Хлопчик 6 років, прийшов додому з татом, і відверто засмутився що я вже була вдома, бо любить більше гратись з татом і не любить щоб заважали. підіійшов до мене і сказав що його щось турбує. Потім сказав «мама, я хочу щоб ти померла». Коли я запитала чи ти розумієш що це означає? Він сказав «так, тебе просто не стане». Потім я довго пояснювала що таке коли мама помирає, дитина розплакалась і сказала що такого не хоче. Та все ж, дуже тривожно через цю розмову. Сьогодні намагалась теж донести до нього, поговорити, сказала що не можна бажати людям померти, чи хотіти вбити їх. І тут син каже: «та, я тобі хотів таке сказати, що хотів вбити тебе». Сказати що я впала в стан шоку, це нічого не сказати... акуратно почала випитувати чи він розуміє що це таке, то сказав що це так як вдарити і людина впаде. «Так як в фільмі ми бачили як дядя вистрілив собі пістолетом в голову». Після більш ретельних розпитувань виявила що він не розуміє що вбити, померти, це назавжди і каже що він зовсім того не хоче, просто таке говорить. Порадьте, як бути?
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
Здравствуйте!
Вы правильно делаете, что всё объясняете. Ребенок в 6 лет ещё многого не понимает
Доповнення від автора питання·
Дякую за відповідь! Хочу уточнити, що ніяких проявів жорстокості у дитини не було і немає. Він сказав цю фразу зі страхом. Він розумів що каже щось погане, проте не розумів до кінця який зміст вкладений в цю фразу. Тривожно від того, що він потім зізнався, точніше я його випитала, що насправді не хотів мене обідити тим, що хоче провести час з татом і тому захотів щоб я померла.
Павел Леонидович Басанский (Киев)
психолог
Психолог більше не активний на сайті
Тут значно більше всього ніж Ви думаєте.
Дитина відчуває до Вас злість. І це нормально. Бо кожна людина має право на всі почуття, зокрема й на це також. І його слова - це прояв цієї злості на Вас. Тому справа не в розумінні ним смерті чи вбивства, а в тому, що якісь Ваші дії викликають в нього злість. Знаєте які?
цитата:
насправді не хотів мене обідити тим
А чи часто Ви ображаєтеся на хлопчика? І чи часто говорите йому про це?
Однозначно раніше доволі нерідко траплялись моменти, коли казала йому що та чи інша його поведінка мене ображає. Замічаю за дитиною що зараз з татом йому ніби легше, незважаючи на його більшу суворість, а поруч зі мною дитина напруженіша, хоч я намагаюсь з ним багато спілкуватись, роз‘яснювати якісь незрозумілі моменти. Проте ось такі його слова просто вибивають ґрунт з-під ніг і елементарно не знаєш як правильно реагувати та діяти в таких випадках...
Доповнення від автора питання·
Перші прояви цих «поганих» думок з‘явились у вересні, що збіглось з прийняттям у перший клас. Дитина приходила зі школи і тривожилась, казав що хоче назвати вчительку, однокласників, нас (батьків) дурними, тупими. Хоча в школі жодних зауважень до нього не було - «золота дитина». Ми спершу пояснювали що так нікого називати не можна і просили, і дуже довго просили, і зробили, як я тепер вважаю, фатальну помилку - ми його за це насварили, наказали, що тільки ситуацію загострило, бо син казав такі речі частіше і до того ще додався страх того, що його насварять. Спільними розмовами, іграми, пояснюваннями ми цього позбулись. І от знову такий випадок, тільки з новими словами. Каже що погані думки (мається на увазі когось обізвати) в нього не зникали , він просто іх не говорив. А тепер, каже, що йому важко їх тримати в секреті і батькам це треба говорити. Загалом дитина дуже чутлива і вразлива.
Yupiiap, доброго времени суток!
Поддерживаю коллегу - это вопрос гнева или злости реб1нка на Вас. Вы для него источник очень неприятных переживаний от которых он хочет избавится. Именно от переживаний, а не от Вас.
цитата:
Однозначно раніше доволі нерідко траплялись моменти, коли казала йому що та чи інша його поведінка мене ображає.
Ребёнку 6 лет - раньше - это с какого возраста он слышал слово "обижаюсь"? Как думаете он понимал смысл этого слова? И это не про "я ему обьяснила" - это про возрастные возможности ребёнка.
Подозреваю, что Вы с ребёнком разговариваете не в контексте его возраста, перегружаете его, он устаёт от информации которую Вы на него вываливаете и которую он, в силу своих лет, ещё не способен перевалить и нести. Собственно и в ситуации с пожеланием смерти - Вы вывалили на него вагон знаний, но не интересовались им - его переживаниями, состоянием, как он это представляет, что думает...
