Хлопець став агресивним і часто кричить

Добрий день. Так, це дуже неприємно коли на Вас повишають голос. Співчуваю. Скажіть будь ласка, а що в житті вашого партнера відбувається зараз, може якісь події, що визивають тривогу чи ще якісь негативні емоції. Річ у тому, що злість і повязана з нею поведінка можуть бути вторинною емоцією, а наприклад, первинна, це тривога, страх. Але на таких емоціях ми ніби сковані в діях та не можемо діяти в повсякденному житті, тому виникає та емоція, на якій ми хоча б щось можемо робити. Тим паче, що для вашого хлопця, це у порядку речей, що хтось кричить. Тому така лінія поведінки йому не здається хибною.

Він допомагав мені із переїздом, але більше стресував ніж я, і саме тоді він кричав перший раз.

Можливо цей шаг переїзду до нього був не тільки для Вас якимось незвичайним рішенням, а й для нього. Бо тут треба притиратися один до одного. Одна річ, коли ви проводите сумісні вихідні, а інша річ-повсякденне життя на одній території. Тут вже грають роль звички кожного, потреби. Але про це все необхідно говорити, щоб потім невдоволеність не накопичувалась та не виплескувалася криком. Взагалі то, якщо люди починають жити разом, вони повинні домовитися як і що буде в сумісному житті. Просто сісти та поговорити. Кожний з вас виховувася у своїй батьківській сімї. І у кожного свої уявлення як жити разом. Але то не позначає, що у іншого такі ж самі уявлення про бит, обовязки, спосіб життя. Тобто Ви чекаєте від хлопця, що він буде поводити згідно Ваших уявлень, а він, мабуть спирається на свої уявлення про сумісне життя. Ви колись це оговорювали, за якими правилами, а вони у кожній родині є, ви будете жити?. Коли наші надії не виправдовуються, то накопичується незадоволення, а потім виплескується у якийсь момент. і Ви переходите до розмови на високих тонах. Мабудь, партнер не має схильності відразу проговорювати якісь речі, а коли це нокопичується, виплескується у вигляді крику. Синдром подразненого кішкивника це психосоматичне захворювання повязане із вразливістю. Та враховуйте патерни поведінки у батьківській сімї... Поговоріть про це спокійно. Може щось його не влаштовує, нехай скаже, та скажіть, що не влаштовує Вас.

Здравствуйте!
"Він не вірить в психотерапію, я з ним вже про це говорила. А ще, він не вважає за потрібне вибачатись за те, що доводить мене до сліз і кричить без вагомої причини. Ось сьогодні він знову накричав на мене"
Ваш парень не верит в психотерапию и ему сложно справляться с гневом, он его возможно плохо осознает до того как выплескивает на вас, а еще у него психосоматическое заболевание- синдром раздраженного кишечника и о его раздражении ( органе в котором раздражение) заботитесь вы. Можно говорить с ним о психотерапии, возможно, ему сложно принять идею заботы о себе таким образом сразу, для этого нужно некоторое время. Вы, похоже , верите в терапию, м. б у вас была психотерапия и вы вероятно понимаете, что эта агрессия - его бессилие по другому донести до вас свои чувства неудовлетворенности . Какие у вас отношения с агрессией, можете ли вы ее осознавать и выражать?

Відредаговано автором 21-01-2024 19:43:26

Доброго дня!

Я пишу сюди, мабуть щоб отримати якусь пораду чи підтримку .

Підтримка і розуміння, як діяти, може прийти від спільного усвідомлення ситуації в цілому. І не тільки, звісно. Однак все за чергою.
Отже, маємо

Мені 31, хлопцю 39. Зустрічались 1 рік і вже 3 місяці як живемо разом (тобто разом 1 рік і 3 місяці).

Живемо разом - це, взагалі, про що - про кохання? про зручне і вигідне співіснування? про шлюб в подальшому? про що для Вас?

Погодьтесь, відповідь багато чого позначатиме і означатиме. Наприклад, мотиви кожного з вас. Це ж важливо, так?
Очікування - теж важливо.
Бажання вкладатись в стосунки - а як без цього?
Уявлення про сумісне життя.
А ще практичні навички зважати на почуття і бажання партнера, турбуватись, ПОВАЖАТИ і таке інше.

До речі, останнього Вашим стосункам конче БРАКУЄ, бо зазначаєте

Останній місяць-півтори він постійно зривається через дрібниці і починає кричати на мене.

він не вважає за потрібне вибачатись за те, що доводить мене до сліз і кричить без вагомої причини.

Ось сьогодні він знову накричав на мене.

А Ви... Ви. на жаль, терпите, коли Вас ображають криком. Ба більше - намагаєтесь знайти, чим саме Ви його провокуєте

я не розумію, як я його тригерю.

Це ж більше про Вас, а не про нього. Чому не пресікаєте образи в зародку? На що сподіваєтесь, особливо враховуючи його ставлення до співпраці з психологом?

Видно, як Ви намагаєтесь зрозуміти його, увійти в його положення, а хто увійде у Ваше, як не Ви сама?!
Чи не прослідковується тут лінія поведінки з Вашого дитинтства по відношенню до батька? Піти з сім'ї тоді не могли, бо були дитиною. Батька замінити не могли. Тому терпіли, страждали і плакали.

