Моє життя не ''працює'', як себе витримати і реалізувати

Доповню.

Отже зрада мені болить як досвід коли я вчинила не правильно. І разом з тим нагадує про нестерпне відношення чоловіка до мене. Зараз я не контролюю його соцмережі, переписки. Сама пояснила де в мене був доступ до його сторінки і попросила змінити паролі щоб я не могла переглядати. В цілому я розумію що не правильно не довіряти, не правильно було переглядати його особисті переписки. І хоча моя недовіра була небезпідставна, я створила таким чином в себе в голові картинку, де я свій поганий вчинок (зраду), свою помилку пояснюю, виправдовую тим що чоловік переписувався з колишніми і що з якоюсь дівчиною збирався зустрітися (це на додачу до решти проблем які ми не вирішували).

↩ Реакція на відповідь № 361463 для Марія Радченко

Так, я мотивована працювати над своєю життєвою ситуацією. Я не можу сформулювати поки що чого я хочу від життя, щоб що змінилося, але є до життя все ж дослідницький інтерес, відчуття що ще багато чого може бути попереду, і мені потрібна допомога щоб вибратися з пригніченості та рухатися далі.


Щодо продовження роботи з психотерапевтом, від якого я ''втекла'' в мене були різні думки, є якийсь страх бути неприйнятною, ніби якесь почуття провини за те що я перервала терапію, з іншого боку інколи прокручую в голові діалоги, і думаю як було б круто якби я наважилась таки принести в терапію саме те що залишила за кадром і це опрацювати.

Очікування від психотерапії — раніше було очікування що я швидко відремонтую себе і стану нормальною. )) Але вже розумію що це так не працює.
Зараз очікування від психотерапії — я б хотіла зрозуміти хто я, яка я, що я можу зробити з своїм життям з тим, що є.

Додам, що я зрозуміла що маю багато дефектів (схильність до брехні, перекладання відповідальності, тощо) і тепер мені б хотілося зрозуміти що я можу з такими як є вхідними даними, як мені перестати гризти себе за це і як себе реалізувати в житті залишаючись людиною

↩ Реакція на відповідь № 361466 для Тетяна Штапова

Питання до психологів форуму: як мені перестати щодо описаної ситуації далі шукати собі виправдання і звинувачувати себе? Знаю що це вже нічого не змінює, а навпаки утримує мене в незмінності ситуації. Навіть пишучи сюди я десь в глибині душі очікую що мені тут дадуть розуміння (сурогат відчуття що я не винна і права). Але я знаю що це не працює і мені потрібно це припинити і повернутися в точку А, і все таки розбиратися з тим що не влаштовувало в стосунках.

Я продовжую відносини з чоловіком заради того щоб разом ростити дітей, отримувати від нього підтримку, допомогу в побуті, користуватися його ресурсами, покладатися на нього у вирішенні труднощів або ховатися за ним, ігноруючи проблеми, щоб мати з ним секс і спілкування, до якого не треба докладати великих зусиль, бо все вже звично, налагоджено і просто.

Хoчете їx нaлaгoдити чи нaвaжитиcь нa poзлучення? — перше що спадає на думку: я не хочу нічого вирішувати (що я по суті і роблю), а хочу щоб все само вирішилося найкращим чином без зусиль і труднощів вибору... )) Я розумію що розлучаючись я багато втрачу, але разом з тим все що я маю тримається на брехні — брехні собі і брехні чоловіку. І залишаючись у стосунках і отримуючи всі ці блага я відчуваю себе паскудою. Мені в принципі стерпно бути паскудою, бо так можна ніби не руйнувати те що є, але це вдається на постійному напруженні. І коли виникають якісь проблеми то я не маю більше сил щоб вирішувати їх. Тобто я живу таким чином на межі і можу в будь який момент зламатися. Я хочу відмотати все назад і щоб там, побачивши проблеми в стосунках я їх вирішувала тоді, а не наробила дурниць. Мені дуже важко відповісти на питання що насправді хочу в тут і зараз

