Как мне правильно поступить

За яких умов могла б повірити? Я б це зрозуміла б по очах по словах по мимовільних доторках. А цього немає. Чому гидко? Бо відчуваю наіграну брехню, вся зовнішня картина сім'ї чудова, а насправді якась пустота. Я не хочу бути привичкою, яку бояться втратити, а бути в його душі і серці. От коли відчувала це то все було добре. Якби не діти я б просто б пішла від нього без усяких пояснень. Добре, що в нас велика хата що можна перебувати в різних кімнатах бо просто таке відчуття, що задихаюся з ним в одному просторі. Викинути з голови якісь підозри не получається бо відношення до мене змінилося. І що мені робити? Почати йому довіряти? Не загострювати ситуацію безглуздими докорами? Чи просто постаратися не пересікатися нехай він побуде сам, якщо він мене не ціне і я теж якось сама заспокоюся чи переключуся на щось інше?

Мені просто потрібно було його покинути до народження першої дитини. Ось це моя велика помилка. А я була молода, хотіла сім'ї, дитини, а тепер мучуся. Маю дітей, хату, машину, гроші, хороше відношення також є, але нема кохання. Поки були діти маленькі, заповнювала те відчуття одинокості дітьми. Він для сім'ї все робить все купує, а я що скажу мені з тобою не комфортно, я не щаслива?я відчуваю себе одинокою. Вдень все добре і спілкуємося і все разом робимо, допомагаємо один одному, в двох гарний настрій І не п'є і не б'є і словом не образить. Йому не потрібна жінка яка хникає і плаче і ниє він від того навпаки віддалиться і закриється. А треба весела, щаслива, горда. Чим я від нього віддаленіше тим більше він до мене тягнеться. Якось має бути навпаки, якщо жінка мила, проявляє до чоловіка турботу то і він відповідає взаємністю. Дітей любить, обнімає, цілує, а мене сторониться . Вдень все добре, а ввечері коли залишається зі мною, то взагалі дуже важко емоційно з ним перебувати в одному ліжку. Звичайно я цього не показую, також якось дурачимося ну просто відчуваєш себе непотрібною. А зранку як нічого не бувало і слово гарне скаже і все поможе. Ще як діти були маленькі то я була з ними хоч втомлена, але щаслива засинала і прокидалася вночі годувати грудьми і ставала щасливою людиною повної сил. А то пів ночі не сплю, чи плачу, просинаюся як вижитий лимон, а десь енергію треба брати на цілий день.І так по колу. Сон порушений, психіка порушена. І допомагає мені і спілкуємося і миритися іде перший,а вночі сторониться. Такий просто дисбаланс почуттів, токсичні відносини. Тому я і пишу може в голові інша?? Що я йому буду казати,а чого ти мене не обнімаєш не пригортаєш? Значить нема в нього бажання. І як з ним жити? Це якесь психологічне насилля над мною. Якби ми сварилися чи він пив, чи я б мала непривабливу зовнішність то я б розуміла, що ніякої близькості І ніжності бути не може. Нема кохання нема життя. Ви пишете, щоб відкрито з ним поговорити?? Він закритий, вистроює навколо себе якісь невидимі бар'єри чи стіну я вже по всякому пробувала у неприступну стіну розрушити но всеодно відчуваю себе одинокою. Проявляєш до нього любов, ніжність він віддаляється.Займаєшся собою, дітьми, проявляєш гордість то навпаки притягується. Я йому можу сказати тільки одне, що я не щаслива і одинока, що мені з ним холодно і взяти речі і піти І не оглядатися я більшого виходу не бачу. А так хата велика то я можу тільки піти в окрему кімнату і виспатися і повірте почуваю себе прекрасно. Дякую за рекомендації

