Чи варто перевіряти чоловіка?

Доброго дня Ехо.
Ви пишете "Просто є таке якесь відчуття відчаю, безсилля і хотілося б від чогось відштовхнутись щоб мати сміливість щось змінити..."
А у мене одразу виникає зустрічне питання, безпосередньо, до Вас.
Це Ваш чоловік?
І якщо все ж таки, Ваш, то які потрібні ще підстави для того, щоб почати адекватно реагувати на негідну поведінку якщо:
1. Чоловік регулярно п'є,тобто, швидше за все, вже знаходиться в станіалкогольної залежності
2. Він залицяється практично відкрито
до інших жінок та дівчат.
То можливо, питання не стільки в приводах для того, щоб щось змінити, а, найперше, у Ваших страхах, тобто, повній відсутності почуття власної гідності?
Чого Ви так боїтеся, що мовчите, коли чоловік п'є і залицяється до інших жінок?

Відредаговано автором 28-03-2024 13:20:56

Вы описываете типичные отношения, где муж зависим, а вы созависима.
Вы игнорируете тот факт, что муж выпивает, есть психологическое насилие, недоверие, отвращение. Акцент же делается на том, что а вдруг он изменяет и надо проверить.
При этом вы как будто хотите что-то найти, чтобы что-то или кто-то "дал пинка" и произошли изменения.
Я бы предложила вам найти психотерапевта и тогда будут изменения.
Созависимость это достаточно трудная тема и самостоятельно с ней не справится, к сожалению.
Но зато от нее точно будет польза в отличии от каких-то сомнительных переписок, подстреканий и поиска непонятно чего.

Вы что сама хотите?
Какой возраст детей?
Обеспечены ли вы жильем, материально?
Как давно замужем?

Доброго дня!
У вас злиття з чоловіком і ви шукаєте щось або когось хто допоможе розірвати його, проте чи надовго цього вистачить? Ваша проблема в подавленості, ви не можете опиратись на себе і розраховуєте на ставлення чоловіка, а він ненадійний в цьому… Вам потрібна довготривала психотрепія, не спішіть з зрушеннями, спочатку дуже довго напрацьовується чутливість і ресурси, а вже потім робляться зміни. Вашому чоловікові не буде подобатись ваша самостійність, але ви точно почнете подобатись собі в незалежності від його думки.

Доброго дня!

Вы живете в иллюзии - нормальных отношений.
И психологически зависимы от вашего мужа - от этих ярких эмоций страстей... ( хоть и негативных - которые вас и изматывают и вгоняют в еще больший тупик).
вам отчасти нравится что он потом после пьянок идеальный... то есть то как вы хотите... и с него можно лепить что хочешь... вы можете им управлять в такие моменты... он же становится послушным - так как чувствует свою вину за пьянки... вот что происходит на самом деле...
( мое предположение)
И одновременно - вы боитесь от него уйти - потому что идти не куда - жилья своего нет.
А снимать свое жилье с детьми - это все на себя брать всю ответственность - и работать много надо будет.
Вот эта неизвестность вас и пугает...

А насчет проверок - ну тут только ваш выбор и ваша ответственность.
Учитесь принимать ответственность за свой выбор.
В том числе выбор такого мужа - который вас не уважает...
( уважал - бы он не допускал бы такого отношения к вам даже пьяным)
Хотя он наверняка так свои обиды на вас вымещает в пьяном состоянии - обид видимо не мало.

Вы говорите у вас все хорошо - ( когда муж не пьет )
а можете описать как именно - это хорошо?
И готовы ли вы, в таких иллюзорных отношениях жить дальше?
Хотя опять же - у каждого свое понятие нормы.