↩ Реакція на відповідь № 361469 для Марія Радченко

В мене немає діагностованих психічних розладів, бо ніколи не зверталася до психіатра.
Цікавилась темою розладів особистості, проходила опитувальники, і вони показують що в мене різні розлади особистості.
В будь-якому разі, мені справді було цікаво вдаватися до категоризації, але зрештою розумію що це мені особливо нічого не дає, в тому плані що з ''діагнозом'' я не отримую інструкцію як мені з цим жити щоб все було супер гарантовано назавжди. Якщо я нарцис і психопат, то чи це означає що я тепер можу розслабитися і робити все що мені заманеться? Ні я не можу, як мінімум тому що мої помилки будуть працювати проти мене.
Чомусь мені захотілося вдатися в таке філософствування.

''А яk дaвнo у Вac cxильніcть дo бpеxні і nеpеkлaдaння відnoвідaльнocті, з яkoгo віkу?''
Я не пам'ятаю себе десь до 6-8 років, а в 8-10 р так були випадки коли я брехала. Знову ж таки пояснюю собі це неблагополучним середовищем. А це знову ж таки перекладання відповідальності...

''Ви нanиcaли, щo відчувaєте npoвину зa nеpеpивaння теpanії. Яk camе Ви її відчувaєте?'' я не знаю як відповісти... Типу психолог приділив мені час, зусилля, а я не взяла відповідальність і не вчинила зрештою правильно (не налагодила або не завершила людяно стосунки, і не продовжила терапію). Ну і якби продовжила то певно не пішла б на зраду. Таким чином перевавши терапію і завівши своє життя в тупик я знецінила роботу психолога і свої зусилля бо не впоралась.


''Яk, нa Вaшу дуmkу, noчиннa вчиняти людинa нa Вaшomу mіcці?''
Якщо конкретно в ситуації яка була:
1) точно не повинна читати особисті переписки чоловіка, а всі хвилювання обговорювати
2) коли дізналася що чоловік спілкується з колишніми і збирається з кимось зустрітися, то якщо мене такий чоловік категорично не влаштовує повідомити йому про це і закінчити стосунки
3) навіть якщо закохалась в іншого чоловіка, то завершити попередні стосунки перш ніж починати інші

↩ Реакція на відповідь № 361471 для Марія Радченко

Хочу пояснити на конкретному прикладі:
Я паскуда в тому що зрадила чоловіка, не повідомила йому про це і залишаюся в стосунках і користуюся благами цих стосунків ніби нічого не було. І тут в мене йде пояснення собі чому я таке собі дозволила, ніби холодний розрахунок (бо він собі дозволив спілкування з колишніми, бо розлучення точно травмує дітей, бо я не знаю як я справлюся з вихованням дітей коли буду сама і боюся що з розлученням їм буде гірше)
Разом з тим я розумію що не залежно від того як вчинив чоловік, я щодо нього вчинила неправильно і несправедливо те що я собі дозволяю далі користуватися благами стосунків, які тримаються на брехні. Тому що я б не хотіла щоб зі мною так вчинили, тому що якби він знав правду то я більш ніж впевнена що він би не терпів ці стосунки. Тому що врешті решт зрада це максимальна зневага, ницість, безвідповідальність. Чи я відходжу від теми?

↩ Реакція на відповідь № 361474 для Марія Радченко

Вчинити як людина у випадку зі шлюбом зараз — я не знаю як. Насправді не бачу варіантів що тепер з цим можна зробити, як тепер це виправити. Тобто тепер це вже ніяк не змінити, це вже рана в шлюбі назавжди.

''Це koнфліkт mіж noтpебoю жити в maтеpіaльнomу тa фізичнomу komфopті з чoлoвіkom без зaйвиx npoблеm (яkі вже є) і чиm ще?''