Токсичність відносин в тому, що я до нього тягнуся завжди, а він до мене тоді коли йому хочеться. Якби він мене до себе не підпускає і себе від мене віддаляє. Це я маю на увазі близькість чоловічо- жіночі відносини. Я маю виходити на роботу, може хоть якось відволічуся, але всеодно як я вже писала поза спальнею все добре. найкраща подруга сестра, то що я їй буду розповідати, що чоловік лежить в ліжку вибачте, як закомплексоване бревно. Мені ж не потрібно секс кожний вечір просто хочу відчувати якусь легкість, розслабленість з його сторони, а то я до нього підсовуюся, а він прям на сам край ліжка відсовується .Ліжко пусте. Інтереси є зайнятість є от імено після важкого дня хочеться получити якийсь розряд, спокій, підтримку, а отримуєш незрозуміле відторгнення. Синові 12 років, а дочці 3 роки . Поки вони були маленькі то вся моя увага була переключена на них, вони мені дарували той спокій і тепло. Всі дні активні, повні відпочинку чи роботи, за ті 13 років спільного проживання життя було активне. Із зовнішністю проблем немає не виглядаю на свої роки. День переповнений енергією, і ввечері менша дочка з нами грається все весело гарний настрій він її обнімає, пригортає , цілує, а до мене немає цього потягу. Я не можу йому прямо сказати чого ти мене отвергаєш?? Відповіді на питання я не отримую, а навпаки ще й погіршу ситуацію.він взагалі замкнеться. Я не знаю що робити чи якось пробивати той лід чи залишити його в спокої в його зоні комфорту і собі створити ту зону і не підпускати. Напишіть будь ласка

Дякую. Те, що різні мови любові то це напевно так. Ці я- повідомлення я йому говорила І так ненароком і я думаю, що він розуміє, що для мене тактильний контакт важливий. Але як я вже писала, якщо я проявляю цю тактильність ініціативність то він якби це забирає, а взамін мені нічого не дає. Чим більше демонструєш любов тим далі він віддаляється. А якщо відсторонюєшся, то це його притягує. Він говорить мені гарні слова, і в очах його любов і як посваримося я бачу, що то його мучить, старається помиритися. З його сторони немає тактильності. Його поведінка нагадує мені молоду дівчину, яку в молодості згвалтували. І ось ця дівчина вийшла заміж, вона любить чоловіка, але близько до себе не підпускає, бо його доторки нагадують їй про те жахіття, якби тримає невидиму дистанцію. Це як якась задавнена психотравма. Щодо дитинства. Я з сестрою близнята, завжди були разом в дитинстві, от від неї йде тепло і я їй те тепло дарую. Потім дітки мені дають це тепло і я їм їм даю цю енергію захищеності і потрібності. Тато дуже добрий, в дитинстві проводив з нами час, читав казки ми ще з сестрою сперечалися хто буде спати з татом. Він зараз і свою внучку , тобто мою дочку , як ми приходимо вгості і обнімає і цілує прям щохвилинно. І з мамою в них здорові відносини, для нього важливий емоційний стан дружини, дочок , внуків. А про його дитинство то його мама розказувала, що вона його в манежику залишала і він пів дня грався. Може це він не отримував від неї того тепла чи тактильності? Його батько гуляв, пив, бив і не поважав матір. Мати принижувала батька, не піклувалася про нього, настроювала його з братом проти батька, він батька до свого серця не підпускав, якби отвергал і лише за рік десь до смерті батька мені їхні відносини почали більш менш подобатися Він боявся одруження, боявся сімейних відносин бо думав, що в його сім'ї буде те саме, боявся маленьких дітей. Все моє життя це якби боротьба з його страхами. Я йому показувала зовсім іншу поведінку жінки, інше відношення до чоловіка, жінки яка не пиляє чоловіка, а яка його підтримує. Всі турботи за маленьких дітей їхні емоційні сплески я все взяла на себе, створювала такий спокій і затишок, що навіть не було замітно, що в хаті діти. Бо як часто буває, як з'являється маленька дитина то в хаті і дитячий плач і крики і недоспані ночі, і повний безлад по квартирі то такого не було. Що чоловік не хоче іти додому бо там дурдом і не можна спокійно виспатися. Я постійно відчувала себе одною з дітьми в повсякденному житті. Він окремо, а ми окремо. Щось з ним поговорити чи обсудити не можна було а особливо якісь особисті питання сім'ї чи дітей він втікав від тих розмов. І ось мої всі старання нарешті почали давати результат. В нього зник страх сім'ї, він зрозумів, що його дружина це інша людина а не така як його матір що дитина маленька в хаті це радість він почав отримувати радість від батьківства я бачу, що його тягне до дітей що він від них не втікає, що він гордиться тим що в нього сім'я. Ми почали більше спілкуватися, перебувати разом, все в побутовому житті добре. Я б сказала, що буквально пів року ми живемо як чоловік і жінка до того часу ми були як жителі одного дому як мама і тато но не як чоловік і жінка. Переломним моментом стало те, як його мати, ( а ми живемо в хаті його батьків) сказала, що ми в без його допомоги проживемо. Вона принижувала батька, а тепер ніби і йому заявила про його нікчемність. Чоловік пішов з дому на три дня пропав. Потім вернувся і не повірите став зовсім іншою людиною. Я не знаю, що сталося но в нього і погляд і мова змінилися, і відношення до мене і до дітей і до життя. Він став відкритішим, добрішим, вже з ним можна, щось обсудити, говорить мені гарні слова, постійно хвалить, яка я молодець, допомагає. Ось пів року як я почала відчувати себе жінкою і почали ми проводити час як чоловік і жінка. От робота, діти займають багато часу, а мені хочеться побути з ним наодинці. Ніякі інтереси чи хобі не заповнюють теї пустоти. От в мене в сестри чоловік виріс без батька, то він її і за руку візьме і обнімає і пригортає, вже майже 14 років як разом, а поводяться ніби як тільки одружилися. Така гармонія і в словах і в діях. А в мене тільки все на словах, дітям дарує і тепло і тактильність, а мені ні. Ось такі справи.

