Робота з психологом, психотерапевтом

Меня все раздражает ...Не могу взять ответственность за свою жизнь...Когда стоит заканчивать ходить к психологу и как єто правильно сделать? Я чувствую вину перед психологом,что лишаю его выручки,когда уйду. Как выкинуть эти мысли из головы?

Очень активный не могу долго стоять на одном месте сидеть и тд, могу что-то писать отвлечься и написать то на что отвеклся а ту мысль я уже забыл мне нужно записывать что-то важное чтобы не забыть, могу забрать что сделал за день(лет 7 назад помню что спрашивали чо у меня прощишло за день я не мог вспомнить что я делал). Я не знаю может ли быть диагнозом?

Доброго дня. Про себе. Жінка, 35 років, є робота, є епілепсія. Стаж захворювання 19 років.
За час війни здоров\'я погіршилось. За весь час захворювання я так і не знайшла відповіді на питання, чому я маю приймати себе, любити себе такою, коли: є захворювання, це видно, це неприємно, це не можна сховати під макіяжем чи ще якось. Я вже зверталась до спеціалістів. Що я почула? "Ну ви лікуєтесь. Ви гроші витрачаєте. Не треба ненавидіти себе. Можливо у вас ще питання є, давайте їх обговоримо"
"Що ви відчуваєте? Я ненавижу себе. Дратує власний голос, власна мова. Не хочу взагалі нічого відчувати. Нууу тоді вам не треба до психолога"
Для розуміння ситуації зі мною спілкуються або по роботі або за гроші(психолог, тренер та ін.)
В кращому випадку це буде корректно. В гіршому випадку, я дізнаюся, чому моє захворювання не можна приховати, та людині то неприємно.
Я розумію що ніхто нікому нічого не винен. Не розумію, чому ефтаназія в нашій країні заборонено.
Це окрема історія пошуку, як то втілити і чому це заборонено. Не покидає відчуття, що то не честно.
Я писала що стан погіршився. Так ось, щоб дізнатися що буде далі, знадобитися змінити 5!!! лікарів-психіатрів. Щоб зі мною ТУПО КОРЕКТНО
поговорили. Без осуду відповіли на мої запитання.
Зараз бувають дисфорії. Це коли ДРАТУЮТЬ ЛЮДИ!. Настільки, що є бажання нанести фізичну шкоду незнайомцю. Чи не незнайомцю.
Просто тому, що людині добре, а тобі морально погано.
Як це лікується? Ніяк.
Що далі? Зниження інтелекту. В гіршому випадку до 200 слів рідною мовою. Розпад особистості. Все...

Я не знаю скільки я ще зможу працювати? Лікар каже зараз важко, зараз дратують люди. Далі буде гірше.

Я не знаю як радіти життю з такими вихідними даними? Критика до особистої поки що збережена.

Прохання не пропонувати спостереження за природою. Коли мене не буде, природа залишиться.

Прохання не пропонувати спілкування з такими як я. Більшість людей з епілепсію не працюють і не навчаються. Таке спілкування мені не потрібно.

Ще є декілька мінусів. В місті, де я мешкаю, з розваг є або їжа або літрабол. Велосипед не варіант. Є проблема бродячих собак.
Зараз я працюю по 50-55 годин на тиждень(Або погоджуєшся, або звільнюєшся). Коли крім їжі задоволень немає, це не додає настрою.
Чим займаються місцеві? Народжують 5 дітей, прибиранням(не жарт). Мити вікна в 0 градусів це норма.
Відвідують церкву, як місце де можна показати себе,новий одяг, автівку...
Переїхати не варіант. Поїхати за кордон не варіант. З хворобою я не вивчу мову.

Якщо у вашому уявленні:епілепсія виліковна(так. не завжди), держава допомагає з пошуком роботи, ефтаназія це погано...прохання не писати.
Дякую 🙏