Думаю тут вопрос больше к Вам - чего Вы боитесь? Какой страх у Вас есть в контексте воспитания ребёнка?
Чим Вас так бентежать ці "погані думки"?
Вам самій хочется іноді когось обізвати? Це ж нормально злитися
Дитина повинна відчувати злість до оточуючих. Не може такого бути, що все завжди влаштовує.
Ваше завдання як батьків - допомогти йому виявляти злість та причини цього почуття, навчити правильно її висловлювати.
Наприклад, коли дитина каже, що вчителька дурна, не треба сварити або з тривожними очима допитувати. Спитайте спокійно, чому він так вважає, уважно вислухайте, намагайтесь зрозуміти, підтримайте.
"Ти сердишся на вчительку, тому що вона не дозволяє гратися на уроці, розумію"
Так само ви можете виявляти труднощі дитини у вашій сімї, у спілкуванні з батьками. Без тиску
Ставтеся з повагою до почуттів сина та дайте йому можлівисть їх вільно висловлювати. Не ображайтейсь, не лякайтесь і не сваріть за це.
Скоріше за все, Вам це буде важко. Погоджуюсь з колегою, що питання тут більше у Ваших психологічних труднощах. Звертайтеся за допомогою до психолога.
Доповнення від автора питання·
Дуже переживаю не справитись з відповідальністю, упустити якийсь «тривожний» момент. Я сама загалом тривожна мама і хочу старатись тримати все під контролем, можливо саме тому так реагую на якісь такі речі, які говорить син. Ймовірно треба шукати причину в собі.
Ваша уважність та відповідальність як мами викликає повагу.
Ви розумієте, що у Вас є труднощі, та частково розумієте, які саме. Також Ви звернулися сюди, щоб дізнатися думки психологів.
Ви на правильному шляху, це головне)
Доповнення від автора питання·
Дуже дякую за підтримку. Тому, як я правильно, зрозуміла, такі слова, які так лякають дорослих, з дитячих вуст не мають ніякого такого підгрунтя, які дозволять подумати, що дитина здатна зробити те, про що говорить? Бо я частково розумію, що моя проблема в тому, що сприймаю все буквально і зарано перевела стосунки з дитиною на рівень стосунків як з дорослим. Порадьте, як діяти, щоб допомогти собі і дитині позбутись тривог з приводу таких думок і переживань?
Ви правильно розумієте, що такі слова дитини не слід сприймати буквально. Дитина висловлюється, як може це робити на данний момент. Навчити сина розуміти, що саме він відчуває и чому, можете Ви.
"Порадьте, як діяти, щоб допомогти собі і дитині позбутись тривог з приводу таких думок і переживань?"
Вам в першу чергу треба допомогти собі позбутися тривог. Дитина тривожна, коли тривожна мама.
Це запит на психотерапію
Порадьте, як діяти, щоб допомогти собі і дитині позбутись тривог з приводу таких думок і переживань?
Очень рекомендую поработать с психологом. Вы сами понимаете и озвучили, что у Вас есть страх, повышенная тревога, контроль. Для отношений с ребёнком, впрочем как и для любых других - эти переживания очень разрушительные как для каждого в отдельности, так и для пары. Они у Вас возникли не на пустом месте, предположу, что корнями эти эмоции уходят в Ваше детство. Скорее всего это не прожитые не проработанные травмы, печальный опыт. Скорее всего Вам необходимо сейчас бережное отношение к себе, чтобы разобраться в происходящем, найти корень и удалить его. а это возможно только в совместной работе с психологом. Так что выбирайте специалиста и начните заботиться о себе (как в самолёте - кислородная маска надевается вначале маме, а уж затем ребёнку).
Мудрости Вам и позаботьтесь о себе!
«пояснювали що так нікого називати не можна» - таким чином Ви «перекреслювали» почуття дитини (злість на когось, на вчительку чи на Вас) і давали так звану «заборону» на негативні почуття.
Але ж почуття такі існують, і відчувати злість до когось цілком нормально.
Але що з ними робити – дитині не пояснили, просто сказали «не відчувай».
Він як може «старається» бути таким, яким мама хоче його бачити – але ж це нереально, бо це треба перестати бути живим і маючим різні почуття, і агресію також.
Він як може намагається знайти вихід – по-дитячому він його знайшов, бо бачив таке в кіно. А от як інакше чинити з так званими «негативними» емоціями – він ні в якому кіно не бачив, і ніхто не навчив його.