Дякую за поради, якось легше стає коли виговорюєшся.

Це все правда. От і вийшла заміж за таку "Машу", бо на ринку не було червоних яблук і був санітарний день і гризу ті зелені яблука. От тільки чого та "Маша" зі мною вирішила жити?? Ото це вже інше питання. Одружилися ми не по "зальоту". Як то буває зробив дитину, по п'яну,душа не лежить, серце не лежить, а мусів її заміж взяти . Тоже в теї "Маші" були якісь плани чи страхи. Мо тоже боявся, що кращого не знайде. Може він від матері не отримував належної уваги чи теплоти, а я ту опіку і спокій йому дала. Але час і спільне життя змінює людей. Таким як він був до народження першої дитини і яким став після народження дочки це взагалі інша людина. І буквально за останні півроку теж кардинально змінився, за Цей період у нього помер батько. Він починає помаленьку проявляти почуття і до дітей і до людей, мої рідні теж почали помічати що він змінив відношення до мене. Нас раніше нічого не поєднувало навіть дитина. Коли синові був десь рік моя подруга сказала, що між мною і чоловіком немає нічого спільного хіба що син. А я вже тоді знала що не син, а двері які ми відкриваємо щоб зайти в хату. З дитиною я завжди була одна, він не отримував від нього ніякої батьківської опіки чи енергетики. Все з чим я зіткнулася після народження дитини це страх боязнь і замкнутість в спілкуванні. з його сторони. Нуль підтримки і уваги. Сваритися не сварилися от була потрібна жінка яка виховує його дитину. От це йому підходило. Лише як синові було десь 5 років то він почав проявляти якісь признаки батька. Далі наступні роки коли в нього поступово зникають страхи щодо сімейного життя, я починаю потроху до нього привикати чи притиратися. Вже ми починаємо потроху проводити час як чоловік і жінка а не як жителі одного дому. І дочка народжується вже в зовсім іншій атмосфері. В серці сина він як батько з'являється десь в 5 років, а дочка з перших місяців, уже реагувала на нього як на тата. Діти все відчувають. Але незважаючи на прояв якихось батьківських почуттів, другу дитину я теж винянчила сама, страх маленької дитини все ж таки у нього нікуди не подівся, хоча порівняно з сином більше приділяв їй уваги. У нього був такий панічний страх, що я зараз зайду до нього в кімнату з дитиною на руках, віддам йому, а сама кудись піду. І ось дітки виросли, і я хочу, щоб він нарешті почав проживати те життя зі мною. Як буває в кіно, де чоловік живе своїм окремим життям, проводить його з собою, з телевізором, з роботою , з друзями, але в один момент в нього відкриваються очі і він починає помічати дружину і виявляєтьсяч що з нею теж добре бути разом. От раніше він втікав від часу, щоб провести зі мною, бо я ж завжди була з дітьми, а тепер шукає той час, щоб бути зі мною. Так що ," Маша" з роками змінюється. Дякую за таку історію я вже перечитала її багато раз, виплакалася і зрозуміла, що треба любити тільки саму себе і дітей, а не жити в надуманих ілюзіях, і шукати те чого немає.

