Ви пишете " мабуть захоче і спати разом і мати інтимні стосунки..." Швидше за все, захоче. А чого хочете Ви? Адже, Ви маєте право обирати, мати інтим до весілля, чи ні і озвучувати йому свої бажання ж позиції "Я" та "Мені"... Пояснивши, що у Вас такі правила, такі переконання... До речі, побачите як він себе поведе? Чи проявить повагу до Ваших почуттів? Адже, в стосунках - це дуже важливо.
Потім пишете:
"боюсь помилитись в чоловіку або зробити не правильний вибір. Розумію, що мені не 25 і не хочеться втрачати цього чоловіка, але і хочеться бути щасливою. Тому переживаю сильно...."
Ваші переживання зрозумілі. Та, насправді, чим сильніше боїмося та переживаємо, тим швидше можемо зробити неправильний вибір. Адже, страх, особливо,
страх самотності, поганий порадник. Бо робить нас залежними та невпевненими у собі. І постає одразу питання: а що з тим страхом робити? Хіба ми можемо на нього вплинути, щоб заспокоїтися і не наробити дурниць?..
Насправді, можемо!
І якщо це усвідомити, тоді питання щастя буде залежати лише від нас самих, від нашого внутрішнього стану та налаштування самодостатності. Адже, самодостатня жінка зможе відчути фальш в стосунках і зможе поводити себе спокійно, по доброму, але з почуттям власної гідності
Ви хочете щастя?... Кожна людина хоче щастя... То чому щасливих людей так небагато навіть серед подружніх пар? Відповідь очевидна: лише самодостатня людина - щаслива людина. Бо її щастя не залежить від зовнішніх обставин. Тому така жінка стає жаданою для чоловіка, притягуючи його до себе своєю радісною наповненістю зсередини. І така жінка завжди буде відчувати, як правильно себе поводити, бо буде жити коханням, а не приниженою прив'язаністю або пристрастю
І тут знову постає питання, а чого, насправді, хочете Ви? Якою бачите себе в стосунках? Адже, маючи
страхи, навіть почавши жити разом, все одно будете їх відчувати, якщо з ними не впораєтеся...
Бо всі
страхи мають "глибоке коріння" і, здебільшого, "родом з дитинства". Це саме той підсвідомий "баласт", який, у більшості випадків, заважає нам мати гарні щасливі сім'ї... Ми поводимо себе певним чином і навіть не здогадуємося, що це ті моделі поведінки та установки, які з'явилися ще в дитинстві. І вони керують нами автоматично. А потім сердимося на себе, що повели себе не так як треба... Хоча, по іншому повести себе і не могли... Бо є поняття перейнятих поведінкових моделей від батьків...
Я вже ставила Вам запитання щодо стосунків між батьками, і ставленням до Вас... Воно, на превеликий жаль, залишилося без відповіді.... Можу лише припустити, що між ними навряд чи була гармонія...
Та і наявність попереднього невдалого досвіду потребує повного "перезавантаження", це в Ваших інтересах.
Дуже складно змінити щось в своєму житті, якщо позаду за нами "тягнуться" якісь психологічні травми, особливо, з дитинства.
Відредаговано автором 11-11-2024 18:29:35