Лотереї, фінансові піраміди та віра в легкий заробіток

Цілком можливо, що так, знову ж таки, сподіваючись на "авось пощастить". Людиною може керувати бажання відігратися, надія на те, що нова спроба буде вдалою (аналогічним чином поводяться азартні гравці).

Навряд чи. Ті, кого обдурили, швидше за все, навчені гірким досвідом, не стануть повторювати своїх помилок, а от ті, у кого такого досвіду немає, можуть.

Будуть. Піраміда МММ нічим не відрізняється від піраміди «Долари — зелена папір». Тільки там — підтримка 7 флотів США та ядерних боєголовок, у МММ — головний біль — чиновник із лапою.
Вкладників ніхто не обманював. Просто МММ міг перетворитися на політичний інструмент, нікому не потрібний і небезпечний, адже передбачає залучення близько 1,5–2 мільярдів вкладників, де на 2 мільярди гравці, які раніше вийшли, повертаються назад, а система зависає після «вбирання в себе» усієї наявної на Землі грошової маси. Така конструкція цієї піраміди.

Думаю, многие из них находятся в ожидании «реванша». Но это вопрос, хватит ли энергии для того, чтобы что-то делать в направлении. Часть обманутых вкладчиков и правда «рвётся в бой за справедливость», а часть будет тихо недовольно ворчать себе под нос или предостерегать всех знакомых не попасться «на удочку».

Все залежить від індивідуальності та азартності людини. Якщо людину приваблює думка, що вона все ж таки заробить, то так, а якщо це розсудлива людина без залежностей, то ні.

Деякі будуть! Існує така психологічна голограма (афоризм П.В.Лушина) — якщо людина наступає на ті самі граблі, то, ймовірно, варто говорити про стиль життя.

Якийсь відсоток — так.

Можливо, і будуть інвестувати люди в МММ-2011, але що стосується тих, хто вже був обманутий МММ, то це хіба що ті, хто не вчиться на своїх помилках і не робить жодних висновків.

Будуть інвестувати ті вкладники, кого минулий досвід нічичому не навчив, хто не готовий відмовитися від позиції «жертви».

Думаю так, для певної категорії людей.
Люди, які сподіваються на "авось", мають екстернальний локус контролю, тобто схильні перекладати відповідальність за події, що відбуваються, на оточуючих, обставини, і не схильні шукати причини своїх успіхів/невдач у власних діях.
Є також протилежна установка, так званий інтернальний локус контролю, що означає схильність людини шукати причини того, що відбувається з нею, у ній самій, схильність до самоаналізу.
Таким людям властиво в значно меншій мірі сподіватися на "авось".

Віра в «авось пощастить» притаманна не всім, а людям на певному етапі розвитку, який дійсно проживають не всі. У деяких особистостей це стає своєрідною психологією, до речі, саме вони «регулярно пробують „заробити швидко“».

Глибоко невротичні. Той, хто звільнився від неврозу, приймає рішення за іншими мотивами!

Многие из нас «недоиграли» в детстве, а желание никуда не девается. И, ещё, адреналин в крови и его действие на человеческий организм никто не отменял. Иногда, лотереи и розыгрыши — более дешёвый способ получить адреналин, ведь здесь можно потерять только деньги.

Віра в «авось пощастить», як один із видів мислення, є не в усіх.

Так, і це можна інтерпретувати як позитивний фактор. Віра в те, що людині іноді щастить, не піддається сумнівам. А от «авось» — це часто означає, що пощастить незрозуміло чому. Адже кожному з нас хоча б раз у житті щастило, здавалося б, без жодних на те причин. Звідси й віра в «авось». Схоже на невиправданий оптимізм, але він за певних обставин працює.

Вважаю, що невикорінні, якщо людину все влаштовує, а якщо є бажання почати керувати своїм життям і людина відчуває, що залежність від «авось» негативно впливає на її життя, то тоді викорінення реальне.

Так, вважаю, що це стосується тих людей, які вірять у свою винятковість, хай навіть десь там глибоко всередині себе. Людина може навіть думати, що чимсь вона краща за інших, і тому пощастить лише їй, а не комусь іншому.

Для одних людей — це ресурсний стан, віра у вище провидіння/оберіг, що має національні слов’янські корені.
Для інших — нездатність концентруватися на процесі досягнення мети, вибудовуванні стратегічних кроків, тобто ресурс на більше є, а дій мало, оскільки надія не на себе, а на «авось».