Як на мене, у Вас є велика омана по відношенню до чоловіка. Ви намагаєтеся сприймати його, як людину, яка повністю несе відповідальність за своє життя. Тоді як людина, що систематично випиває, вже має алкогольну залежність, а отже, і не володіє собою на ті сто відсотків, на які Ви так очікуєте... Бо це вже стадія певної хворобливої залежності, в якій він припиняє бути собою. Це перше.
А друге. Ви пишете, що під час роботи з психологом все ніби і розуміли, але свої реакції та поведінку змінити не змогли... І, як на мене, це цілком закономірно. Адже, ми можемо знати всі абсолютно правила поведінки, але як тільки потрапляємо в ситуацію, будемо реагувати автоматично, на рівні рефлексів: установок та поведінкових моделей. Власне, що з Вами зараз і відбувається. На мою думку, Ви знаходитеся в повній психо-емоційній залежності, яка підкріплюється ще і суто матеріально- побутовими проблемами. А це порадами та розмовами не вирішується, однозначно
Бо ми завжди реагуємо в ситуаціях відповідно поведінковим підсвідомим установками, які заклалися, як правило, в дитинстві. До тих пір поки Ви внутрішньо не перейдете у площину самодостатності ( не плутати з самостійністю - це різні речі), Вас буде кидати з крайності в крайність: від приниженості та страху до агресивності, на яку Ваш чоловік, відповідно, реагує агресивністю ще більшою... Тому намір "розсердитися" нічого, окрім погіршення стосунків, на мій погляд, Вам не додасть. Бо Ви просто остаточно зруйнуєте стосунки... І що потім? Де будете жити і на які гроші з дітьми?
Як на мене, насамперед, потрібна робота з поведінковими моделями, тобто, потрібні внутрішні зміни, які поступово призведуть і до кращих змін в стосунках, а не навпаки...
Які стосунки були між Вашими батьками? Як до Вас вони ставилися в дитинстві?

Доброго дня!
Скажіть, будь-ласка, як давно ваш чоловік почав випивати?
Яким було відношення до алкоголю у вашій батьківській сім'ї?
Чому вирішили не продовжувати роботу з психологом?

Доброго вечора!

Чи варто перевіряти?

Це ж Ви про сумніви щодо його вірності? Я не помиляюсь?

Чоловік час від часу випиває і в таких ситуаціях дуже дратуюсь на нього, навіть відчуваю огиду, фізичного насильства ні разу небуло, а от психологічні доколупування так, і ніколи не знаю в якому він настрої буде, бо буває ніби добренький, а буває злий, непередбачуваний, такі неприємні розмови бувають від яких я плачу і важко відходжу або буває таке що я зриваюсь і висказую все що думаю, а потім знову-таки таки почуваюся винною, неправою, несправедливою.

Пропоную подивтись на ваше спільне життя в цілому, а не фрагментами - то п'є, то не п'є. Саму себе запитайте - чи щаслива Ви жінка? Чи відчуваєте кохання з боку чоловіка? Чи можете йому довіряти? Чи можете бути собою, тобто відкритою і здатною говорити про свої бажання, почуття, невдоволення без страху негативної реакції у відповідь?
І з цих відповідей скласти визначення - Ваші стосунки здорові або погані/нездорові.
А вже після таких висновків, придивіться до потреби ПЕРЕВІРЯТИ.

На мою думку, є інші способі, аби розв'язати ось ці міцно сплетені вузли

відчуття відчаю, безсилля і хотілося б від чогось відштовхнутись щоб мати сміливість щось змінити.

Що саме Ви хочете змінити?
До якої якості життя дійти?

Ви намагаєтеся ЗАЧЕПИТИСЯ за зовнішнє -

зачепитися за щось таке що б мене розізлило

Це як поважний привід придовбатися? Як хулігани на вулиці: "Як пройти в бібліотеку?" або "Котра година?"))
А потім звинуватити. Налагоджений мабуть алгоритм?
І це замість того, щоб ОБПЕРТИСЯ на внутрішнє, з яким точно є проблеми:

Я навіть не знаю чого я хочу, якось навіть уявити не можу картинку того що було б для мене добре...Щодо почуття власної гідності — я не знаю що це таке і як це, напевно в мене дійсно його немає

Але щоб обпертися, з цим треба працювати. А знайти причину придовбатися легко.
Але правильний шлях не той, що легше.

У таких ситуаціях як Ваша, консультативна робота з психологом мало що дасть. Власне, такий досвід Ви і самі вже маєте. Потрібна терапевтична робота із трансформацією поведінкових моделей та глибинних установок. У іншому випадку, Вас так і буде "кидати" з крайності у крайність, від позиції "жертви" до позиції агресора, агресивності. А такі позиції, як Ви і самі вже бачите, на превеликий жаль, не дадуть можливості налагодити гармонічні стосунки в родині.

Увы, вы переняли модель ваших родителей и создали аналогичную семью. Внешне вам кажется вроде немного по другому, но это не так. Семья с алкоголиком это всегда постоянная тревога, страхи, эмоциональные качели и постоянное огромное напряжение. К сожалению, ваши дети в этом растут и такую же семью потом создадут.
Основное, с чем вам нужно разобраться это

Не знаю що для мене нормально в принципі

Это возможно в длительной психотерапии..