Так, слова дитини й справді не означають те, що він озвучив, бо він не здатен ще охопити всю суть питання. Тому хвилюватися за те, що дитина «хоче вбивати» не варто.
Але варто звернути увагу на почуття вашого сина – дозволити йому проговорити все те, що його хвилює (і те, що вчителька «дура» також), а не вчити його робити вигляд, що злості немає.
Дуже гарним методом опрацювання емоцій є активне слухання.
І важливо НЕ пояснювати синові те, що хотілося б «донести», а НАСПРАВДІ дати йому можливість опрацювати ті емоції, які його хвилюють.
Є дуже цікава (та корисна) книга для батьків Ю.Гіппенрейтер "Общаться с ребенком. Как?»
Там дуже наочно розповідається про активне слухання, а також про багато інших важливих моментів становлення стосунків з дитиною.
Дуже дякую за таку відповідь! Хотіла б наголосити, що такі слова він каже не в момент злості. А просто, принаймні як мені здається, підходить і каже «я подумав таке-то, таке-то» і дивиться на мене очікуючи реакції. Тобто як тільки з‘являється в нього така думка, яка здається йому нехорошою, він підходить і одразу з нею ділиться. Не каже це навмисне, а швидше боїться тих думок, хоча ми неодноразово і багато пояснювали що думати таке нестрашно, що це буває у всіх і переживати стосовно цього не варто. Я більше хвилююсь як допомогти йому не турбуватись з приводу тих думок
Син «турбується стосовно тих думок» - не сам по собі, він турбується, бо знає, що Вас це турбує.
Він ніби запитує у Вас дозволу «а мені можна так думати і так відчувати», ніби хоче дізнатися «а ти мене будеш любити, якщо я буду ТАК думати і відчувати».
Тому, щоб він не турбувався, важливо, щоб Ви змінили своє ставлення до цього.
Не треба виховувати зовнішню «вихованість», варто розбирати почуття, і його, і інших людей, які виникають у складних ситуаціях (конфлікти, непорозуміння).
Ваші «така поведінка мене ображає» - дитина хоче залишатися для мами «хорошою», але мама і сама не знає, як це може співіснувати «хороший» і «обзивається на інших». Тому Вам варто опрацювати цю тему про саму себе, бо дитина тільки транслює те, що дорослі в неї «вкладають».
Тут виглядає як «подвійне посилання» - «ти мені кажи все»/ «так казати не можна».
Дякую вам за відповідь. Замислюючись, думаю таки моментами ми можливо і справді спантеличували його незрозумілими для нього посланнями чи очікуваннями
Павел Леонидович Басанский (Киев)
психолог
Психолог більше не активний на сайті
цитата:
нерідко траплялись моменти, коли казала йому що та чи інша його поведінка мене ображає. Замічаю за дитиною що зараз з татом йому ніби легше, незважаючи на його більшу суворість, а поруч зі мною дитина напруженіша
Це саме через те, що:
цитата:
Я сама загалом тривожна мама і хочу старатись тримати все під контролем
А подібні прояви не можуть не напружувати. Будь-кого. А тим більше - дитину, ще й чутливу.
Бажано з цим щось зробити. Щоб не зробити життя власної дитини нестерпним і не вимусити її від Вас дистанціюватись.
цитата:
Хоча в школі жодних зауважень до нього не було - «золота дитина»
І це найгірше, що може взагалі бути. "Золоті діти" - найнещасніші діти на Землі. Тому що весь час намагаються виправдовувати очікування спочатку своїх батьків, а потім і всіх інших, і не живуть своїм власним життям. Потім ходять до психологів.
Щоб цього не сталося - краще до психолога походити Вам. І пропрацювати свою тривожність, а також правильність.
Доповнення від автора питання·
Ймовірно я не до кінця правильно виразилась стосовно визначення «золота дитина» в школі. Малось на увазі що жодних тих «страшних» слів, які він говорить вдома, він в школі не говорить, лише близьким, що я розумію як те, що він нам довіряє і ділиться з нами своїми переживаннями.
Павел Леонидович Басанский (Киев)
психолог
Психолог більше не активний на сайті
Так, я так і зрозумів.
Він довіряє і ділиться з вами, але в школі надягає маску "золотої дитини" - тому що саме ви навчили його того, що треба бути гарним і не можна бути поганим. Але ж у нього не виходить бути ТІЛЬКИ гарним! І ні в кого не виходить. І це його й турбує, починає тривожити. Це якраз цю "правильність" я і мав на увазі.
Це питання архівовано. Нові відповіді більше не приймаються.
