Слава Україні!Шановні психологи,дайте пораду.В мене 2 сина 19 та 16 років.Запитання стосується старшого сина.Він навчається в університеті на 3 курсі.В ранньому дитинстві був дуже прив'язаний до мене.Характер в нього непростий.В школі він залив сала за шкуру вчителям,деякі занизили оцінки через погану поведінку.ЗНО він здав непогано ,вступив на бюджет,2 роки отримував стипендію,зараз не отримує.Ми живем в селі,він живе з нами.Навчається в основному онлайн.Не працює і я бачу,що не хоче.Особливих амбіцій не має.Часто в нього до мене різноманітні претензії,критикує мене.А в нас в місті є пустий будинок(залишився чоловіку від батьків,вони померли)І я в таких випадках відповідаю сину,що він вже дорослий і може жити окремо і робити так,як хоче сам.Я буду допомагати,але повністю забезпечувати матеріально не зможу,доведеться працювати.Багато його однолітків і навчаються,і працюють.Я б дуже хотіла бачити свого сина щасливим,самостійним і успішним.Зовсім не хочу,щоб він був довго прив'язаний до мене.Не проти,щоб він жив окремо вже зараз.Хочу,щоб він своєчасно сепарувався від батьків і жив своїм життям.Може,я поспішаю і ще рано?Хочу почути думку психологів з цього приводу.Дякую за увагу
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
Сепарация это не резко раз и ушел жить отдельно. И длится сепарация в течении всей жизни, когда родители дают некоторую свободу ребенку, принимают и признают, что он отдельный человек и имеет право хотеть другого, а не то, что хочется родителям, могут не совпадать ценности, взгляды, приоритеты.
Пик сепарации приходится на подростковый возраст. И если в этот период родители активно подавляют ребенка, пресекают его агрессию (а именно на агрессии происходит сепарация), то потом уже сложнее.
У меня есть на странице пару статей на эту тему, вы можете почитать, возможно найдете какие-то ответы на свои вопросы.
https://upsihologa.com.ua/separaciya-ot-roditeley--chast-1-51zhemchug.html
https://upsihologa.com.ua/separaciya-ot-roditeley--chast-2-03zhemchug.html
Хорошо, что вы сейчас замечаете, что сыну важно жить и строить свою жизнь самому и замечаете свои границы - не можете и не хотите полностью его содержать, но готовы поддержать и помогать.
Но интересно, какой вы видите сепарацию сына?
Готовы ли отпустить не только жить отдельно, но и делать те выборы, которые он хочет?
Насколько вы принимаете какие-то разности у вас с сыном (младшего это в целом тоже касается) и даете ему право быть другим?
Из того, что вы пишите про сына (нет амбиций, не хочет работать, много претензий к вам), то предположу, что сепарации нет совсем.
Какой был подростковый возраст у сына?
Какой у вас стиль воспитания?
Почему именно сейчас задаетесь этим вопросом? Возможно что-то способствовало этому?
Чому поспішаєте - ви ж особливо нічого і не робите. Сепарація - це не лише пропозиції жити окремо, хоча і це вона передбачає.
Сепарація - це, насамперед виважені і конструктивні дії. Висловлення свого бачення і реальний процес досягнення домовленостей щодо співіснування: хто і за що відповідає в родині на даний час, розподіл обов'язків, підтримка прагнень дитини до самостійності, обумовлена обставинами допомога, яка не підміняє собою власних зусиль дитини й таке інше.
От ви питаєте, може, рано? І я запитаю, а, може, трохи запізнились з початком?
цитата:
Часто в нього до мене різноманітні претензії,критикує мене.
Цікаво, як виреагуєте на таку поведінку сина? Та й загалом, на якій підставі він вдається до критики? Він же не ваш батько, а ви йому не маленька донька. Розумієте, про що я?
Відредаговано автором 02-05-2023 18:44:53
Доповнення від автора питання·
Дякую за відповідь.Відпустити сина,мабуть,готова,хоча для мене це буде непросто.Я звикла,що вони майже весь час дома і мені так спокійніше.Але завжди так не буде.Сепарацію сина зараз бачу,щоб він почав жити окремо,заробляти,дбати про себе,планувати своє життя.Підлітковий вік минув більш менш спокійно.Не хотів вчитися,хоча здібний.Вчителі скаржились на погану поведінку.Шкідливих звичок не було.Він домашній,зараз друзів немає.Вже давно так склалось,що я його більше слухаюсь,ніж він мене.Чоловік не строгий,підтримує всі ідеї дітей.Про сепарацію задумалась,тому що деякі однокласники,однолітки сина воюють,а він іноді поводить себе по дитячому.Може ,це допомогло б подорослішати.Може,я й запізнилась з початком,але й син якось не поспішав в доросле життя.У сина стиль спілкування такий- багато критики і до мене,і до батька.Останнім часом у відповідь на критику стала пропонувати жити окремо,можливість є.