Отже, на моє переконання, допомога психолога, передусім, потрібна Вам, аби пропрацювати емоційні травми минулого. Також відновити почуття самоцінності.
На цьому грунті обов'язково зміниться Ваша поведінка. І у відповідь до Ваших змін може відбутись трансформація позиції дорослого хлопця 39 років. Пишу "може", адже з таким же успіхом є вірогідність протилежного результату, адже страхи визнавати свої вади і особливості ніхто не відміняв. Однак, вважаю, варто скористатись шансом.

Ви ніяк не відреагували на мій допис, хоча я розписала Вам ДЕТАЛЬНО, що робити у випадку словесного насильства. Мені цікаво, чому? Чому КОНКРЕТНА, розписана ДЕТАЛЬНО порада Вам не припала до душі. Можливо, Вам зовсім не потрібно припиняти те, що чинить з вами ваш партнер? Можливо, Ви несвідомо схильні до того, щоб ця його поведінка продовжувалась? Які вигоди Ви маєте з вашої ситуації?

Якась така дрібниця, але чомусь зігнав свою злість на мене.

Напевно, не дрібниця, а підходящий привід висловити невдоволення і навіть зірватись на крик. Припускаю, що за цим стоїть щось більш вагоме, ніж звичайна незручність і невихованість.

Скачайте книги Ю.Гіпенрейтер. Там все детально описано - як починати розмову, як домовлятись, як припиняти небажану поведінку співбесідника

А якщо із ним стало важче жити, а Ви вимушені були щось вирішувати із житлом, і це, мабуть прискорило ваше із ним сумісне проживання, то Ви були не готові до цього шагу-жити разом? Розбиріться насамперед у собі, а що б Ви хотіли і як саме Ви хотіли. Може декілька консультацій із психологом Вам допомогли б розібратися саме із собою.

Доброго ранку!

Зустрічались 1 рік і вже 3 місяці як живемо разом (тобто разом 1 рік і 3 місяці). Останній місяць-півтори він постійно зривається через дрібниці і починає кричати на мене.

Проблема в тому, що весь рік він був дуже спокійним і не подавав жодних знаків, через що я його і обрала і тепер не можу повірити як сильно змінилась людина

Він НЕ змінився, він таким був завжди. Просто люди починають проявляти свої приховані сторони не одразу, а зазвичай після початку проживання РАЗОМ на одній території.

Тим паче, я йому готую лише ті продукти, які йому можна їсти, і готую я смачно. Для мене це теж своєрідний стрес, бо постійно потрібно думати чи можна йому їсти той чи інший продукт, і яким 100м способом можна смачно приготувати курятини

Йому з Вами зручно, це одна з вигод, які він має. Впевнений, має й інші.
А скільки плюсів у Вас? І скільки мінусів?

Як його вивести на розмову, якщо він не готовий нічого міняти.

Ніяк. Взагалі. Мертвий номер. А якщо врахувати ще й:

і що він повинен вибачитись. Тільки після цього він один раз сухо вибачився

А ще, він не вважає за потрібне вибачатись за те, що доводить мене до сліз і кричить без вагомої причини

Він вдає, що все нормально. Не запитує мене чому я образилась, чому я мовчу, чому плачу

Він не вірить в психотерапію, я з ним вже про це говорила

І казала, що хочу розійтися, бо мені це не підходить. Після цього тиждень він був шовковий, і от знову зірвався

то взагалі у Вас дуже мало шансів щось побудувати щасливе з цією людиною, бо вона малоемпатична, єгоїстична та хитра (шовковий).

в нього синдром подразненрго кишечника, лікарі кажуть, що то все через стрес

Таке відбувається НЕ через стрес. Це психосоматика. Причини ті ж самі, чому не хоче і йти до психолога - суперміцні психологічні захисти, які дозволяють йому НЕ ДИВИТИСЬ правді в очі, НЕ УСВІДОМЛЮВАТИ щось дуже важливе для себе. Таким зазвичай страждають дуже вперті люди з міцним і сильним ЕГО.

він хоче зарядити свій планшет через USB в моєму ноутбуці, хоча мій ноутбук поламався і дуже перегріваєтся, я чекаю на доставку запчастин і не вмикаю його просто так. Він це прекрасно знає. Я роблю йому зауваження та не дозволяю підєднатись до мого ноутбука, а він раптово починає на мене кричати що я нічого не розумію. Тобто його розізлила ситуація, що він не міг зарядити свій планшет.

Якась така дрібниця, але чомусь зігнав свою злість на мене

НЕ ситуація, і НЕ дрібниця, взагалі НЕ дрібниця. А чітка ілюстрація його психології. Егоїстичної психології: "Якщо дівчина не дає мені реалізувати те, що я ХОЧУ, я маю право на неї кричати".

Але я не розумію, як я його тригерю

Підсвідомо, своєю позицією постраждалої дитини з дитинства:

Я не можу переносити крику, бо мій батько дуже часто на мене кричав в дитинстві, зразу починаю плакати

Це наслідок психологічного травмування батьком. Пазл складається. І підштовхує Вас до роботи над собою.

Я не знаю, як можна змінити все в кращу сторону.

Тільки для себе, НЕ для нього і НЕ для стосунків.
Стати ближчою до СЕБЕ, відчути власну цінність, навчитись надійно себе захищати і пропрацювати дитячі психологічні травми.
Ваш запит вирішується в психотерапії з психологом.