині, бо несвідомо через почуття впливає на неї, формуючи певний патерн.

Декілька питань важливо прояснити.
Скільки років Вашій дитині?
Що можете розповісти про перебіг вагітності і пологів?
Які у Вас стосунки з чоловіком? Чи допомагає і оберігає Вас?

Окремо про Ваше дитинство - що пригадуєте про ставлення батьків до Вас? Наскільки вони були дбайливими, спокійними чи тривожними?

score 2 · Answer 4 · 2024-03-15 11:18:23

Доброго дня, Lalala. Судячи з того, що ви пишете, щоби впоратися з такою патологічною тривожністю вам дійсно потрібна допомога фахівця. Чим скорше, тим краще. Бо це стосується не тільки вас, а й дитини. Хлопчик відчуває вашу тривогу і розуміє це так, що світ небезпечний для нього, а він не може сам із ним впоратися. Він більш ніж ймовірно виросте безпорадним. Не допустіть цього. Мама повинна давати дитині відчуття безпеки, любові та спокою, а не постійний страх за життя. Якщо вона сама цього не відчуває, дитині ніде це взяти.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 5 · 2024-03-16 01:54:53

цитата:

Не знаю як мені з цим впоратись

Самостійно ніяк.
Якщо думаєте про дитину, то думайте і про те, що якщо все буде продовжуватись і далі таким же чином, то з дитини виросте така ж тривожна людина, як і Ви. Навряд чи Ви цього бажаєте.
Тому вибирайте собі спеціаліста, який працює з тривогою і починайте психотерапію.

Постійно переживаю за здоровя дитин