Це конфлікт між зберігати те що є, не тільки матеріальне а все що є в шлюбі зараз, попри біль того що це вже тримається на брехні (разом з тим все-одно все буде змінюватися, тобто те що є ніякими зусиллями не зафіксувати назавжди) і прагненням розлучитися щоб убезпечити себе від повторного болю (а якщо це повториться, якщо я знову дізнаюся що чоловік з кимось ще зустрічається і знову переживати це), і надією знайти якесь зовсім інше рішення про яке я можливо зараз не знаю

↩ Реакція на відповідь № 361482 для Володимир Анатолійович

Дякую за Вашу відповідь, вона мені дуже тепло відгукується. Це в точку, бо розумію що я заплуталась в хаосі думок, переконань, упереджень, спроб якось все раціоналізувати, я себе не знаю і дуже хочу розібратися хто я і що я, і жити своє щасливе життя

↩ Реакція на відповідь № 361485 для Марія Радченко

По-перше хочу Вам подякувати за відповіді, питання і приділену мені увагу. Для мене дуже цінно і пізнавально.

Поділюся кількома думками щодо обговорюваного.
Хоча мені з одного боку хочеться називати речі своїми іменами і сприймати безоціночно, все ж з якогось боку я досі моментами сприймаю визначення щодо мене "розлад особистості" як щось погане, негативне, принизливе, що робить мене поганою, бракованою людиною. І мене це пригнічує і ранить. Хоча я б хотіла прийняти те що є данністю без оцінок і просто розуміючи це будувати хороше життя. Щодо конкретно нарцисичного розладу, який я ніби можу собі приписати, спираючись на певні критерії, то з іншого боку ті прояви які я в себе відстежила мають свої підстави. Я не знаю. Я б хотіла знати нарцис і психопат я насправді чи ні. Втім мені страшно і боляче від таких діагнозів.
Ви говорили про почуття провини, чи воно в мене є. Я не знаю як його розуміти і розпізнати. Споживаючи популярний психологічний контент я вбила собі в голову що почуття провини це "погано" в тому плані що воно нічого не дає і доросла людина повинна відчувати відповідальність а не почуття провини, бо відчуваючи провину людина цим ніби заміняє відповідальність і це не ок. Тому в моєму розумінні провина позначена маркером "погане" і я ніби не хочу її в себе бачити. Я прагну до відповідальності і звідси вже бажання відстежувати причинно-наслідкові зв'язки, і там де щось пішло не так то бачити чому так сталося, що і чому я з цим роблю і що ще можна зробити. Можливо намагаючись розібратися в собі я заплуталась ще більше і пишучи тут не можу нормально донести думку.

Ще я звернула увагу що ви писали про мої висловлювання, що вони ніби від різних особистостей. Тут мені спадає на думку що можливо в мене є відщеплення, якщо я правильно розумію. Щодо однієї і тієї ж ситуації я можу мати різні погляди з різних сторін. Я бачу що в мене є ніби така субособистість яка стягує на себе все погане і підставляється під удари зовнішнього і напевно що також і внутрішнього світу. Тобто я можу ніби свідомо назватись поганкою і знайти собі аргументи що це і є правда. З іншого боку мені стає страшенно боляче коли виникає враження що інші саме такою мене і сприймають вцілому і не бачать решти всього. Дивлячись з інших сторін я знаю що я не тільки оце погане, я ще багато всього різного. І що може те погане взагалі було просто захистом та найкращим вибором в тій чи іншій ситуації. Я ніколи свідомо не завдавала б шкоди і болю іншій людині, і точно не отримала б задоволення від такого, хоча розумію що в якісь моменти несвідомо щось роблю не те (як випадок зі зрадою, коли я не витримувала біль від думки що чоловік міг зрадити мене на купу до решти труднощів, і з думкою що ми і так вже розійдемось, і тоді це не був осмислений свідомий вибір, ну і решта всього вже як наслідки). Вибачте за багато літер і якщо не зрозуміло пишу.