деякі однокласники, однолітки сина воюють, а він іноді поводить себе по дитячому. Може, це допомогло б подорослішати.
На этой фразе я прямо зависла. Вы рассматриваете войну, как способ взросления? С войны возвращаются не взрослыми, а с покалеченной психикой.
И после этой фразы снова возникает вопрос, почему вдруг возник вопрос сепарации сейчас? Что происходит в отношениях с сыном, что вы даже про войну задумались?
В чем именно ваш сын критикует вас?
Доброго дня Антоніно! Героям слава!
Якщо говорити про сепарацію, тоді це не про зовнішні дії... Син може навіть поїхати в інше місто, але внутрішньо залишиться так само залежним від батьків... .Бо, як на мене, проблема набагато глибша...
От Ви пишете "Вже давно так склалось,що я його більше слухаюсь,ніж він мене". І це, зважаючи, що у Вас є чоловік...
Так буває, нерідко, коли мама надміру прив'язана до дитини, (що немає нічого спільного зі справжньою любов'ю), а отже, стає від неї дуже внутрішньо залежною. У свою чергу, залежність робить людину приниженою та слабкою. А таких, певне, дуже важко поважати.
Потім Ви пишете: "Часто в нього до мене різноманітні претензії,критикує мене"... А як Ви самі ставитеся до себе? Як часто критикуєте себе сама, як часто собою невдоволені? І які у Вас були стосунки з батьками? З мамою? Ви її слухалися та поважали?
Доповнення від автора питання·
Валентина Михайлівна,я мала на увазі не воювати сину,а жити окремо.Цього я сама боюсь,в мене 3 чоловіка в сім'ї,поки всі дома.Я сподіваюсь,що дітей не для війни ростила.Критика сина- не те приготувала,не так прибрано і тому подібне.Алла Григорівна,з дітьми я була більш строга,ніж чоловік.До себе,здається,нормально,ставлюсь.Буваю невдоволена собою,але нечасто.З батьком погані стосунки,він алкоголік,бив маму.З мамою нормальні стосунки,я слухалась,навіть професію мені вибрала вона,а я цю професію не люблю,зовсім мало за нею працювала.Тому хочу,щоб діти вирішували самі,не давлю на них.
К сожалению, вы очень сильно опоздали.
Процесс сепарации должен заканчиваться к 18 годам.
цитата:
але й син якось не поспішав в доросле життя
Правильно, потому что это задача родителей - постепенно отделять детей от себя, начиная с первого года жизни ребенка.
цитата:
Хочу,щоб він своєчасно сепарувався від батьків і жив своїм життям.
Так он этого не хочет.
Зачем ему что-то менять, если его все устраивает? И кроме учебы у него нет никаких проблем, потому что все его потребности закрываете вы.
И делаете это настолько плотно, что ему ничего не остается, как только давать вам указания -
цитата:
не те приготувала,не так прибрано і тому подібне
цитата:
хотіла бачити свого сина... самостійним
Для осуществления любой цели, кроме "хочу", у человека должно быть "могу" и "делаю".
Какие у вас есть возможности?
И что вы для этого будете делать?
цитата:
Останнім часом у відповідь на критику стала пропонувати жити окремо
Это не сепарация, а "игра" в треугольник Карпмана (Спасатель-Преследователь-Жертва).
Вы спасаете сына от всех проблем, а он вместо благодарности начинает атаковать (преследовать) вас. И у вас "включается" встречное нападение.
В итоге вы просто ведете битву за справедливость.
Вместо того, чтобы сепарировать от себя ребенка.
Відредаговано автором 02-05-2023 21:06:49
Доповнення від автора питання·
Світлана Володимирівна,підкажіть,що я повинна робити,щоб сепарувати від себе сина.
Зрозуміло, що саме Ви хочете для сина. Але я запитаю - що Ви хочете для себе у зв"язку з цим? Бо ми ж не працюємо з запитом на третю особу
Доповнення від автора питання·
Я хочу зрозуміти,що повинна зробити я,щоб син сепарувався і жив самостійно.Або що раніше я робила не так,що він до сих пір не має такої потреби.Для себе мене,в принципі,все влаштовує,крім його претензій.
