Відчуваю апатію протягом 2-х місяців, немає інтересу надо чого, складно спілкуватись, їсти і т.п.

Протягом 2-х місяців почуваю себе погано. Немає сил встати з ліжка, помити голову, почистити зуби, не хочу виходити на вулицю та спілкуватись з кимось. Живу з хлопцем, він завжди запитує, що сталось, щоб я йому розповіла, що зі мною відбувається, але я не можу навіть слова видавити, якийсь бар’єр, я не хочу ні з ким розмовляти, не хочу слухати нікого. Я почала деградувати, мені це не подобається, я злюсь на себе ще більше через це, але нічого не можу зробити з цим.

В мене вже були випадки, коли я так почувалась, але я не зверталась до психолога, завжди через 3-4 місяці, просто якось сама вже себе витягувала і через силу щось робила.

Я гадаю, що це сталось можливо через роботу, я її покинула, через те, що зараз немає нормально прибутку, сил немає, в мене нічого не виходить, вся сім’я поїхала, ще й дідусь у лікарні. Це все дуже тисне на мене.

Я можу заплакати просто так, хлопець одразу запитує, що сталось, відповідаю нічого, і роблю вигляд, що нічого не сталось, що все добре і перестаю плакати, чомусь тримаю все у собі, хоча зазвичай ми завжди ділились один з одним проблемами , які відчуваємо.

Я не можу нормально зосередитись, почала забувати частіше щось, стала неуважною, мучає також безсоння, або якщо вдається, то засипаю в 5-6 ранку. Я буває взагалі не їм, а буває починаю переїдати сильно. Моя робота, яка мені дуже подобалась, більше не подобається, мене нічого зараз не цікавить.

А зараз я не можу спілкуватись, взагалі не знаю чого я хочу, і як мені взагалі жити, я зараз не живу, а існую.

Таке відчуття, що я нікому не потрібна і вгазалі, мене ніхто не чує, мені самотньо і я не можу з цим нічого зробити.

Буду вдячна вашій допомозі!