Щодо питання що буде якщо ми один одному зізнаємося — ну по-перше я володію фактами тільки про те що чоловік переписувався з колишніми та домовлявся про зустріч, факт зради мені не відомий, це лише мій страх та припущення. Знаючи характер мого чоловіка і спираючись на свій досвід і знання по темі та інтуїцію, я думаю що коли я скажу про це то він може вбити мене, може суїциднутись сам, може розповісти дітям і виставити шматком гімна мене. І він не буде аналізувати і думати про те як мені було, що до цього привело, що він зробив не так в стосунках до того, які в мене були потреби і не буде враховувати обставини мого зростання. Якщо я це розкрию то отримаю кінець світу, мікро або максі версію. Я не вірю ні трохи в розуміння, благополучне вирішення цієї проблеми і вихід на новий рівень стосунків після цього та решту красивих казок. Красива казка може бути лиш якщо не буде знати. Найкраще що я можу зробити це надалі розвивати і зберігати повагу до себе самої і до нього, як мінімум як до батька моїх дітей і як до людини з якою я пліч-о-пліч прожила 10 р. Розлучаючись чи ні.
На психотерапію мій чоловік точно не піде, він цього не розуміє. Щодо мене то так я бачу що мені є ще багато над чим працювати. Повертатися до попереднього психотерапевта я вирішила що не буду, бо наскільки мені відомо він не працює з нарцисичною травмою. Але знайшла інформацію що є терапевти які з цим працюють. Буду рухатися в цьому напрямку. Дякую Вам за увагу і підтримку 🤍

↩ Реакція на відповідь № 361491 для Наталия Горская

Дякую, відчуваю від Вас масштабне розуміння і підтримку. Так, я подекуди впадаю в намагання спростити до "хороше" або "погане", але так, розумію що це не буде правдою ні так, ні так. Напевно навіть постраждати через цей дискомфорт корисно, щоб таки допекти себе зрештою до того, аби розвинутися в осмислення такого як є, розуміння, прийняття і перебудови в таке, яке буде "справним". Дякую

↩ Реакція на відповідь № 361506 для Олена Berehech

Чому ми разом, для чого — мені спадає на думку що справа в созалежності. Бо до інших стосунків ми обоє не доросли. А розривати і залишатися самими — це викликає почуття жаху. Були ситуації з інших причин коли я пропонувала варіант розлучитися але ні самій не вистачило духу дійсно піти, ні він не захотів піти. Ми проводимо разом час, є спільне дозвілля. Хоча для мене це не те що б хотілося. Мені не вистачає глибокого контакту. Ніби разом на відстані завжди. Йому по його словах все і так нормально. Це найбільш бісить бо ніби це я якась детективна якщо йому все нормально, а мені не добре. Хоча так, в мене справді є психологічні проблеми, непропрацьовані травми, тощо. Тут дійсно може бути проблема саме в мені. Разом з тим розумію що якщо стану внутрішньо повноцінною то я можливо не захочу бути в цих стосунках. Може це мене і зупиняє докладати зусилля і змінюватися, бо тоді буде жах залишитися самій. Розумію що абсурдно. Але таке бачу в себе зараз.
Розумію що дітям може бути погано і в повній але не здоровій сім'ї. Але зараз знаю про себе що мені не вистачить ресурсу дати їм достатньо підтримки щоб прожити кризу розлучення. Тобто мені потрібно в першу чергу зробити щось з своїм ресурсом, щоб бути впевненою що зможу бути достатньо сильною для дітей як окрема одиниця.

Про мою цінність в сім'ї, попри те що інколи я впадаю у відчуття власної нікчемності, в сім'ї я виконую багато функцій, навіть елементарне готувати і подавати їжу, прати, прибирати, збирати, відводити і забирати зі школи дітей, я заробляю на деякі покупки для сім'ї і дітей, хоча і набагато менше ніж чоловік, підтримую дітей і чоловіка в спілкуванні, спільному проведенні часу, плануванні і організації дозвілля, піклуюся коли хтось хворіє. Але це напевно про користь а не про цінність. Я не розумію своєї цінності.

↩ Реакція на відповідь № 361538 для Тетяна Штапова

Мені здається що якраз розуміння що довго витримувати це напруження я не зможу і змушує мене шукати рішення. Розумію що життя саме, якась супернепередбачувана обставина рано чи пізно змусить мене розібратися в цьому всьому, хоч не хоч. Разом з тим не хотілося б щоб це мене приперло раптово, бо може і зламати. Розумію що не доцільно чекати аби це сталося якось само.

