Робота з психологом, психотерапевтом

Добрий вечір.

Не знаю чи дійсно я глобально жахлива людина, чи це я нападаю на себе по інерції щоб нічого не змінювати... Я хочу поділитися думками і попросити допомоги.
З свого боку постараюсь говорити фактами і бути максимально відвертою.

Я вже зверталася на форум з різними питаннями, регулярно читаю цей форум і слухаю лекції по психології щоб розібратися в собі. Тут мені дали багато підтримки і розуміння як ніколи, також радили звертатися на психотерапію індивідуально. Я пройшла декілька сеансів психотерапії але припинила роботу з психологом, на той момент аргументуючи це собі фінансовими проблемами. Насправді аналізуючи зараз я розумію що психолог привів мене до усвідомлення необхідності/доцільності/невідворотності розлучення з чоловіком і я вже не змогла це розбачити але і розлучитись не змогла тому ''втекла'' з терапії. Це одна з точок зору. А далі стосунки з чоловіком я не налагодила, ситуацію не змінила, я не хотіла брати всю відповідальність за себе на себе а ніби чекала від чоловіка дива на яке він не здатен бо йому не треба, бо для нього і так все було нормально і нічого міняти в житті він не хотів. Результат — я дочекавшись слушної нагоди зрадила, в якості ''дозволу'' на зраду я використала те, що через патологічну недовіру таємно стежачи за переписками чоловіка в соцмережах я дізналася що він спілкується з колишніми дівчатами а також домовлявся про зустріч з якоюсь дівчиною, чи була ця зустріч чи ні і що там було я не знаю, але після цього я ніби закохалась в іншого чоловіка і пішла на зустріч з ним... Свідомо я розумію що мені було настільки нестерпно усвідомлювати імовірність того що мій чоловік може мене зрадити, що я сама пішла на зраду аби від цього сховатися а не розібратися в ситуації. Хоча в ідеалі для мене було б правильно перш ніж починати інші стосунки завершити попередні. Але я вчинила протилежне. Після того як я зрадила я потопала в почутті провини, мені хотілося суїциднутись. Здається що саме почуття провини це єдине що могло склеїти наші з чоловіком стосунки. Тобто без почуття провини і самобичування я б не могла залишатися в стосунках з чоловіком, зважаючи на все. Врешті я отримала досвід і усвідомлення що мені не ок зраджувати, мені не ок мати секс без стосунків. Я думаю що отримала хороший урок. Але я досі не розлучилася з чоловіком. Про свою зраду не сказала. Про його спілкування з іншими дівчатами не обговорювали бо він не хоче щоб я нагадувала йому минулі помилки.

Мені порадили звернутись до психолога зі своєю проблемою, але я не вірю що психолог може мені допомогти, бо вважаю що, якщо спеціаліст і зможе вплинути на людину - та він не зможе змінити світ, від впливу якого людина знову повернеться до свого попереднього стану, можливо навіть ще більше зневірившись у житті.
Я не хочу ображати чи знецінювати вашу професію, не сумніваюсь, що ваша робота багатьом допомогла, просто мені здається що це неможливо в моєму випадку.
Мені б хотілось знати, чи варто взагалі звертатись до фахівця, чи зможе психолог працювати зі скептично налаштованою людиною.

Останні два роки я страждаю від ОКР. Це сильно вплинуло на мене, адже я закрився у собі, обмежив свою соціальну активність. Хочу записатися до психолога, проте не знаю, як пояснити про це батькам. Боюся наштовхнутися на неприємну реакцію, питання, на які не знайду відповіді. Як я можу записатися до спеціаліста, якщо не можу пояснити проблему?