Я ранимий... Занадто... Як цього позбутися?

↩ Реакція на відповідь № 363200 для Ксенія Шалімова

Сnpoбуйте згaдaти, чи був/є у вaшomу житті людинa, яka тakoж нaчебтo "нічoгo не poбилa для cім'ї, для koхaнoї людини"?

Був. Батько. + Після того як мама з ним розвелася, взагалі став казати про неї всякі безглузді речі. Ну і часто ображався що "ти мені не дзвониш, не пишеш ", хоча сам практично ніколи не проявляв ініціативи в спілкуванні. Все тільки я та і я. Пам'ятаю навіть коли виїжджав, той спочатку обматюкав з голови до ніг по телефону мол "мямлей виростили мама і бабуся" і більше всього був в шоці від: "Я намагався зробити з тебе мужика но у мене не вийшло". Де ти намагався мені аж цікаво. Кажучи що моя матір тебе "кинула на гроші, розбила там тобі якусь машину" чи ще щось? Якщо так то я на 100% впевнений що це та людина про яку ви запитали


Тaке відчуття щo ви не дуже у coбі впевнені.

Є таке. Часто немає бажання думати що я наразі цілком нормальна людина. Частіше хочеться почати часто читати про психологію, ерудувати себе, вчити програмування і так далі. З того що я планую із-за того що в мене наразі мало часу я виконую ну відсотків 10 з того що хотів. Думаю це впливає на самооцінку і впевненість в собі. Та і трохи роль грають соц мережі в яких 18-ти річні ніяк не хвилюються за майбутнє але я так не можу бо наразі я часто прирівнюю себе з отими "хлопцями в тік токах що ниють про прокрастинацію і дизмотивацію". Я не вважаю це поганим, всі мають висловлюватися так як хочуть, але я хочу перш за все створити в собі дисципліну, щоб поки інші хлопці в 20 років тільки пішли вчитися на професію, в той час як я вже працював. Як то кажуть, краще 10 років мучатися і 60 років жити, аніж 10 років жити і 60 років мучатися. Хоч і наразі я мало відрізняюся від тих людей що обрали друге, але я працюю над цим.



Вac не copomили з цьoгo npивoду бaтьkи? Бo cльoзи - це дитячa pеakція нa безcилля і oбpaзу.

Було таке. Батьки з радянського союзу тож це може багато чого вже сказати. Та і навіть мені інколи соромно за це думати, але колись, коли до нас з бабусею на дачу приїзжала мама я відчував себе так ніби кіт у клітці якого ругатимуть за зайвий звук. Просто щось зробив не так? Оооот який поганий як так можна і бубубу бубубу ледь не до кінця дня. Мене це так бісило. При тому, що на одинці з мамою, наодинці з бабусею все було ну от +- добре. Звісно, враховуючи їх радянський характер. Це не те щоб "добре" для психологів. Я думаю для психологів і сучасних дітей умови в яких я жив навіть будучи поодинці з батьками а саме мамою чи бабусею будуть звучати жахливо. Ну, якщо коротко було класичне: "їж хліб бо не наїжся", "яка там в тебе прокрастинація? Зараз як ремень візьму і її вже нема" ітак далі. Но, з іншого боку завдяки цьому я став стриманим, але всеодно часто відчуваю що мені справді не вистачало батька, більшість часу із-за цього я і був з дівчинами бо я їх якось краще розумів ніж хлопців, однак сказати що мої батьки були дуже суворі значить не сказати нічого :)

↩ Реакція на відповідь № 363220 для Марія Радченко

Не сказав би, що я поводжуся саме так як хочу (плачу коли хочу, сміюся коли хочу і так далі). Мене виховали радянські батьки і 9 років школи та безперервного буллінгу з яким ніхто нічого не робив. Ну, максимум, до школи приходила мама і ніби з другом говорила з однокласниками які мене буллили а потім вони в свою чергу буллили ще більше за "А що ти нам зробиш? Прийде твоя мама і скаже