Павел Леонидович Басанский
психолог
Київ·
Психолог більше не активний на сайті
Вітаю, Тоня!
цитата:
Я б дуже хотіла бачити свого сина щасливим,самостійним і успішним.Зовсім не хочу,щоб він був довго прив'язаний до мене.Не проти,щоб він жив окремо вже зараз.Хочу,щоб він своєчасно сепарувався від батьків і жив своїм життям.
Хочу дещо уточнити. Тобто, це саме і тільки Ваше бажання? Не сина?
Перше і головне: син хоче сепаруватись від Вас? Хоче жити самостійно?
цитата:
У сина стиль спілкування такий- багато критики і до мене,і до батька.
Критика сина- не те приготувала,не так прибрано і тому подібне.
Критики чи претензій? Це не одне й те саме. Якщо НЕ так прибрано - хай покаже ЯК треба прибирати. Не те приготувала - приготуй ти, що хочеш сам. Запропонуйте йому це.
цитата:
що я повинна робити,щоб сепарувати від себе сина
НІЧОГО. Неправильно поставлене запитання. Вибачте за критику, але вона тут доречна. Бо по суті.
Сепаруватись від Вас має САМЕ СИН, це повинна бути саме його ініціатива. А НЕ Ваша. І його дії, а НЕ Ваші.
підкажіть,що я повинна робити,щоб сепарувати від себе сина.
Вам важно помнить, что ваш сын теперь взрослый человек и ему нужно дать возможность самостоятельно принимать решения и ответственность за свою жизнь.
Вот несколько советов, которые могут помочь вам:
1. Давайте сыну пространство для самостоятельности. Позвольте ему принимать решения и делать ошибки. Это поможет ему стать более независимым и ответственным.
2. Не вмешивайтесь в его личную жизнь. Уважайте его личное пространство и не пытайтесь контролировать его решения или поведение.
3. Не решайте за него его проблемы - например, пусть он сам готовит (хотя бы для себя) и убирает (хотя бы свою комнату). То есть, как минимум, пусть делает сам то, за что вас критикует.
4. Переключитесь на себя и свою жизнь.
Найдите новые увлечения, интересы или хобби. Начните заниматься спортом, чтобы отвлечься от мыслей о своем сыне. Общайтесь с другими людьми. Найдите новых друзей и коллег, чтобы расширить свой круг общения.
Уделяйте время себе, чтобы не чувствовать себя полностью связанной с жизнью сына.
5. Не забывайте о любви и поддержке. Ваш сын все еще нуждается в этом, но теперь это должно быть в рамках здоровых отношений между взрослыми людьми.
цитата:
вони майже весь час дома і мені так спокійніше
Да, вас устраивает то, что вам спокойнее, пока он дома.
Поэтому вам необходимо проработать свои страхи (то есть то, по какой причине вы боитесь его отпустить от себя).
И научиться противостоять манипуляциям сына -
цитата:
не те приготувала,не так прибрано і тому подібне
А для этого вам придется развивать свою уверенность и ассертивное (уверенное поведение) - с помощью индивидуальной психотерапии.
Если решите изменить свою жизнь, обращайтесь, я работаю с такими проблемами и смогу вам помочь.
P.S. Хочу акцентировать ваше внимание еще раз.
Вашего сына все устраивает и поэтому отделяться самостоятельно он не будет. И соответственно, стать
цитата:
самостійним і успішним
у него не получится.
Но он сможет измениться за счет ваших изменений - если вы начнете вести себя с сыном по-другому. А именно так, как я написала выше. То есть не сын будет сепарироваться от вас, а вы начнете делать то, что не делали с самого раннего его детства.
И только таким образом вы придете к тому, чего хотите.
Відредаговано автором 02-05-2023 21:50:55
Доповнення від автора питання·
Павло Леонідович,мені справді здається,що син поки що не хоче сепаруватись.Бути щасливим і успішним,думаю,він теж хоче,важко уявити,щоб хтось цього не хотів.Коли каже,що я не так зробила,завжди пропоную зробити краще.Іноді він прибирає і готує,до речі,смачно.Мабуть,справді просто почекаю,поки сам захоче сепаруватись.З якоїсь причини він ще не готовий.Дякую за увагу.
Доповнення від автора питання·
Світлана Володимирівна,дуже дякую за Ваші поради,багато корисного і потрібного я в них для себе знайшла.
Если сепарация не произошла вовремя, то уже во взрослом возрасте это становится ответственностью выросшего ребенка.
Ваша задача лишь не препятствовать, строить отношения из позиции взрослый-взрослый.
Как вы реагируете, когда сын критикует вас?