Почитайте книги про созависимость Москаленко В.
и Норвуд Робин "Женщины, которые любят слишком сильно"

Відредаговано автором 30-03-2024 13:47:05

Доброго дня!

К сожалению вы повторяете родительский сценарий... идете по нему... ( пусть и в чуть лучше варианте)
Все ж сравнимо... конечно если вырываешься из ада... то уже и это -
" А коли не п'є і ніби спокійно то все-одно не добре, постійно напруження і переживання, не можна висловитися відверто, все ніби якесь штучне, неживе, пластмасове. Хочеться з цього вирватися. Я просто не знаю як може бути по іншому і чого хотіти, і що я можу."
кажется не таким и плохим...
но в то, что вы попали - оно само по себе тоже не здоровое - штучное, не живое как вы описали...
это не есть норма и здоровое... не здоровое, а больное...
И конечно, вам тяжело с этого вырываться... так как впитали это все с детства... привыкли уже к такому... и даже не знаете, как это по другому может быть...
когда мужчина уважает! Когда ценит! Когда ответственный за семью и т д.
Выбрали посути мужа - про образ отца... (подсознательно... кармический у вас союз с ним).

С этого возможно вырваться - но будет не так просто сделать.
И нужна решимость - все менять кардинально.
А если придете к разводу - главное не повторить тех, же сценариев потом - с другими мужчинами.
А для этого надо очень хорошо изучить - осознать в чем вы находитесь и почему.
Вот почему вам нужна психотерапия.
А если все же решите сохранять семью - то нужна психотерапия и мужу однозначно, и излечение от алкогольной зависимости - но это если он захочет.
У вас же, сидит в вас ощущение жертвы - что вы жертва обстоятельств - что должны именно - должны теперь это все терпеть!
Но это обманка - вы не должны! Нечего терпеть - особенно неуважение к себе!
И вот тут, если вы к этому придете - то надо будет думать - дальше как финансово становиться независимой от мужа и более автономной - такой я вижу для вас путь - как с этого выходить.
Иначе обман и самоиллюзия отношений, и постоянные жертвы в никуда... а потом депрессия.
Так что - совет - хорошо подумайте - какой жизнью вы хотите жить?
Вы умная женщина - многое понимаете. И это хорошо - значит есть шансы с этого - выйти!
(Хуже когда люди даже не понимают - в чем они находятся...)
Удачи вам и сил!

Я не щаслива жінка, якщо чесно я більше почуваюся ніби малою дитиною, ну ще зрідка мамкою.

Напевно, це якось між собою пов'язане - Ваше відчуття себе і рівень щастя. Чи може бути жінка-дитина на рівних з дорослим чоловіком?

Може я не правильно сприймаю, але кохання від чоловіка я не відчуваю, хоча він говорить слова про любов, більше відчуваю зверхність від нього.

З Вашого опису помітно, що Ви йому ніби "дозволяєте" так себе поводити. І ось чим

я більше не ризикую щиро розмовляти, а стараюсь залишатися зручною аби не втратити те що є.

В цьому сюжеті чоловік відчуває, що Ви здаєте свої позиції через страх втратити те, що є, хоч воно й не приность щастя.

Змінити хочу свій стан, щоб знати чого хочу і бути сміливою проявляти себе і не підлаштовуватися, а домовлятися, мати взаємоповагу у стосунках.

Гарне і доречне прагнення. І, на мою думку, перед Вами відкривається шлях набуття почуття самоцінності і впененості в собі. Потрібно буде багато чого переглянути і багато чого напрацювати нового, що відповідатиме Вашим бажанням. Знайти слабкі місця і віднайти джерела сили і стійкості. Цей шлях краще пройти у супроводі досвідченого психолога - виважено і обережно.

