Доброго дня Андрей.
Судячи з того, що Ви написали про себе та про ті перепітії, які відбувалися стосовно Вашої обраної професії у 17 років, можна зробити достатньо вагомі припущення, що це не та професія, якою Вам потрібно займатися. Адже, коли шлях нами обраний правильно, саме життя буде нам допомагати цим шляхом рухатися. У Вас же з точністю навпаки - життя "відводить" від садочку.
І згодна з колегою, що роль мами у виборі професії була дуже потужна. У 17 років ще дуже складно зрозуміти себе та свої прагнення. Тому діти, нерідко, наслідують своїх батьків, як єдиний життєвий приклад.
Тому те, що Вам перестали подобатися діти, ще не означає, що Ви їх не захочете пізніше. Адже, у Вас зараз далеко не найкращий життєвий період і мова іде, на скільки я зрозуміла, про виживання.
Робота з дітьми, і загалом, спілкування з дітьми, потребує неаби яких сил, енергії і для того, щоб утворилася сім'я і народилися діти, чоловіку потрібно "увійти в силу". Тобто, розкрити свої чоловічі якості, внутрішньо сформуватися, стати цілісним. А на
даний момент, сил у Вас обмаль. Бо коли хлопчика виховує лише мама, не вистачає от тої самої чоловічої сили, енергії, прикладу, що допомагає йому трансформуватися в чоловіка. І не тому, що мама погана, а тому що жінка може навчити лише тому, що вміє сама. Тобто, жіночому стилю поведінки та сприйняття життя. Звідси,
як на мене, і нелюбов до дітей - так Ваш організм захищає Вас від перенавантаження.
Я б Вам порадила зайнятися саме розкриттям чоловічих якостей: відповідальності, серйозності, наполегливості... Тоді і професія сама знайде Вас. Вам і в садочку відмовляли, бо відчували ще Вашу особистісну незрілість. І не тому, що Ви поганий! Аж ніяк! Просто тому, що ще не відбулося розкриття Вас як цілісної особистості, яка знає чого хоче, для чого живе, який основний сенс людського існування і робить у цьому напрямку потужні кроки... А все інше докладається, коли людина вже виявляється готовою повністю до виконання своєї чоловічої ролі.
Відредаговано автором 05-02-2024 14:15:49