Есть ли у него какие-то обязанности?
В целом, если сын учится хоть и онлайн, но на дневном отделении, то даже по закону вы обязаны его содержать до 23 лет.
И тут как будто и потребности такой нет ему идти работать, но вы вдруг резко испугались, что вдруг уже пора и давай уже съезжай, сынок. А ведь начать сепарацию можно и живя вместе. Например, распределить обязанности, выделить ту зону ответственности, за которую сын полностью отвечает и давать ему с этой ответственностью сталкиваться и не бежать делать за него с мыслями "я лучше и быстрее сделаю".
дуже дякую за Ваші поради,багато корисного і потрібного я в них для себе знайшла
Пожалуйста, была рада вам помочь.
Хочу еще дополнить следующее.
цитата:
Мабуть,справді просто почекаю,поки сам захоче сепаруватись.
Не хочется вас расстраивать, но чуда не произойдет.
цитата:
З якоїсь причини він ще не готовий.
Просто потому, что у него нет соответствующих навыков самостоятельности и принятия ответственности.
Но вы можете попробовать "дорастить" его до взрослого состояния. То есть сделать то, что не делали раньше.
Доповнення від автора питання·
Валентина Михайлівна,про можливість жити окремо я кажу сину лише у відповідь на його критику,і то далеко не кожного разу.Його базові потреби ми задовольняємо.Ми живем в селі,роботи багато,син допомагає.
Доповнення від автора питання·
Валентина Михайлівна,про можливість жити окремо я кажу сину лише у відповідь на його критику,і то далеко не кожного разу.Його базові потреби ми задовольняємо.Ми живем в селі,роботи багато,син допомагає.
За критикой могут стоять какие-то чувства и переживания. Ответ в духе ,,не нравится - живи сам,, только усиливает конфликт.
Вы пробовали говорить о том, что сын хочет? Для чего он критикует?
Говорили ли о том, что вам неприятно такое слышать?
Доповнення від автора питання·
Завжди кажу про те,що мені неприємно.Син іноді хоче приймати якісь рішення,що стосуються не лише його ,а й всієї сім'ї.Буває,робим так,як каже він.
Ви пишете "Доповнення від автора Я хочу зрозуміти,що повинна зробити я,щоб син сепарувався і жив самостійно.Або що раніше я робила не так,що він до сих пір не має такої потреби.Для себе мене,в принципі,все влаштовує,крім його претензій." Ні. Ви не зрозуміли. Запитаю ще раз - скажіть про своє бажання для себе, без зв"язку цього бажання з поведінкою сина. Слово "син" взагалі не вживайте. Лише про себе
Доповнення від автора питання·
Вибачте,Тетяно,мені зараз важко налаштуватись саме на своє бажання.Вже більше року дуже хочу миру Україні,про це найчастіше думаю .А ще моя мрія хоч раз поїхати відпочити,наприклад,в Турцію.Ніколи ніде не була.І поїхать хочу сама .Але це зовсім не по темі.
Це такий прийом. Так і треба - нібито не по темі. Насправді - по темі. Саме так відбувається сепарування. Тому можемо продовжити. якщо хочете далі працювати
Так,Валентина Михайлівна,в цьому є доля правди.Іноді я думаю,що от коли діти зароблятимуть,зможу дозволити собі більше.Це синдром відкладеного життя?
Павел Леонидович Басанский
психолог
Київ·
Психолог більше не активний на сайті
цитата:
мені справді здається,що син поки що не хоче сепаруватись.
Мабуть,справді просто почекаю,поки сам захоче сепаруватись.З якоїсь причини він ще не готовий.
Не готовий з різних причин. Одні з яких можуть буть суто об'єктивними, а інші суб'єктивними.
З об'єктивних: і вік ще не великий, зараз рідко дорослішають до 20 років, зазвичай не раніше 23-25. А в Європі ще пізніше. А що стосується суб'єктивних, то тут може бути і небажання це робити - через те, що Ви виконуєте більшість того, що він вже міг би виконувати і сам - навіщо тоді робити самому?!
І ще, Ви писали:
цитата:
В ранньому дитинстві був дуже прив'язаний до мене
Це дуже важливий момент! Якось я його пропустив, і не тільки я, а й інші колеги.
Як вважаєте, чому так було? Це його особливість як особистості? Чи може такі складні відносини були тоді в родині? Діти часто тримаються за когось з батьків, звичайно частіше це мама, коли присутня якась нестабільність в житті сім'ї. Може своєю присутністю він зберігає сім'ю? Таке буває.