Ви припускаєте що я маю намір шукати до чого причепитися щоб звинуватити чоловіка і говорите про це в якомусь як на мене зневажливому тоні, мені це дуже прикро читати від психолога, хочеться підтримки, делікатності, розуміння

Зневажливого тону не було, Вам це здалося, через набутий ще в дитинстві і підсилений в шлюбі невротизм, якого надто багато:

бо мені дуже прикро постійно бути винною і крайньою у всьому і не такою як треба

і який викривлює сприйняття слів й змушує захищатись там, де нападу й не було. І навпаки, там ДЕ ТРЕБА (з чоловіком) - НЕ захищатись.
Але ж Ви й самі визнаєте, що я сказав правду:

Хоча я дійсно можу шукати до чого причепитися щоб розізлитися і звинуватити чоловіка, мені дуже прикро постійно бути винною і крайньою у всьому і не такою як треба

Про це я і писав. А не для того, щоб образити чи зачепити. Люблю говорити правду - є такий недолік)) і іноді (не завжди) роблю це трохи різкувато - особливо з тими людьми, хто ЗВИК не говорити собі правди. От я к Ви, наприклад. Треба ж допомогти людині припинити цей безлад)). А це робиться НЕ шляхом підігрування та поглажувань-співчуттів (я не про емпатію, без неї ніяк, я про інше) . Так не працює.
Тому дуже раджу себе НЕ дурити, цього:

Але є речі які я б точно не терпіла. І якщо їх підсвітити, то можливо я була б більш рішучою. Але не факт

точно б НЕ сталося, тому й справді НЕ факт. Тут Ви говорите чесно.

все ніби якесь штучне, неживе, пластмасове

Так і є. І Ви також прикладаєте до цього руку, своєю грою. І я раджу Вам замість звичного невротичного САМОзвинувачення (звичка з дитинства - від батьків, які часто полюбляли звинувачувати) просто взяти на себе за це ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. А це зовсім інше.
Оці його прояви:

кохання від чоловіка я не відчуваю, хоча він говорить слова про любов, більше відчуваю зверхність від нього

мені дуже прикро постійно бути винною і крайньою у всьому і не такою як треба

Не дуже довіряю і тим більше не можу бути відкритою, тому що це йому часто не подобалось і він активно це виражав

свідчать про нарцисичний характер чоловіка, при якому подібній людині і не можна довіряти - бо це емоційно небезпечно.
Але ж, при цих поважних причинах, які стосуються саме чоловіка, для Вас властиво бути нещирою не тільки з чоловіком, а й взагалі (бо психологічно травмовані), що проявилося і в роботі з психологом:

ще чомусь на сесіях з психологом стала підлаштовуватися під психолога, зчитувати його і говорити те що йому б на мою думку подобалося та не могла відверто говорити про себе, свої відчуття, було некомфортно

І це не могло НЕ РУЙНУВАТИ процес терапії. Якщо я бачу щось схоже на це, то одразу ж говорю про це клієнту, про НЕприпустимість подібного і якщо це продовжується далі, припиняю терапію. Бо вона буде такою ж, як і Ваші відносини з чоловіком:

все ніби якесь штучне, неживе, пластмасове

А навіщо таке?! Я такого точно не потерплю. Не знаю як терпів той психолог - може не помічав?! Дивно.

чоловіку не подобалося що я ходжу на психотерапію і те як я почала з ним спілкуватися після терапії

Звісно, що маніпуляторам-павукам не подобається, коли жертва-мушка починає вириватись з павутиння. І це був якраз показник того, що Ви все ПРАВИЛЬНО робите, але ж Ви, на жаль, не побачили сенсу продовжувати:

я не змогла продовжувати і не бачила сенсу

Перебування більшість часу в психологічній ролі Дитини:

якщо чесно я більше почуваюся ніби малою дитиною

щільно пов'язане з:

я більше не ризикую щиро розмовляти, а стараюсь залишатися зручною аби не втратити те що є

бо це є позиція Слухняної Дитини. А з цієї позиції НЕ вийти в Дорослу. Доки не відбудеться "підліткового бунту" - бо все повинно йти поетапно. Тому й не дивно, що з терапії нічого не вийшло, бо справді треба було

змінити свої очікування, бо я сподівалась що моя ситуація скоро покращиться при роботі з психологом

Тому що дорослішання швидко НЕ відбувається.
Окрім цього, для прийняття рішення замало рішучості, є багато того, що ГАЛЬМУЄ це прийняття:

важливо бути не самій бо самій і з дітьми дуже страшно. Моя сім'я з чоловіком і дітьми це найкраще що в мене було, сама без сім'ї і стосунків я ніколи не була, в батьківській сім'ї постійно, кожного дня були крики, сварки, бійки, обзивання, бідність, ну і на фоні того моя сім'я з чоловіком це велике везіння

Тому й:

багато що не так але злитися і захищати себе я собі чомусь не дозволяю