Дякую за поради

Доброго дня! Напевно мені в дитинстві рідні дарували багато тепла і гіперопіки, к ось в подружньому житті того немає. І тому така пустота. І треба якось з цим жити. Я послухала ваших порад, не мовчати, а поговорити з чоловіком про те що мене хвилює і розпитати про його відношення до мене. От він зранку пішов на роботу а я йому написала у вайбер повідомлення про те що відчуваю, ці всі я- повідомлення, які Ви мені писали. Написала, що я його цінню і дякую за все, що він для мене робить. І написала що я хочу знати правду, чи причину його відстороненості? Тепер він знає як я себе почуваю. Як Ви мені, писали не треба вдавати що все добре. Чому написала,тому що прочитавши це на самоті він краще це обдумає, а якщо почати говорити то може втекти від розмови. Якщо чоловік не бажає жінки то він або гуляє або каже давай розійдемося , чи на жаль ми з тобою різні люди. А тут виходить що відштовхує, а жити живе і скільки багато років. Може думає, що мене все влаштовує чи я не догадуюся. Я бачу що він прочитав.. І тепер мені цікаво що то буде далі чи поговорить зі мною щиро чи прислухається до того що мені не вистачає, чи взагалі зробить вигляд що нічого немає і продовжить жити в отій видуманій сімейній ідилії. Я думаю, що ці пости можуть читачі і інші читачі сайту.А тим молодим дівчатам які хочуть вийти заміж я б порадила зберігати свій особистий простір і якщо ви хоч трішки відчуваєте якусь невзаємність, якщо ви кличете, а Вас не чують, то втікайте чим подалі. Дякую.

Дорогі психологи у Вас на сайті з'явилося повідомлення за 21. 07. Ось воно СПАСТИ БРАК ИЛИ ХОТЯ БЫ СЕБЯ
---
Подробнее на «У Психолога»: https://upsihologa.com.ua/ask/ask.php?id=50745 Спасти брак или хотя бы себя. Мне нужна помощь иначе мой брак разрушиться или разрушусь я. Мы с мужем вместе с универа, 10 лет отношений, 5 из них в браке и это мои единственные отношения. Я всегда была инициативной, я первая проявила симпатию, я первая сказала что люблю и говорю всегда это первой , я первая захотела свадьбу и жить вместе . Я делаю много каких то мелочей, что бы человеку было приятно, что бы сохранить любовь и чуства друг друга в паре. Но я вижу как ему этого не надо. И я не получаю отдачи. Мои проявления близости, обнять, поцеловать, ему не нравятся, я делаю это часто, но я такой человек, мне нужны нежность и ласка. Он же постоянно напрягается и просит не сейчас. А о других знаках внимания речи нет вобще. С его слов он постоянно забывает. Я люблю читать и слушать психологов. Я пыталась говорить, озвучивать свои он постоянно придумывает милион причин, почему он не может это делать. После очередной соры, он сказал, апатия и я ничего не хочу, не хочу решать личные проблемы, хочу что бы они сами пройшли, не хочу проявлять инициативу. При чем что у него есть желания проявлять внимание собаке, хобби и работе, и выходит апатия только ко мне. У меня нет ощущения, что меня любят, а только что я просто удобная. И я погибаю от этой не решоности. Не могу сказать семье, потому что меня заклюют, он хороший муж не пьет, не бьет, не гуляет, зарабатывает, по дому сделает когда надо, чточто тебе еще надо, и я себя начинаю ненавидеть, от чего я бешусь, что со мной не так. Часто когда я говрю с ним о чем то про отношения, он молчит, всегда молчит, и где то летает и тогда я начинаю сору и просто все разворачивать и разжигать, что бы вызвать хоть какието емоции." І ТАК ДаЛі. Ці дівчині також дають поради. Чи не могли Ви , будь ласка, написати їй мою пошту [email protected] і що в мене схожа ситуація і щоб вона мені написала. Напишіть чи це можливо. Або хтось із психологів, що дають їй поради написав мою пошту. Дякую

Дякую!!За всі поради!!!!