цитата:
Вже давно так склалось,що я його більше слухаюсь,ніж він мене
Син іноді хоче приймати якісь рішення,що стосуються не лише його ,а й всієї сім'ї.Буває,робим так,як каже він
До речі, це точно про дорослість. Може йому чомусь захотілося взяти відповідальність за Вас, а також і за батька?
Бо він відчуває себе більш дорослим ніж ви обоє? Я знайомий на практиці з такими ситуаціями.
цитата:
Коли каже,що я не так зробила,завжди пропоную зробити краще.Іноді він прибирає і готує,до речі,смачно.
Це, до речі, ознака дорослішання й сепарування - критика дій батьків та формування свого власного бачення і порядку в домі, і системи харчування тощо. Тобто процес вже йде)
цитата:
Вже більше року дуже хочу миру Україні,про це найчастіше думаю .А ще моя мрія хоч раз поїхати відпочити,наприклад,в Турцію.Ніколи ніде не була.І поїхать хочу сама .Але це зовсім не по темі.
цитата:
Іноді я думаю,що от коли діти зароблятимуть,зможу дозволити собі більше.Це синдром відкладеного життя?
Якраз по темі. І відкладене життя не тільки через війну, хоча дезперечно й через неї проклятої, а й через установку в голові про дорослість-заробіток дітей.
Бо Ви вже втомилися від ролі Матері, яку якісно реалізовували майже 20 років, а на власне життя не вистачало ані сил, ані часу, ані коштів. Але ж так хочеться пожити ТАК, як власне хочеться...БЕЗ всіляких ЖЕРТВ, із задоволенням і смаком, з яскравими кольорами та емоціями...
А замість цього - купа обов'язків та відповідальності. Так? А може прийшов час скинути з себе певну частку цього грузу? Може щось вже зайве? А Ви за звичкою все тягнете і тягнете...
І ось трапляється на шляху чарівне слово "сепарація" і одразу ж підсвідома думка: "А може це шанс на звільнення від зайвого тягару обов'язків?!"
Але ж МОЖНА звільнитися від частини обов'язків та відповідальності вже зараз і БЕЗ повної сепарації сина!
Доповнення від автора питання·
Доброго ранку,Падло Леонідович.Приємно почати новий день з Ваших добрих слів і розуміння.Я ,може,і ніколи ще не відчувала такого розуміння,як зараз від Вас.Син був прив'язаний до мене у віці 1 - 3 роки.Я думаю,це його особливість,в сім'ї все було нормально.Іноді я йшла в душ,а він плакав під дверима.Пару раз за той час потрапила до лікарні,рідним було важко з ним справлятися,він сумував за мною.Я звикла жити в сім'ї і для сім'ї,вже не уявляю себе по іншому .Можливо,коли діти,як пташенята,вилетять з гнізда,утвориться пустота і її треба буде чимось заповнити.В молодості я мало думала про освіту і кар'єру,була націлена на створення сім'ї і народження дітей .Тепер розумію,що те,що для мене найважливіше,в мене є.Я не ідеальна мама і дружина,але це і неможливо .Зараз хочеться,нарешті зробити щось для себе,порадувати себе.Голоне,щоб закінчилась війна,кожного дня переживаю за наших захисників.За це найбільше болить душа .Діти в мене хороші,дуже хочеться для них щасливої долі і мирного неба.Діти - все моє життя .Дякую за розуміння і добрі слова.
Ви написали - "Ви пропонуєте продовжити листування чи щось інше?". Нічого іншого не пропоную. Пропоную розмовляти з Вами, як і розмовляли. То як там на рахунок бажань і планів для себе (без сина)?
Доповнення від автора питання·
Павло Леонідович,яскраві кольори та емоції були в моєму житті завдяки зв'язку з іншим чоловіком.Я вже писала на цей сайт по темі любовний трикутник.Чомусь яскраві кольори прийшли до мене саме так.Я не шукала цей зв'язок,він сам мене знайшов.А емоцій мала дуже багато і хороших,і поганих,і до сих пір маю.Я взагалі дуже емоційна,емоції,на щастя,в основному,позитивні.
Доповнення від автора питання·
Тетяно,про себе без сина я вже написала.Нічого особливого для себе поки не планую,просто хоча б продовжувати своє звичне життя,під час війни це вже непогано.Влітку я завантажена роботою,в основному фізичною на свіжому повітрі.Це приносить мені і задаволення,і прибуток.