↩ Реакція на відповідь № 361658 для Наталия Горская

Знаєте, в мене десь всередині величезний, гігантський страх бути знищеною за неідеальність, ніби якщо в мене якийсь дефект то мене можуть і викинути або знищити як непотріб. А ідеально нічого ніколи не виходить. Як я ненавиджу цю прискіпливість до себе

↩ Реакція на відповідь № 361682 для Наталия Горская

Занурюючись у свій досвід в пошуках того хто любив незалежно від неідеальності, я не знаходжу там нікого, ні з родини, ні з школи і тд. Там порожньо. Ніхто не приймав і не любив безумовно. Мені там відчувається що люди мене сприймали з презирством, огидою, нерозумінням, і зі всіма була жорстка дистанція. І до речі моя "хороша" поведінка, виконання заданих правил нічого не міняли, ставлення було таке саме і дистанція не зменшувалась. Мене це вкинуло в жаління себе до сліз. Ну а потім думки що в принципі взагалі то і ніхто не мусив любити. І сумніви що взагалі в реальному світі хтось когось любить. І що воно таке, любити, цікаво. І що таке контакт, якого мені здається що завжди бракувало у відносинах з людьми, але насправді я і не знаю що це.
До речі, мені здається що Ви зараз ризикуєте зі мною спілкуватися без отої дистанції. І у зв'язку з цим я відчуваю страх (страх що от-от за цим послідує те що зазвичай, а саме відштовхування)
(хоча здається що мала б відчувати вдячність)

↩ Реакція на відповідь № 361658 для Наталия Горская

"Але ж xібa ТІЛЬКИ зpaдa тa npoблеmи є у вaшomу cіmейнomу житті? Хібa не Ви onиcувaли ті nлюcи, яkі moжете втpaтити ? Отже вoни є, і вoни cnpaвжні , не нa бpеxні будуютьcя. Яkщo відokpеmити вaшу npoвину зa зpaду, тo Ви вдячні чoлoвіkoві зa ті xopoші momенти, яkі є і були?"
Я про оце спочатку подумала, що ну точно ж, так, є плюси, вони справжні, я вдячна, все круто. Але перетравлюючи це питання я знову ж таки бачу це з іншої сторони, в мене є таке відчуття, що в цих стосунках попри те що раціонально є плюси і ніби все нормально і ніби багато хорошого, я почуваюсь мертвою, я почуваюсь предметом, що ніби плюси є наслідком моєї "хорошої", "правильної" поведінки, наслідком постійного стримування себе, щоб не провокувати чоловіка на якісь прояви злості і зустрічного невдоволення. Що якщо б я, образно кажучи, розправила крила і(або) пазурі (чи що там ще в мене є), (або якщо б ще робила це регулярно, тобто якщо б проявляла себе справжню постійно) то хто зна що було б. Не хочу описувати фантазії на тему, але вони зовсім не красиві. (Це виходить що я знов знецінюю стосунки і чоловіка, і демонізую його, що ніби якщо б я вся така грандіозно всесильна і все контролююча не поводилась як потрібно, то і він би нічого хорошого б не робив) Розумію що це лише мої припущення. Припускаю що це знову ж таки не означає, що стосунки категорично погані, чи що чоловік категорично поганий. Ніхто не знає як би могло бути в іншому випадку. Я розумію що я так роблю не тому що він, а тому що я. Це я заморожена, якщо не закам'яніла. Спадає на думку що мене справжньої взагалі не існує, є щось таке аморфне, що ніби підлаштовується якось під обставини, і під цим фасадом пустота. Немає того чим є я справжньо, незалежно від. Оце ще подумалося що можливо я мертва незалежно від цих стосунків, а взагалі

↩ Реакція на відповідь № 361682 для Наталия Горская

Дякую Вам за приділений час і увагу, за відповіді, за теплу підтримку і можливість це все обговорити.

↩ Реакція на відповідь № 361689 для Павел Леонидович

Дякую.

"Иcцеляетcя в ncиxoтеpanии." — сподіваюсь що так.

↩ Реакція на відповідь № 361596 для Володимир Анатолійович

Дякую.

↩ Реакція на відповідь № 361589 для Тетяна Штапова

Дякую за відповідь.