Нічого особливого для себе поки не планую,просто хоча б продовжувати своє звичне життя,
---
«У Психолога»: https://upsihologa.com.ua/ask/ask.php?id=57670&utm_campaign=askmorepsy&utm_medium=email&utm_content=askmorepsy#340993 Сепарація дорослого сина
Добре! А тепер залишилось спланувати для себе щось ОСОБЛИВЕ, навіть під час війни. Війна - не привід відкладати життя. Бо Ви ж його і не відкладаєте. Інакше би сюди не писали. Тож, домашнє завдання - написати список із 10-ти справ, які Ви будете робити ТІЛЬКИ для себе (без залучення сина і не для сина). Зробити ці справи на протязі одного місяця. Написати самозвіт. Відповісти собі на таке запитання - "як я просуваюся у напрямку життя ДЛЯ СЕБЕ"?
Доповнення від автора питання·
Тетяно,дякую за увагу і поради.Обов'язково зроблю те,що Ви порадили.Це точно буде для мене корисно
Добре,напишу про свої результати.Сподіваюсь,не забуду.
Доповнення від автора питання·
Тетяно,хочу уточнити.Ці 10 справ тільки для себе можуть включати,наприклад,слухати музику,читати книжки,здорове харчування,чи це має бути щось нове,чого я ніколи не робила?Наприклад,вчити іноземну мову влітку в мене точно не буде часу.
Я ,може,і ніколи ще не відчувала такого розуміння,як зараз від Вас
Приємно це чути, але в мене ще дещо є додати, сподіваюсь, що теж буде корисним:
цитата:
Син був прив'язаний до мене у віці 1 - 3 роки.Я думаю,це його особливість,в сім'ї все було нормально.Іноді я йшла в душ,а він плакав під дверима.Пару раз за той час потрапила до лікарні,рідним було важко з ним справлятися,він сумував за мною.
І його особливість, і не тільки. Він боявся Вас втратити тоді. Діти такого віку сприймають довгу відсутність мами як її втрату - з'являються страх самотності та відчуття покинутості. Що НЕ може НЕ впливати на людину протягом всього її життя. Йому б варто це пропрацювати з психологом при бажанні та нагоді...
цитата:
Я звикла жити в сім'ї і для сім'ї,вже не уявляю себе по іншому .Можливо,коли діти,як пташенята,вилетять з гнізда,утвориться пустота і її треба буде чимось заповнити.В молодості я мало думала про освіту і кар'єру,була націлена на створення сім'ї і народження дітей .Тепер розумію,що те,що для мене найважливіше,в мене є.
Ось це якраз і є те, що заважає саме Вам відпустити сина. Нікому не хочеться пустоти всередині себе. Але якщо нічого не створювати саме зараз ДЛЯ СЕБЕ, то вона неминуча. Тим більше, коли зі своїм чоловіком не вистачає кольорів і почуттів, що ці кольори й забезпечують:
цитата:
Павло Леонідович,яскраві кольори та емоції були в моєму житті завдяки зв'язку з іншим чоловіком.Я вже писала на цей сайт по темі любовний трикутник.Чомусь яскраві кольори прийшли до мене саме так.Я не шукала цей зв'язок,він сам мене знайшов.А емоцій мала дуже багато і хороших,і поганих,і до сих пір маю.Я взагалі дуже емоційна,емоції,на щастя,в основному,позитивні.
Ось це якраз те, про що я й казав:
цитата:
Діти часто тримаються за когось з батьків, звичайно частіше це мама, коли присутня якась нестабільність в житті сім'ї. Може своєю присутністю він зберігає сім'ю? Таке буває.
Тобто, можливо, син з вами обома до цих пір - щоб об'єднати тата і маму, бо підсвідомо відчуває, що зв'язок між ними не дуже стабільний, не вистачає чогось важливого. Сподіваюсь, здогадуєтеся, чого.
цитата:
Зараз хочеться,нарешті зробити щось для себе,порадувати себе
Ось і зробіть, порадуйте. Створіть власні смисли - заради чого, окрім родини, ще можна жити.
А також подумайте про свої відносини з чоловіком - що можна в них змінити на краще?
Доповнення від автора питання·
Доброго ранку,Павло Леонідович.Дякую за Вашу відповідь.Я теж хочу дещо додати.Можливо,син і правда своєю присутністю береже сім'ю.Недавно ми посварились з чоловіком,він цікавився,чи ми вже помирилися.Працювати з психологом син навряд чи погодиться,він рідко погоджується з тим,що пропоную я.Стосунки з чоловіком покращились останнім часом,він став ніжнішим і уважнішим .Чоловік інтраверт,любить бути сам,працювати сам.А я люблю спілкування ,іноді я відчуваю себе самотньою.Найкраща сторона наших стосунків - інтим.Я завжди була приваблива
для чоловіка в цьому плані .І я останнім часом стала більше цінувати інтимні стосунки,тому що в житті не так багато радості,а це доступно .Потім ще з'ясувалось,що приваблюю не тільки свого чоловіка.І мені це приємно.Про сепарацію сина я задумалась,тому що мені здається,що чоловік і його брат не сепарувались від своїх батьків,були занадто прив'язані до них аж до самої їх смерті.Мені не хочеться,щоб так було і в моїх дітей.В мене ще син 16 років.Створити щось для себе мені справді потрібно.Я вже зараз іноді відчуваю пустоту,яку потрібно чимось заповнити,особливо в зимові місяці,коли маю меншу зайнятість.Дякую Вам за увагу.Ви мене зрозуміли,Ваші відповіді точно в ціль.Гарного Вам дня!
Павел Леонидович Басанский
психолог
Київ·
Психолог більше не активний на сайті
цитата:
Доброго ранку,Павло Леонідович.Дякую за Вашу відповідь.Я теж хочу дещо додати.
Доброго ранку, Тоня!
Будь ласка)
цитата:
Можливо,син і правда своєю присутністю береже сім'ю.Недавно ми посварились з чоловіком,він цікавився,чи ми вже помирилися.
Так, це його питання і є підтвердженням того, про що він переживає насправді, що є для нього справжньою цінністю.
цитата:
Працювати з психологом син навряд чи погодиться,він рідко погоджується з тим,що пропоную я.
Пропонувати і не треба, можна якось натякнути, особливо після змін в собі - тобто після психологічної роботи над собою, власний приклад - гучніше слів. І я недарма зробив акцент на:
цитата:
Йому б варто це пропрацювати з психологом при бажанні та нагоді...
ПРИ БАЖАННІ ТА НАГОДІ...Власному бажанні, розумієте? Не Вашому.
цитата:
Стосунки з чоловіком покращились останнім часом,він став ніжнішим і уважнішим .Чоловік інтраверт,любить бути сам,працювати сам.А я люблю спілкування ,іноді я відчуваю себе самотньою.
Тут інтроверсія або екстраверсія не мають особливого значення. Потрібний особистісний контакт, взаєморозуміння, спільна мова, співпадіння життєвих принципів, цінностей та цілей, емпатія - з обох боків.
Це все присутнє?
цитата:
Про сепарацію сина я задумалась,тому що мені здається,що чоловік і його брат не сепарувались від своїх батьків,були занадто прив'язані до них аж до самої їх смерті.Мені не хочеться,щоб так було і в моїх дітей.В мене ще син 16 років.
Частково, нажаль, воно буде в них все одно. Тому що є з кого брати негативний приклад - і це, нажаль, відбувається підсвідомо. Можна про це говорити з чоловіком, звісно, якщо він в змозі чути подібне.
цитата:
Створити щось для себе мені справді потрібно. Я вже зараз іноді відчуваю пустоту,яку потрібно чимось заповнити,особливо в зимові місяці,коли маю меншу зайнятість.
Можна її заповнювати любов'ю. До себе. Це мистецтво. І йому можна навчитись.
Доброго дня,Павло Леонідович.Дякую за відповідь.В мене з чоловіком непогане спілкування,але немає повної відвертості.Він сам може щось приховувати від мене і у відповідь на мою відвертість може сказать,що не треба йому таке говорити.І я уже через стільки років разом знаю,коли мені краще промовчати.Наприклад,перед війною він пішов на пенсію,а я дізналася про це через 2 місяці,він казав,що у відпустці.Цей його вчинок був мені неприємний,але він у його стилі.В цілому,в нього немає недоліків,з якими я не можу змиритися і він не зробив того ,що я не можу пробачити.Або я про це не знаю.Взаєморозуміння в нас є,життєві принципи та цілі співпадають,але ж немає меж досконалості.Багато теплих та щемливих спогадів про той час,коли діти були маленькі.Наприклад,старший син сказав чоловіку,щоб не цілував його маму .Коли я була вагітна другим сином,старший син кожного вечора цілував мені живіт,чоловік такого не робив.Дякую Вам за увагу і можливість виговоритися,цього мені не вистачає.Всього Вам доброго!
Доповнення від автора питання·
Павло Леонідович,щоб освоїти мистецтво любові до себе,потрібна робота з психологом? На Ваш погляд,із любов'ю до себе у мене все погано? Ну наскільки Ви вже можете судити про мене.Мені дуже хочеться мати в житті щось,від чого в мене будуть горіти очі.Хоча я і так знаю,що я не жінка з потухшим поглядом.Ще раз дякую за увагу .
Дойти до любви к себе это сложный путь.
На пути много переживаний про то, что недостойна, не так хороша, не имею права. Установок про то, какой должна быть хорошая жена и мать, например, всегда ставить семью на первое место, а самой можно и обойтись, про то, что хорошее нужно заслужить, что в целом, нечего много хотеть (хочешь - перехочешь, мало ли, что ты хочешь, я вот тоже хочу). А еще, очень часто за этими установками и долженствованиями человек не знает вообще, какой он и чего хочет.
И в целом да, без психотерапии в этих дебрях легко заблудиться.
А еще, помимо разбора всех установок, долженствований и тп, есть потребность выговориться, прожить много разных переживаний.
В общем, если есть возможность работы с психологом, то это точно будет полезнее, быстрее и эффективнее
Дякую,Валентина Михайлівна,я Вас зрозуміла.Я читала багато листів і відповідей психологів на цьому сайті і на інших.І зробила висновок,що у мене не все так погано.Важко передбачити,наскільки робота з психологом покращить якість життя.Експерементувати і довго обирати підходящого мені психолога я не маю фінансової можливості.На цьому сайті я отримала багато хороших порад і розуміння,за що дуже вдячна.
Есть много разных хороших видео, страничек в Инстаграмм, фб, тик-токе от психологов, где много разной интересной информации. Там много чего можно почерпнуть полезного.
Главное - различить, где популизм и вредные советы, а где истинная польза.
А так да, сейчас очень много доступной информации, которая заставляет задумываться и что-то менять в своей жизни.
У вас есть желание это делать, а значит все получится)
Павел Леонидович Басанский
психолог
Київ·
Психолог більше не активний на сайті
цитата:
В мене з чоловіком непогане спілкування,але немає повної відвертості.Він сам може щось приховувати від мене і у відповідь на мою відвертість може сказать,що не треба йому таке говорити.І я уже через стільки років разом знаю,коли мені краще промовчати. Взаєморозуміння в нас є,життєві принципи та цілі співпадають,але ж немає меж досконалості.
Добре, що є співпадіння по базовим речам та взаєморозуміння. А що стосується відвертості, то відвертість пов'язана з довірою. А без довіри гарних і достатньо близьких стосунків не побудувати. От такий момент.
цитата:
Павло Леонідович,щоб освоїти мистецтво любові до себе,потрібна робота з психологом? На Ваш погляд,із любов'ю до себе у мене все погано? Ну наскільки Ви вже можете судити про мене.
Скажу так: не обов'язкова, але бажана.
З любов'ю до себе не те, щоб погано, але враховуючи те, що Ви писали про себе вище:
цитата:
З мамою нормальні стосунки,я слухалась,навіть професію мені вибрала вона,а я цю професію не люблю
цитата:
Я звикла жити в сім'ї і для сім'ї
цитата:
важко налаштуватись саме на своє бажання
існує певна відстороненість від себе - своїх бажань та інтересів, а також готовність приносити в жертву своє заради загального або сімейного. І з цим бажано попрацювати.
цитата:
Мені дуже хочеться мати в житті щось,від чого в мене будуть горіти очі.
А Ви вже це маєте. Це щось всередині Вас. Не зовні. Ми з цим народжуємося у світ.
Доповнення від автора питання·
Доброго ранку,Павло Леонідович.Я дуже вдячна Вам за приділений мені час,увагу,розуміння і поради .Це дуже цінною для мене.Я дещо зрозуміла про себе і про стосунку з сином .Стосунки з чоловіком покращились після смерті свекрухи,вона мене недолюблювала і це трохи впливало на ставлення чоловіка до мене .Чоловік близько спілкується тільки зі мною і своїм братом .Повної довіри в нас немає,але це така особливість мого чоловіка,він просто не підпускає мене ще ближче до себе .Я це завжди відчувала і якось звикла,що у нас саме так .В мене були погані стосунки з батьком,тому я була рада ,що чоловік не п'є,не б'є і поважає мене .Гарного Вам дня і всього найкращого!
Доповнення від автора питання·
В нашому з чоловіком спілкуванні багато жартів та посмішок,в спілкуванні з іншими людьми я теж така.Так легше переносити суворі реалії життя.Є з чоловіком поцілунки і обійми.А от серйозних і глибоких розмов він уникає,я вже і не лізу з ними до нього.Боюсь,коли з стосунків зникне інтим,ми будем жити,як чужі люди,таке в нас вже було.
Це питання архівовано. Нові відповіді більше не приймаються.
